«Резолюційний» ефект

Наприкінці минулого тижня Україна була серед 14 країн Радбезу ООН, які проголосували за резолюцію № 2334 з вимогою до Ізраїлю «негайно і повністю припинити будівництво єврейських поселень на окупованих палестинських територіях, зокрема у східному Єрусалимі». США, які мають право вето, традиційний союзник Держави Ізраїль, — утрималися, і таким чином, вперше після 2011 року таку резолюцію щодо Ізраїлю та палестинців було ухвалено.

Україна, як і всі інші крани, які підтримали цю резолюцію, одразу відчула наслідки. Ізраїльський прем’єр Беньямін Нетаньягу негайно засудив цей документ і відкликав послів із цих країн. Більше того, скасував візит прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, який мав відбутися 27—28 грудня.

В українському МЗС на критику відреагували заявою, в якій наголошується, що текст резолюції є збалансованим: «вона закликає до вжиття необхідних для мирного врегулювання кроків як з боку ізраїльської, так і палестинської сторони: Ізраїль має припинити поселенську діяльність, а палестинська влада — вжити ефективних заходів боротьби з тероризмом».

Крім того, в документі йдеться, що «Україна... неодноразово засуджувала поселенську діяльність Ізраїлю, оскільки вона суперечить міжнародному праву. Ми також засуджуємо насильство та підбурювання до нього з боку палестинської сторони».

При цьому в зовнішньополітичному відомстві зауважили, що українсько-ізраїльські відносини «ґрунтуються на взаємній повазі та спільності інтересів» і висловили упевненість, що «активна й емоційна внутрішньополітична дискусія в Ізраїлі» не завадить цим відносинам.

«РЕАКЦІЯ ІЗРАЇЛЮ — ДУЖЕ ЕМОЦІЙНА»

Ганна ГОПКО, голова комітету Верховної Ради в закордонних справах:

— Насправді, реакція Ізраїлю на цю резолюцію — дуже емоційна. І вчора, виступаючи в синагозі, куди мене запросили з нагоди великого біблійного свята Хануки, я сказала: нехай світло Хануки ніколи не згасне в Україні. І думаю, що європейська громада і наші парламентарі з групи дружби Україна — Ізраїль робитимуть все, щоб наші двосторонні відносини лише зміцнювалися реальними прикладами співпраці у принципових питаннях для України та Ізраїлю. Цього року відбулися візит президента Ізраїлю до нашої країни і перший в історії відносин візит спікера Кнесету. Я сподіваюсь, що завдяки спільним зусиллям наступного 2017 року зможе відбутися також візит прем’єра Нетаньягу до Києва. Наші країни мають історію, яка налічує понад тисячу років, і Україна завжди була для ізраїльського народу простором, де в пошані всі релігії.

Попри таке емоційне рішення Нетаньягу, потрібно надалі пам’ятати, що жодна третя сторона, як у цьому разі — Росія, не нагнітала такої істерії, не зловтішалася зі скасування візиту, і думати про наступні формати співпраці.

Не треба шукати підстав для обміну звинуваченнями, чи голосував Ізраїль за резолюцію ГА ООН про територіальну цілісність України, і чому не голосував. Треба думати про ті сфери, які для нас є важливими. Ми дуже хочемо, щоб у майбутньому наша співпраця стосувалася також військово-технічного співробітництва. Ми не одноразово висловлювали прохання до Ізраїлю розглянути питання щодо постачання безпілотників. Ми дуже сподіваємося, що наступного разу відбудеться засідання комісії з військо-технічного співробітництва, а також буде ухвалено угоду про ЗВТ з Ізраїлем.

Для нас важливо, щоб відносини глави уряду Ізраїлю з президентом Росії не стояли на заваді українсько-ізраїльським відносинам. Тобто відкату від резолюції не слід очікувати, а нам потрібно просуватись далі щодо важливих поточних питань.

«СИТУАЦІЮ БУЛО НЕВІРНО ПРОАНАЛІЗОВАНО, ВІДПОВІДНО НЕ БУЛО ЗРОБЛЕНО ПРАВИЛЬНИХ ВИСНОВКІВ»

В’ячеслав ШВЕД, завідувач відділу історії країн Азії та Африки Інституту всесвітньої історії НАН України:

— Справді, Україна тут опинилася в дуже складній ситуації. І обрати правильний шлях було дуже важко. У цьому разі можна сказати, що було допущено помилку стратегічного плану, яка зіпсувала надовго наші відносини з Ізраїлем, які й так останнім часом розвивалися досить складно внаслідок багатьох причин історичного характеру. Але все-таки ці відносини якось удавалось налагоджувати. Ізраїль ставав нашим союзником у боротьбі з російським агресором і за відновлення територіальної цілісності України, за її реформування. Тим часом прихильники іншої позиції, яку фактично було реалізовано під час голосування, кажуть, що Україна не могла діяти всупереч принципам недопущення використання чужих територій будівництвом ізраїльських поселень на палестинських територіях. Можна сказати, що обидві сторони мають доволі вагомі аргументи на свою користь.

Як потрібно було діяти Україні в цій ситуації? По-перше, голосували б ми за цю резолюцію чи ні, це фактично взагалі не вплинуло б на долю палестинського народу в сучасній реальній зовнішньополітичній ситуації. По-друге, провідні країни арабського світу, які нині визначають характер їхнього розвитку (це передусім Саудівська Аравія, а також країни, які входять у Раду співробітництва арабських держав затоки), на сьогодні фактично покинули палестинську проблему. І з огляду на власні геополітичні інтереси, що пов’язані з прямим зіткненням з Іраном, навпаки, пішли на максимальне зближення з Ізраїлем, зокрема за лінією прямих контактів між розвідками та військовими спеціалістами, щоби створити єдиний антиіранський фронт.

Нам потрібно було взяти до уваги те, що Дональд Трамп, подобається це комусь чи ні, є найбільш проізраїльським президентом за останні 25 років. Він стоїть на боці правого крила ізраїльського керівництва. І ми мали б на це серйозно зважити. Адже нам сьогодні дуже потрібна підтримка впливової єврейської спільноти, лобістів на світовій арені, передусім у США.

Це не означає, що ми маємо погоджуватись з усіма тенденціями близькосхідної політики Ізраїлю стосовно палестинської проблеми або інших питань. Але ми маємо зрозуміти, що для нас сьогодні ізраїльська модель розвитку є дуже корисною. Адже ми декілька років перебуваємо у стані війни, відкритої агресії щодо нас із боку наймогутнішого та жорстокого противника, тому у нас є чого повчитися в Ізраїлю. Цій країні було непросто успішно оборонятися, але їй вдалося створити сучасну високорозвинену економіку, науку і технології.

На мою думку, цю ситуацію було невірно проаналізовано, відповідно не було зроблено правильних висновків і, як наслідок, було ухвалено неправильне рішення. А реакція Ізраїлю була на сто відсотків очікуваною. Адже вони вважали, що протягом останнього часу між двома країнами було знайдено порозуміння з багатьох життєво важливих для нас питань, а тут отримали таке.

І ще треба звернути увагу на те, що сама резолюція ніби і справедлива, але вона має радше пропагандистський характер. Реально вона нічого не дасть палестинському народу. Ми бачимо, що найвпливовіші країни в арабському світі фактично відкупилися від палестинської проблеми, використовуючи її протягом декількох десятків років лише для того, щоб мати зовнішній образ ворога, аби відволікати увагу населення своїх країн від того, що не здійснюються необхідні реформи, і спрямовувати гнів на ізраїльтян, що вони у всьому винні. Замість того, щоб вчитися в ізраїльтян, як реформувати суспільство, як створювати демократію, сильну армію і, зрештою, шукати шляхи, щоб синергувати енергію, досвід, креативність Ізраїлю з людськими та природними ресурсами арабського світу.

Тепер нам доведеться шукати шляхи, щоб принаймні зменшити той негативний вплив, який матиме позитивне голосування за цю резолюцію.

«ВСЕ БУЛО ЗРОБЛЕНО КОРЕКТНО»

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, конфліктолог, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:

— В офіційній заяві МЗС пояснюється, що все було зроблено коректно. Зокрема, що Ізраїль має припинити поселенську політику, а Палестинська автономія — тероризм. Ця заява абсолютно коректна під кутом зору інтересів України. Тому що це все прикладається на наші відносини з Росією, яка анексувала нашу територію, на окупованих територіях перебувають російські війська.

По-перше, наш пріоритет — мирне розв’язання конфліктів шляхом переговорів, а по-друге, не треба окупувати ці території шляхом поселення. Тому я думаю, що українська позиція була цілком виважена і було наведено чітке пояснення, чому Україна вирішила так проголосувати.

Україна не стала ні на палестинський, ні на ізраїльський бік. Вона заявила про дотримання принципів, на яких побудоване все міжнародне право і за допомогою яких ми намагаємось розв’язати наш конфлікт з Росією.

Що ж до наслідків, то ми маємо чітко дотримуватися принципів з будь-якого питання, а не пристосовуватися під якусь кон’юнктуру.