«Рикошет» від бомбардування Алеппо

Вбивство посла РФ у Туреччині Андрія Карлова 19 грудня ввечері в Анкарі під час відкриття фотовиставки «Росія очима турків» викликало суперечливий резонанс у світі. Але все по черзі.

Нагадаємо, що унаслідок стрілянини в арт-галереї російський дипломат зазнав тяжких поранень і його було доставлено до лікарні, де він помер. Як повідомляє турецьке видання Daily Sabah, нападника звали Мерт Алтинташ, який в 2014 році закінчив навчання в поліцейській академії в місті Ізмір. Також відомо, що під час нападу зловмисник не був на поліцейському чергуванні.

 За словами фотографа агенції AP, одягнений в костюм і краватку нападник зробив щонайменше вісім пострілів. За даними агенції, він викрикував: «Не забувайте Алеппо, не забувайте Сирію. Поки наші міста не відчувають безпеки і ви не знатимете смаку безпеки, назад мене звідси забере тільки смерть. Всі, хто хоч частково причетний до сирійських злочинів, відповідатимуть один за одним». І справді, із арт-галереї 22-річний поліціянт не вийшов живим. Його було знешкоджено в результаті поліцейської операції.

Західні лідери фактично одностайно засудили вбивство російського посла, назвавши його актом тероризму. А президент Росії Володимир Путін пообіцяв посилити боротьбу з тероризмом. «І бандити це на собі відчують», — наголосив він із властивим йому безапеляційним тоном.

Тим часом проурядові ЗМІ у Туреччині вважають, що за вбивством Карлова стоїть проживаючий у США турецький ісламський проповідник Фетхуллах Гюлен, який прагне дестабілізувати відносини Росії і Туреччини.

А видання Karar, яке також займає проурядову позицію, зазначає, що замах було скоєно напередодні «критично важливої зустрічі щодо Сирії», в якій повинні взяти участь Туреччина, Росія і Іран.

Цікавим є погляд на події в Анкарі зарубіжних ЗМІ. Зокрема британська Times вважає, що вбивство російського дипломата в Анкарі є випробуванням для нинішніх відносин між Росією та Туреччиною. «Пошук зовнішнього ворога і недовіра до США можуть на деякий час зблизити позиції Путіна та Ердогана, але рано чи пізно суперництво двох країн за лідерство і вплив в регіоні вийде на перший план», — відзначає це видання. 

The Guardian вважає, що Путін та Ердоган тепер знайдуть взаєморозуміння і спільну платформу, щоб звинуватити у вбивстві російського посла якусь третю силу. 

Дещо іншою була реакція на вбивство російського посла в Україні, зокрема в соціальних мережах. Наприклад, глава зовнішньополітичного відомства Павло Клімкін написав у своєму Twitter: «Росія є відповідальною за жахливі порушення прав людини і вбивства тисячі невинних людей в Сирії та Україні. Щоправда, це не є виправданням вбивства посла однієї країни в іншій. Міжнародне право і права людини повинні дотримуватись!»  

Тим часом деякі українські політики звернули увагу на інший аспект цієї події. Наприклад, мер міста Дніпро Борис Філатов відреагував на цю трагічну подію в Анкарі наступним чином. «Вбивство дипломатів завжди є кричущим порушенням міжнародних норм. Але, коли світ закриває очі на чужі страждання і відмовляється почути благання стражденних, то завжди знайдеться молодий, красивий і жертовний, хто нагадає світові про його підлість і лукавство», — написав він на своїй сторінці у Facebook. При цьому він нагадав Миколу Лемика, який 1933 року вбив радянського чиновника у Львові, щоб нагадати світу про Голодомор. «Закінчив свій життєвий шлях Микола в 1941 році. Його розстріляли гестаповці. За український націоналізм», — підкреслив Філатов.

Чи досягне Путін ще більшого?...

Його мета — через загострення ситуації в Сирії змусити всіх основних гравців розмовляти з Кремлем

«День» звернувся до Посла з особливих доручень у справах Туреччини та Кавказу Сергія КОРСУНСЬКОГО прокоментувати вбивство російського посла і розповісти як це може вплинути на відносини між Росією і Туреччиною і загалом на ситуацію в регіоні, і які висновки з цього має робити Україна.

— Я би не переоцінював вплив цієї події на глобальні процеси. Звичайно, я добре  знав російського посла. Він приїхав у Туреччину, коли я був там послом. Карлов типовий дипломат з часів холодної війни. Він 17 років працював у Північній Кореї, що само по собі свідчить про щось. Він чітко відстоював позицію Кремля: тобто Крим — їхній, Донбас — їхній і так далі. (До речі, саме завдяки його зусиллям було недопущено фільм «Хайтарма» до участі в кінофестивалі «Золотий апельсин» в Анталії у вересні 2013 року. — Авт.). І весь час упродовж російської агресії ми знаходились по різні сторони барикад.

Звичайно, вбивство посла є абсолютно не припустимою річчю, тому що дипломати не озброєні. У нас свої війни і свої битви і ми маємо дотримуватись певної професійної етики чи норм права. Тому це вбивство є дуже поганим сигналом, але воно цілком пояснюється тією атмосферою, яка панує зараз навколо подій у Сирії, Алеппо. СМІ дуже активно все це висвітлювали, зокрема в контексті, що беззахисних дітей і цивільних вбивають війська Асада і росіяни. Тому не виключається, що вчинок цієї молодої людини це — просто специфічний емоційний окремий випадок. З іншого боку, в турецьких ЗМІ вже з’явились версії, що цей хлопець послідовник Гюлена і, відповідно, це є продовженням заколоту 15 липня. І цей крок спрямований на те, щоб зірвати процес турецько-російського зближення. Я думаю, що трохи зарано про це  говорити як про факт. Але це не виключається.

Разом з тим, я не думаю, що це вплине на відносини між Туреччиною та Росією. Бо в даному випадку очевидно, що це вбивство не могло бути ніяким чином інспіровано офіційною владою Туреччини. Це, безумовно, акт терору. Я не маю сумніву, що у дуже швидкий термін турки знайдуть, кого покарати. Вони вже заарештували його родичів і вже знають історію його життя і роблять відповідні кроки, звичайно, разом з росіянами.

Щодо паралелей між вбивством Карлова та Олександра Грибоєдова. В російських ЗМІ з’явилась інформація, що цього дня у планах Путіна була участь на спектаклі у Малому театрі, де мали давати виставу Грибоєдова «Горе от ума». Це якась фантастична карма, що Грибоєдов був послом в Ірані і його вбили в Тегерані в 1829 році. І саме в Москві мали відбутись переговори Туреччини, Росії та Ірану. І тут вперше в історії в Анкарі вбили російського посла.

— До речі, чи поділяєте ви думку німецького видання Frankfurter Allgemeine Zeitung, яке пише у статті під назвою «Геополітика: переможця звуть Путін», що розрахунок російського лідера щодо падіння Алеппо справдився і перемога в Сирії — не єдиний успіх Путіна в цьому році.

— Ми чітко усвідомлюємо, яка була від самого початку мета Путіна, який в’язався у війну в Сирії. Йому немає ніякого діла ні до Сирії, ні до Асада. Його завдання — через створення неймовірної проблеми з біженцями, що турбує ЄС,  і загостренням ситуації навколо Сирії та війни проти «Ісламської держави», яка турбує США, чи курдської проблеми, яка хвилює Туреччину, змусити всіх основних гравців розмовляти з Кремлем. Цього вони добилися. Справді, з ними всі почали розмовляти, сідати за стіл і дискутувати, що робити з Сирією. Але тут усе зрозуміло: виведіть війська і все нормалізується.

І зараз залишається питання, чи досягне Путін ще більшого?  Адже він розраховував, що будуть скасовані санкції і зсередини буде розвалено НАТО та ЄС.

Цілком зрозуміло, якщо Туреччина і США серйозно зацікавлені в припиненні війни у Сирії, то Путіна цікавить протилежне. Як можна на цих засадах знайти якийсь компроміс. Думаю, що він свого не досягне і в кінці-кінців такі кроки мають отримати правову оцінку. Як правильно написав один американських оглядач, «ми переживаємо з приводу вбивства посла Росії в Анкарі, а як бути з тисячами мирних жителів, які були вбиті за сприяння Росії».

 Висновки для України. Нам треба виходити з власних прагматичних інтересів у відносинах з Анкарою. Ми не можемо втратити Туреччину, яка була, до речі, спів-спонсором резолюції ГА ООН по Криму. Тобто незважаючи на зближення з Росією Туреччина стоїть на нашому боці у питання дотримання прав людини в Криму.

Для нас Турецька Республіка є торговельним і політичним партнером, окрім того ми розвиваємо військово-технічне співробітництво. Нам обов’язково треба знаходити прагматичні кроки та позитивний порядок денний, який би дозволяв нам рухатись уперед. Що стосується, зокрема зближення Анкари і Москви, маючи турецький досвід, я звик судити по справах. Давайте почекаємо, подивимось, до яких практичних кроків дійте Туреччина і Росія у своєму зближенні. На сьогоднішній день жодна проблема не вирішена, ні сирійська, ні скидка на газ, ні скасування віз з російського боку. Тобто насправді, все це поки що залишається заявами і на папері. Нам при цьому залишається втриматись від того, щоб купуватись на якісь політичні провокації і в пресі, і з боку Росії.