Шотландія: 300 років шляху до незалежності
Що ми знаємо про Шотландію, окрім таких її стереотипних атрибутів, як шотландське віскі, волинка і кілт шотландських чоловіків? Так само, як більшість європейців знають про Україну лише в асоціації iз Чорнобилем, варениками і борщем. І це вже добре, тому що раніше пересічні європейці чи американці вважали, що борщ — це російська національна страва. А чи знає хтось iз цих самих пересічних і навіть непересічних європейців про багату і трагічну історію України, про її перебування в лоні Російської імперії 350 років? І чи знаємо щось ми, українці, про національні прагнення шотландців і про те, що вони вже 300 років як знаходяться в лоні Британської імперії?
У 2007 році виповнюється 300 років, як Шотландія пішла під англійську корону. Після голосування в Шотландському парламенті за cоюз (який часто називають унією) Англії і Шотландії 16 січня 1707 р. був підписаний Акт проголошення цього cоюзу. З утворенням cоюзу формально завершилося протистояння Англії і Шотландії, що тривало декілька століть, і виникло знамените Об’єднане Королівство Великої Британії.
Англія і Шотландія стали єдиною країною зі спільними валютою, оподаткуванням, торгівлею, з однією верховною владою і прапором. Хрест cвятого Джорджа — покровителя Англії (прапор Англії) поєднався з хрестом святого Андрія — покровителя Шотландії (прапор Шотландії) — і вийшов прапор, відомий як «прапор старого союзу». У 1801 році (після ще одного союзу — з Ірландією) до цього прапора приєднався діагональний хрест святого Патріка. У результаті отримали прапор Об’єднаного Королівства, який ми знаємо сьогодні.
Після чотирьох століть протистояння і війн з Англією Шотландія об’єдналася з Англією. Пам’ятаєте фільм «Хоробре серце» з Мелом Гібсоном? Його герой Вільям Волас — національний герой для шотландців і непохитний борець за незалежність Шотландії, за що прийняв мученицьку смерть від англійців. Епічна поема XV століття «Волас» протягом усіх наступних століть була другою найбільш читаною книгою в Шотландії після Біблії. Проте для англійців Волас — убивця і злодій, оголошений англійськими літописцями «персоною поза законом», і вони обвинувачували його в жорстокості та звірствах.
Нагадаємо, що в 1296 році Шотландію завоювала Англія на чолі з королем Едвардом I, який ув’язнив багато шотландської знаті, країна мала сплачувати данину, а її чоловіки йти до армії короля і брати участь у його військовій кампанії проти Франції. У відповідь по всій Шотландії спалахнули повстання, які обернулися в національно-визвольну боротьбу під проводом Воласа з травня 1297 р., коли той вбив англійського шерифа Ланарка.
Це повстання посилювалося, оскільки шотландці, невдоволені тягарем і гнобленням англійців та їхнім пануванням, масово приєднувалися до Воласа. У 1305 році його схопили і стратили у Лондоні. Його голову прибили цвяхами до Лондонського мосту, а фрагменти тіла поширили по декількох шотландських містах як нагадування ціни за повстання.
Вільяма Воласа називають в Шотландії «хоробрим серцем» — він прагнув замирити і об’єднати тодішню шотландську шляхту задля зміцнення Шотландії та її незалежності від Англії. І це, зокрема, показано у фільмі «Хоробре серце». Які чудові паралелі з історією України можна побачити в тодішній історії Шотландії! Урешті решт кадри з фільму, де показуються краєвиди і гори Шотландії, мимоволі викликають асоціації з українськими Карпатами. Але зараз мова про інше.
«Шотландія одна». Так називається стаття, що вийшла в грудневому номері журналу «Проспект» (№129). Її автор — Майкл Фрай — історик і автор праці «Союз: Англія, Шотландія і Договір 1707 року».
Він пише, що деволюція (передача влади і зобов’язань) мала намір дати Шотландії можливість вирішувати свої проблеми. Але з часу отримання власного парламенту залежність Шотландії від Англії, на його думку, навіть зросла. Шотландець і колишній торі (представник консервативної партії в парламенті Великої Британії) пояснює, чому він дійшов до розуміння незалежності як необхідного нині рішення і чому це також буде корисним для Англії.
Перед ознайомленням з його статтею лише нагадаємо, що на виборах до парламенту Великої Британії 1997 р. перемогла лейбористська партія. Одним з головних пунктів в її передвиборчій платформі було створення в Шотландії свого національного парламенту. На референдумі, проведеному 11 вересня 1997 р. у Шотландії, більшість громадян висловилася за створення парламенту Шотландії. Після цього уряд лейбористів передав проект Акту про Шотландію у парламент Великої Британії, який його прийняв 17 листопада 1998 р. А 19 листопада 1998 р. його схвалила королева Об’єднаного Королівства.
У 2007 році — наступні вибори в Шотландський парламент. Останнє опитування в Шотландії показує незначну більшість — 51% опитаних, що зараз підтримують незалежність Шотландії. Попереднє опитування 1998 року дещо більшу підтримку незалежності — 56%. Тоді хвиля націоналістичної ейфорії була на висоті, тож неминуче мало відбутися воскресіння парламенту в Едінбурзі.
Шотландський націоналізм завжди хвилеподібно піднімався і падав. Як тільки фактично був створений парламент, то хвиля націоналістичної ейфорії безневинно вдарилася в камінь шотландського юніонізму. Але останніми місяцями підтримка Шотландської національної партії (ШНП) почала потрохи зростати від своїх звичних 25%. Схоже на те, що це відбувається завдяки розчаруванню коаліцією лейборисько- ліберальних демократів, що перебуває при владі у Шотландії з 1999 року, і навіть самим парламентом.
Не здійснивши вирішення всіх проблем Шотландії, як це передбачалося на початку, парламент навіть не змусив шотландців краще про себе дбати. І знову можна відчути підземні поштовхи з глибини Шотландії. Вони не зможуть призвести до політичного вибуху, але схоже, що вони кидають тінь на заплановане на 1 травня 2007 року святкування 300-річчя Союзу Англії і Шотландії. Коли було створено цей союз, то Англія швиденько його відсвяткувала і забула про нього. Шотландія ж на мить заніміла, але потім уже ніколи не замовкала.
Відгомоном тих часів є те, що шотландська виконавча влада, здається, не впевнена, як відзначити цю подію. Звичайно, що все ж таки буде королева, і маршируватиме один iз Шотландських полків (iз шести, що колись існували), а над Едінбургським замком запустять феєрверк. Але чи святкування Союзу змусить шотландців почуватися більшими британцями? Чи пробудить національний одяг і звуки волинок ті емоції, що сховані в душі кожного шотландця, стару образу на Англію та мрію свободи?
Усього за три дні після ювілею, 3 травня — наступні вибори в Шотландський парламент. Якщо теперішня націоналістична хвиля залишатиметься такою ж великою, а ШНП добре спрацює, Шотландія і Британія можуть потрапити в конституційну кризу.
Виборна система робить маловірогідним для будь-якої партії виграти абсолютну більшість у парламенті. Перегони відбуватимуться за позицію найбільшої партії. Зі 129 місць в парламенті Шотландії лейбористська партія зараз має 50, ШНП — 25, консервативна — 17, ліберально-демократична — 17; група, яка складається з тих, хто відколовся від партій — решту місць. ШНП потребує більшості, і опитування натякає на те, що ШНП може його отримати. Що б не думали міністри в Лондоні, проблема Шотландії в Союзі не вичерпалася — і заходить ще глибше, ніж англійське незадоволення більшим представництвом шотландців у Британському парламенті та кабінеті міністрів або перевагою Шотландії у державних витратах. Та й усередині Шотландії важко побачити глибокі політичні зміни. І Единбург, і Глазго — стабільні та нетипові. Здається, що найбільші зміни відбуваються в таких маленьких містах, як Кілмарнок, Лінлітгау або Елджін — населення, їхні думки і уявлення залишаються таємницею. Ми навіть не знаємо, якого характеру націоналізм там підтримується.
Що це — «90-хвилинний націоналізм», протестний електорат, примха постмодерної ідентичності, що народжена від нудьги та нарцисизму? Чи він (цей націоналізм) лежить глибше, в міцній народній пам’яті, що входить своїм корінням у часи державності, збереженій завдяки героїзму Роберта Брюса в 1314 році, і цей націоналізм не вмер, а лише спав протягом трьох століть і готовий знову повстати? Майкл Фрай пише, що його дратує політкоректність, яка стала головною ідеологією держави в Шотландії з 1999 р. Уряд послідовно демонструє свій надзвичайний ентузіазм, коли регламентує приватне життя шотландців. Він хизується тим, що заборонив палити в пабах. Зараз існують плани накинутися на «Бакі» — дешеве вино, яке п’ють підлітки з трущоб Ланкашира як прямий і легкий шлях до забуття. Уряд хотів би заборонити шльопати дітей, але не зміг знайти практичного механізму — як засунути свій ніс в чужі справи.
Уряд вже заборонив сектантські або національні образи, що зазвичай лунають на футбольних матчах, і штрафує фанів, яких спіймає на цьому. Він заборонив полювання (що нам найменше потрібно), норкові ферми, хоча жодної такої ферми не існує в Шотландії. Манія заборони — це зворотна сторона манії вседозволеності: декількох пожежників iз Глазго нещодавно було покарано за відмову вручaти брошури з техніки безпеки на параді геїв.
Шотландія — морально консервативніша країна, ніж Англія. Це частково пов’язано з більшим впливом протестантської та католицької церков, але також тим, що робітники-шотландці залишаються відданими моральним правилам, що їх давно відкинула ліберальна еліта мультикультурного Лондона. Старі традиції усе ще тримаються в Шотландії. Ось чому законодавство, встановлюване Шотландським парламентом, спеціально відзначає, що не може бути прийнятий закон про аборти. Якби навіть такий закон і був би прийнятий в Едінбурзі, він, безсумнівно, був би з більшими обмеженнями, ніж англійський.
Націоналізм, на думку Фрайа, є консервативною силою в сучасному світі. Консервативні партії по всьому світі є зазвичай націоналістичними. Виключення складає Шотландська консервативна партія, яка за останню чверть століття була різко антинаціоналістичною. Юніоністи-торі кажуть, що вони не настільки антишотландські, наскільки пробританські — а це означає, що кордони їхньої політичної спільноти відрізняються від вузької території шотландських націоналістів. Але їхніх послідовників все менше. У 1979 р. на питання «З якою національністю ви себе ототожнюєте?», 56% шотландців відповіли, що з шотландською, а 38% шотландців — що з британською. На це ж саме питання в останньому опитуванні (2003 р.) 73% сказали, що вони ототожнюють себе з шотландцями, а 20% — з британцями (і це при однаковій кількості голосування за Торі). Отже, немає сумнівів, що британськість розбивається в Шотландії.
Шотландський історик вважає, що потрібно піднімати на вищий рівень аргумент на користь незалежності. Для чого потрібен Шотландський парламент? Для того, щоб виражати характер і цінності своєї нації і через політичні процеси кристалізувати її прагнення і домагання. Проте сьогодні Шотландський парламент цього не робить, а цінності імпортує ззовні. Автор не має сумнівів, що незалежність зробить Шотландію щасливішою, але йому соромно, що із-за позиції підпорядкованості Шотландії в Союзі багато хто з шотландців відчувають до англійців ненависть і що це їхнє почуття знаходить взаємність з боку англійців.
На думку Фрайа, незалежність Шотландії буде визволенням і для Англії — це дозволить їй здійснювати заходи в реальних розмірах і не вдивлятися у криве дзеркало, яке роздмухує її останні імперські фантазії. Більшість англійців уже переступили кінець імперії, а сьогоднішній їхній статус забезпечується успішною країною середнього розміру з багатьма активами — англійською мовою, збройними силами, фінансовим сектором, вищою освітою, членством в ЄС. Важко уявити, яким чином незалежність Шотландії могла б зашкодити будь-якому із цих активів.
