Що це було?

«Угода з дияволом», «І знову Мюнхен», — так коментують користувачі статтю про угоду стосовно України, яку нібито хочуть укласти Меркель і Путін. Матеріал розмістила поважна британська газета The Independent. Його назва: «Земля за газ: Меркель і Путін обговорили секретну угоду, яка може покласти край кризі в Україні». Прикметно, що стаття з’явилася 30 липня — напередодні переговорів у Мінську стосовно ситуації на Донбасі. Висновки напрошуються самі собою...

Інформація про те, що Захід домовляється з Росією стосовно долі України з’являється не вперше. І щоразу, коли у цих перемовинах фігурує Меркель, більшість згадує про таємний пакт Молотова — Ріббентропа. Натомість, значно рідше всі говорять про Мюнхенську угоду 1938 року, яку прийнято ще називати «змовою» і «зрадою». Цей документ, підписаний Британією, Францією, Італією та Німеччиною, означав перекроєння кордонів країн Східної Європи внаслідок агресивної політики Гітлера.

За інформацією The Independent, таємна угода між Німеччиною та Росією має покласти край конфлікту на сході Україні за певних умов:

•  1) Міжнародна спільнота має визнати незалежність Криму та його анексію Росією.

•  2) Росія має відмовитися від фінансування та військової підтримки різноманітних груп сепаратистів на сході України;

•  3) Український Президент Петро Порошенко має відмовитися від вступу до НАТО;

•  4) Президент Росії Путін не буде «блокувати чи втручатися» в нові торгівельні відносини між Україною та ЄС в рамках Угоди про асоціацію;

•  5) Україна отримає пропозицію щодо нової довгострокової угоди з Газпромом щодо поставок газу та цін;

•  6) Росія компенсує Україні кошти, які вона сплачувала за базування флоту в Криму (йдеться про багатомільярдний фінансовий пакет).

Британська газета також зауважує, що обговорення цього німецького мирного плану припинилося у зв’язку зі збиттям малайзійського Боїнга. Але «очікується, що воно продовжиться, коли закінчиться розслідування». «Це угода Меркель. Вона напряму співпрацює у цьому питанні з президентом Путіним. Їй необхідно розв’язати цю суперечку, тому що ніхто не зацікавлений у напруженій ситуації в Україні чи ізоляції Росії. Ніхто не хоче ще однієї холодної війни», — цитує The Independent неназване джерело.

Звісно, подібні відомості про «таємні угоди» треба перепровіряти і піддавати критиці. Але виключати таких перемовин між Заходом та Росією не слід. «День» вже неодноразово писав про дружні стосунки між Берліном та Москвою, їх обопільні фінансові та бізнесові інтереси. Зростаюча світова ізоляція Путіна не завадила йому зустрітися з Меркель на фіналі Чемпіонату світу з футболу і поговорити про те, що відомо лише їм. Чи втіляться подібні кулуарні домовленості в реальність? Це питання і до української влади — наскільки вона рішуче діятиме на Донбасі та ефективно придушуватиме терористів. З кожною перемогою української армії у Росії залишається дедалі менше маневрів у кулуарних змовах про долю України.

Ми звернулися до дипломата і публіциста Юрія ЩЕРБАКА та німецького журналіста Герхарда ГНАУКА з проханням прокоментувати інформацію про можливі домовленості між Меркель та Путіним.

«ЯКЩО ЦЮ УГОДУ БУДЕ ПРИЙНЯТО, ТО ВОНА СТАНЕ НОВИМ «МЮНХЕНОМ»

Юрій ЩЕРБАК, громадський діяч, письменник, публіцист:

— Меркель увесь час вела політику домовленостей з Путіним. Президент Росії, в свою чергу, хоче домовитися з Меркель і США поза участі України щодо її долі, з ігноруванням її Президента.

Цим кроком Путін хоче показати, що він господар ситуації і що його геополітичні претензії на просторах Східної Європи мають пріоритет. Звичайно, всякі переговори з ним, хоча всій світовій спільноті зрозуміло, що він є міжнародним терористом; носять характер зради.

Ці чутки, про які пишуть газети потребують перевірки і обговорення. Однак самі домовленості (про які пише The Independent. — Ред.) дуже схожі на правду, бо там є вимоги, які Путін ставив до України. Згадаємо, наприклад, не вступ України до НАТО. Якщо цю угоду буде прийнято  Німеччиною, ЄС, і (у що я абсолютно не вірю) США, то вона стане новим «Мюнхеном». Головне для Путіна — визнання анексії Криму і легітимація цієї ситуації. Не можу уявити, яким чином Меркель може це прийняти, оскільки абсолютно всі західні країни — ЄС, США і Канада офіційно заявили, що це — анексія і це є порушенням всіх міжнародних домовленостей і угод, які підписала в тому числі і Росія. Важко уявити, під яким виглядом вони погодяться з анексією Криму. Хіба що вони будуть умовляти Україну, Президента Порошенка погодитися з цим: мовляв, Україна отримає знижки на газ і росіяни відчепляться від України, перестануть створювати вогнище бойових дій на її cході.

З юридичної точки зору всім зрозуміло, що сталося: ніяких питань немає — це факт неспровокованої агресії, анексії. Я не думаю, що українське керівництво може погодитися з цими умовами (про які йдеться у ймовірній угоді. — Ред.). Поки що треба ставитися до цих чуток спокійно, хоча зрозуміло, що якісь елементи таких домовленостей були.

«ПІДРИВАННЯ ДОВІРИ УКРАЇНЦІВ ДО ЗАХІДНИХ КРАЇН — ДУЖЕ КОРИСНЕ ДЛЯ РОСІЇ»

Герхард ГНАУК, журналіст німецької газети Die Welt:

— Чи є реальним такий договір? Якщо загалом, то, швидше, в усному режимі, ніж у письмовому. Берлін вже спростовує ці відомості. Але така інформація, звичайно, викликає погані спогади, не обов’язково про Молотова і Ріббентропа, хоча і це є частиною німецької спадщини. Але передусім про канцлера Гельмута Шмідта і Брежнєва — тоді розпочалися великі контракти, будівництво трубопроводів німецькими компаніями і руками зеків ГУЛАГу в обмін на радянський газ. 1982 року польські інтелектуали (Мілош, Колаковський, Гедройц та інші) у відомому «польському зверненні до німців» застерігали Західну Німеччину, що такі трубопроводи можуть стати загрозою для вільного світу. Так і склалося. Хоча The Independent дуже помиляється, коли пише, що Росія — найголовніший партнер Німеччини з торгівлі. Це черговий міф. Росію можна порівняти як економічного партнера із Чехією і Польщею.

Але треба поглянути і з другого боку. Який план у нинішнього російського керівництва? Є думка, що Путину було б зручно втягнути Захід у багаторічний конфлікт. Демократії від конфліктів швидко втомлюються, а йому він потрібен як повітря, як засіб мобілізації суспільства чи псевдосуспільства. Відповіддю Заходу — і його ношею певною мірою є Україна, вже сьогодні — можливо, він втягне Путіна у багаторічні переговори, чергові раунди обіцянок і розчарувань, які все ж таки мінімізують кількість звірств. Для України інтернаціоналізація конфлікту є дуже важливою. А підривання довіри українців до західних країн — дуже корисне іншій стороні конфлікту. До того ж я усвідомлюю, що лідери Німеччини та інших країн останніми роками вчинили тяжкі гріхи щодо Східної Європи, повіривши у казки Путіна, в його посмішку і в його гроші.

І не слід забувати: влада Путіна, особливо у глобальному масштабі, 2013 року перейшла свій зеніт і йде на спад. Нещодавно видатний німецький знавець Східної Європи сказав мені, що абсолютно зрозуміло, що Путін вже думає про свій перехід на забезпечену пенсію чи про безпечну передачу влади. Отже, зараз треба звикнути до питання: скільки цей спад чи перехід триватиме? І насамкінець: скінчиться він кров’ю, пролитою в Росії, чи ні?

ОФІЦІЙНО

«Учора речник німецького уряду Штеффен Зайберт написав у своєму Twitter, що стаття у The Independent «не має підгрунття»