Російський ведмідь на «задньому дворі» США
Якщо ви хочете зачепити чиюсь національну гордість, то ось вам класичний зразок: американська реакція на плани Росії — направити атомний лінійний крейсер з кораблями супроводу в Карибське море для спільних навчань з ВМС ворога Вашингтона Уго Чавеса. «Подивимося, чи зможуть вони туди дістатися, — зауважив офіційний представник держдепартаменту Шон Маккормак, відповідаючи на запитання на прес-конференції. — Мені хтось сказав, що кораблі супроводжує буксир на випадок поломки... Цікаво вже те, що їм взагалі вдалося знайти якісь кораблі, здатні подолати таку відстань.»
Російські кораблі з’являться в Карибському морі — що традиційно сприймається як американські «задвірки» — вперше з часів холодної війни. Вони мають прибути туди в листопаді, через тиждень після президентських виборів у США. Можливо, їхня присутність підкаже обраному президенту, що час подумати про те, як налагодити відносини з Росією ефективніше, ніж це вдалося нинішньому мешканцю Білого дому Джорджу Бушу й Кондолізі Райс — його наставниці в «російському питанні» спочатку на посаді радника з національної безпеки, а потім — держсекретаря. Райс захистила докторську дисертацію з історії Радянського Союзу й вільно говорить російською, але, якщо судити з того, як погіршилися американо-російські відносини за останні 7,5 років, наміри Кремля вона розуміє не краще, ніж Буш. Пам’ятаєте його знамениту фразу після першої зустрічі з Путіним 2001 р. — що він зазирнув російському колезі в очі й «зрозумів його душу».
Душу — можливо, але чого він точно не роздивився, то це путінський безпощадно завбачливий розум, що невпинно працює над тим, щоб повернути Росії статус великої держави; цей намір Вашингтон так і не сприйняв всерйоз. «США оцінюють Росію через призму 90-х, коли її збройні сили лежали в руїнах, а держава була паралізована», — зазначає Джордж Фрідман, глава приватної дослідницької структури Stratfor.
Або, як висловився президент Дмитро Медведєв на зустрічі із західними політологами у вересні, «в 90-х ми були слабкими й кволими». Але відтоді Росія «видужала». Дебют цієї нової Росії на світовій арені відбувся 8 серпня, коли вона відповіла масованим контрударом на спробу Грузії — найближчої союзниці Вашингтона на Кавказі — взяти під контроль орієнтовану на Росію Південну Осетію — «провінцію, що прагнула відокремлення». У результаті російські війська просунулися вглиб Грузії.
Пізніше Медведєв виклав, по суті, російський варіант Доктрини Монро — заяви, зробленої Вашингтоном у ХІХ ст., що європейські держави не повинні втручатися в справи Західної півкулі. Росія, підкреслив Медведєв, «має регіони, в яких зосереджені привілейовані інтереси». Іншими словами, не лізьте в наш регіон, і ми не будемо лізти у ваш. Якщо ви влаштовуєте військово-морські навчання на Балтиці, ми організуємо їх у Карибському морі.
І тут на сцені з’являється Венесуела, а разом з нею чудова можливість «зацідити Вашингтону в око». Чавес старанно догоджає Кремлю: він здійснив уже шість візитів до Москви (жодного у відповідь не було), закупив у Росії озброєнь на $4 млрд., намагається добитися від неї підтримки своєї «боліваріанської революції» та «соціалізму ХХІ ст.». Чавес називає Росію «стратегічною союзницею», але відносини Москви з Каракасом не можна порівняти з тією радянсько-кубинською «віссю», що 1962 р. поставила Радянський Союз і США на межу ядерної війни. Одна з причин полягає в тому, що ідеологічна конфронтація між комунізмом і капіталізмом, що живила протистояння Радянської імперії із Заходом, пішла в минуле.
Проте важливіше інше: росіяни, судячи з усього, насторожено ставляться до непередбачуваного Чавеса й розглядають його швидше як корисне знаряддя, ніж як головну опору зовнішньої політики Москви в Західній півкулі. «Нестандартна» поведінка латиноамериканського лідера під час декількох його візитів до Москви лише посилює те, що один дипломат делікатно назвав «значним культурним дисонансом». Ось деякі з анекдотичних ситуацій, що сталися з Чавесом: якось російські винищувачі були підняті за тривогою, оскільки високий гість забув повідомити, що його делегація прилітає трьома літаками, а не на двома, як було обумовлено раніше; під час церемонії покладання вінків до могили Невідомого солдата з’ясувалося, що венесуельці забули вінок; іншим разом Чавес з бойовим кличем кунфуїста жартома накинувся на Путіна, котрий стояв з камінним обличчям.
Однак, хоча в Чавеса й Кремля не дуже багато спільного, вони переконані в тому, що дні Америки як світового гегемона полічені.
