Саддам перед ударом
Найбільш сенсаційною в цьому плані можна вважати недавню заяву радника президента США із національної безпеки Кондоліззи Райс. Вашингтон «не може дозволити собі розкіш нічого не вжити», — заявила вона Бі-Бі-Сі. Президент Іраку «знаходиться на боці терористів», — продовжила радник, уточнивши, що Білий дім поки що не прийняв остаточного рішення про те, як саме він збирається домагатися своєї мети і в якій формі. Вашингтон — фактично на роздоріжжі. Очевидний факт — у США сверблять руки і кортить вже вкотре погратися мускулами. Очевидний факт, що пов’язано це з прагненням поширити свій вплив на регіон Перської затоки. Очевидний факт, що головний стимул для американців у цій боротьбі — нафта. Проте так само очевидно, що Вашингтон не має підтримки ані в західному, ані в мусульманському світі. Захід не вважає за доцільне завдавати удару по Іраку, оскільки не бачать ані загрози від Багдада, ані зв’язку Саддама Хусейна з «Аль-Каїдою», чим так лякають у США увесь світ. В ісламських держав аргументів і мотивів ще бiльше. По-перше, значну роль відіграє солідарність єдиновірців-мусульман. По-друге, цілком виправданим є страх перед дестабілізацією в регіоні. Навіть якщо верхівка Кувейту чи Саудівської Аравії підтримає американську акцію, держави незастраховані від масових виступів і протестів. Торішня підтримка Пакистаном бомбувань Афганістану спричинила до численних безпорядків. Нарешті, керівники в мусульманському світі у переважній більшості надто законсервовані у своєму розвитковi, а тому резонно переживають за своє майбутнє. Якщо американці скинуть із владного крісла Хусейна, де гарантія, що та ж доля не спіткає і них? Звернімо увагу на те, що найактивніше проти атак по Іраку виступають Сирія, Єгипет та Лівія. У Сирії влада упродовж 32-х років у роду Асадів (із 1970 року країною керував генерал Хафез, а з 2000-го — його син Башар), у Єгипті Хосні Мубарак уже 22 роки при владі, Муаммар Каддафі очолює Лівію протягом 33-х рокiв. Їхній колега Саддам прийшов до влади в 1968 році.
Якщо США завтра ж розпочнуть свою атаку... Неочікувано... Навряд чи хтось зможе змусити Штати зупинитись. Очевидно, підтримає Вашингтон давній союзник Велика Британія та, можливо, Ізраїль. На більше американці можуть не розраховувати, проте, існують проблеми, через які США поки що коливаються. Чи зможе «витягнути» американська економіка ще одну військову кампанію? На Афганістан щомісяця йшло по мільярду доларів, й іракська кампанія навряд чи буде дешевшою. Штати можуть розвалити так ретельно зібрану антитерористичну коаліцію, про що, до речі, попередив Джорджа Буша колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер (представник Республіканської партії, як, власне, і сам Буш). Більше того, відомий американець наголосив, що Буш антиіракською акцією може звести нанівець антитерористичну боротьбу взагалі. Навіть коли американцям вдасться успішно провести свою акцію з повалення режиму Хусейна, то лишається невідомим, чи зможуть США втримати під своїм контролем неспокійну арабську державу. Чимало занепокоєнь викликає той факт, що без диктаторської руки Саддама Ірак просто розпадеться на нові країни. Ірак можна поділити фактично на три райони. Північ країни заселена курдами, які не проти відновити колись втрачену державу. Південь — мусульманськими шиїтами, які так само не відмовляться зайнятися власним урядуванням (і їх, очевидно, підтримає шиїтський Іран). Усередині Іраку можуть «самовизначитися» суніти.
Зберегти владу для Cаддама Хусейна при такому розкладі майже не лишається можливим. Хоч спробувати він би міг. Єдиним порятунком для нього лишається допуск у країну міжнародних спостерігачів від Організації Об’єднаних Націй, які б змогли підтвердити саддамівські запевняння, що Ірак не володіє зброєю масового знищення. Американці тоді б позбавилися головного козиря у своїх закликах до повалення режиму Хусейна, але не останнього. У Вашингтоні продовжують переконувати, що Саддам «двічі був набагато ближче до створення ядерної зброї, ніж вважають на Заході» (так заявила Кондолізза Райс). Тобто Вашингтон може зробити ставку не на реальну, а на потенційну загрозу. Останньої, між тим, виключати не варто. Хусейн не раз доводив, що заради втілення своїх хижацьких замислів може піти на будь-які кроки та жертви. Опозиційні діячі нещадно в країні знищуються (розповідають, що Саддам їх душить власноруч). На його совісті — кілька програних воєн, які він же й розпочав. У результаті загинули тисячі самих же іракців. У 80-ті роки відбулася війна проти Ірану, 1988 року — тотальне знищення іракських курдів, 1990 рік — окупація Кувейту. При цьому добровільно залишати владу Хусейн не має намiрiв. Згідно з останніми повідомленнями, Рада революційного командування Іраку схвалила рішення щодо висування Саддама Хусейна єдиним кандидатом на посаду глави держави на наступний термін. Певні корективи можуть внести хіба що Сполучені Штати. Лишається тільки чекати...
