Розширення ГУАМу — ще один цвях у домовину СНД?
Узбекистан став п'ятим — і явно не зайвим — у дивному пострадянському утворенні, відомому як ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). П'ять президентів зійшлися в узбецькому посольстві у Вашингтоні, підписали декларацію, виступили перед публікою з нічого не значущими фразами, як це завжди буває. Росію намагалися заспокоїти — «співробітництво є лише економічним і не спрямоване проти третіх країн». Спрямоване. Проти російської монополії на транзит з Європи до Азії. Проти російської гегемонії в ще більш незрозумілому, ніж ГУАМ, утворенні під назвою СНД. Проти планів поновлення «великого й могутнього» союзу — хоч би що там казали, а не просто так Грузія, Азербайджан та Узбекистан вийшли з оборонного союзу СНД на початку року. Тому-то російське телебачення відразу кинулося в коментарі на тему «віддалення від Росії означатиме проблеми з постачанням нафти та газу». Хоча в перспективі — якщо ГУУАМ справді відбудеться — не буде жодних проблем ні з нафтою (каспійською), ні з газом (узбецьким). Для того, очевидно, й створювалося об'єднання, яке спочатку нічим себе не проявило. Але нещодавно зненацька провело спільні навчання миротворців — як перший сигнал серйозності намірів.
Розширення ГУАМу на тлі остаточного занепаду СНД — річ цікава хоча б тим, що у виступах західних політологів давно говориться про необхідність підтримання Сполученими Штатами та Західною Європою України, як привела б за собою у світ демократичних цінностей та стандартів саме Грузію, Азербайджан, Узбекистан, Молдову. Тоді стає зрозумілою фраза Іслама Карімова про географічний принцип формування об'єднання держав.
Мабуть, з особливою цікавістю в Москві прочитають пункт спільної декларації про подальше співробітництво у сфері мирного врегулювання конфліктів та криз на основі поваги до суверенітету, територіальної цілісності, непорушності кордонів. Бо це — дійсно заявка на те, що в не надто далекій перспективі п'ять пострадянських республік опікуватимуться не лише сьогодні суто гіпотетичними економічними проектами, переважно з транзитної торгівлі. Адже саме нерозв'язані конфлікти в Придністров'ї, Абхазії, Карабаху стали однією з основ виникнення ГУАМу. І вже відкрито говорять у Тбілісі, Баку, Кишиневі, що саме російська миротворчість загнала ці конфлікти в глухий кут.
Розширення ГУАМу — зайвий доказ того, що СНД як інституція, що виникла внаслідок агонії СРСР, вже нікому не потрібна. Це — ще й демонстрація того, що «група товаришів» — Шеварднадзе, Алієв, Лучинський, Карімов — твердо вирішили не бути більше колективним «молодшим братом», не боячись того, що після відчутної дипломатичної поразки Москви на зовнішньому фронті вони, напевне, стануть об'єктом її досить жорсткого тиску. Кожен із них не боявся досі заявляти про розходження своєї позиції з того чи іншого питання з Кремлем, про незадоволення розвитком ситуації на пострадянському просторі, про бажання жити так, як їм більше подобається. Зовні навіть виглядає так, ніби саме ця «група товаришів» стала лідером для України, керівництво якої явно потеплішало до Москви напередодні президентських виборів.
