Рада Безпеки як заохочувальний приз
Так сталося, що на міжнародному фронті Україну спіткала спочатку, здається, перемога — крісло непостійного члена Ради Безпеки ООН.
Можна лише уявити, наскільки важко було Україні конкурувати з уже традиційним суперником у боротьбі за оонівські пости — Словаччиною. Попри обіцяну підтримку з боку великих держав, попри численні зв'язки обох попередніх українських міністрів закордонних справ, попри всі заяви та декларації з боку Заходу та всіх можливих міжнародних структур щодо виняткової важливості України для європейської та міжнародної безпеки, — знадобилися важка й непомітна дипломатична робота, дипломатичний десант до ООН напередодні голосування, зрештою, кілька турів самого голосування (бо кандидатура України все ніяк не набирала необхідної більшості голосів). Зрештою, маємо крісло непостійного члена РБ ООН. Західна преса, як і раніше, не бажає знати про Україну нічого, крім проблем навколо Чорнобиля та футболу у виконанні київського «Динамо». Загальне враження таке, що для Заходу і для Європи Україна перебуває на іншій планеті — на відміну від Індонезії, Китаю, африканських країн. Західних політикiв, якщо судити із публічних виступів та публікацій преси, досить мало цікавить ситуація навколо українських президентських виборів, хіба що просять провести їх чинно і демократично. Абсолютно очевидно, що за більш- менш правильної внутрішньої політики держави набагато легше б давалося її міжнародне визнання. І, можливо, конкуренція на світових ринках не була б настільки жорсткою, якщо не жорстокою.
Для Західної Європи стає очевидним, що поки що України як вагомої, впливової, сильної держави не існує, а її інтереси не цікавлять нікого, крім неї самої.
Вочевидь, добитися якихось зрушень у ставленні до України — справа вже нового президента, нового уряду, нового парламенту. І зробити так, щоб було якомога менше різноманітних утішних досягнень і якомога більше реальних перемог у реальних битвах.
