«Слабкі держави рано чи пізно дорого заплатять за свою бездіяльність»

Схоже, що світ поступово готують до великої домовленості між новообраним президентом США та російським лідером Володимиром Путіним. Зокрема про це йдеться в американській газеті The Washington Post у статті під заголовком «На горизонті — пакт Трампа з Путіним?».

«Трамп заявив про своє бажання: «Я хочу дружити з Росією». Він також хоче співпрацювати з Кремлем з широкого кола питань — від спільних операцій з боротьби з тероризмом, особливо проти «Ісламської держави», до запобігання розповсюдження ядерної зброї та просування Ірану й Північної Кореї… Потепління у відносинах між США та Росією відповідало б особистим і політичним інтересам двох лідерів», — наголошує видання.

Нагадаємо, що до Нового року інша впливова американська газета The Wall Street Journal надрукувала статтю українського олігарха Віктора Пінчука, який закликав Київ до односторонніх поступок Кремлю у статті «Україна має піти на болісний компроміс заради миру з Росією».

«День» у статті «”Компроміси Пінчука” = “Мюнхен-2017”?» уже дав оцінку такій ініціативі Пінчука, який збагатився завдяки тому, що став зятем президента Леоніда Кучми (1994-2004), котрий позиціонує себе у світі як філантроп, а сам робив багатомільйонні внески у фонди Клінтонів, Блера й заплатив кругленьку суму, щоб кандидат від республіканської партії Дональд Трамп виступив скайпом перед авдиторією Ялтинської європейської стратегії 2015 року.

Треба зазначити, що 1 січня на сайті Politico.com було опубліковано дуже серйозну статтю під назвою «Реальна довгострокова гра Путіна». Її автор Моллі Макк’ю наголосила, що світовий порядок, який ми знали, вже завершився, і Росія швидко діє, щоб скористатися перевагою. Чи зможе Трамп своєчасно зрозуміти, що почалась війна, щоб перемогти у ній.

«День» звернувся до міжнародних та українських експертів з проханням прокоментувати можливість ухвалення Пакту між Трампом і Путіним, а також дати оцінку ініціативі українського олігарха, який пропонує Києву піти на болісний компроміс заради миру з Москвою.

«Стаття Пінчука із закликом до болісних компромісів з боку України є спробою поставити себе як можливого наступника Порошенка»

Стівен БЛАНК, старший науковий співробітник Ради американської зовнішньої політики, Вашингтон:

— Ще зарано говорити про деталі політики щодо будь-якого питання у наступній адміністрації, включаючи питання, що стосуються України. Але ми не можемо виключити можливість угоди з Москвою, яка відбуватиметься за рахунок не тільки України, її суверенітету і територіальної цілісності, а й за рахунок інших пострадянських держав і навіть колишніх членів Варшавського договору, тобто Східної Європи. Якщо така угода матеріалізується, то вона ставить під питання життєздатність як НАТО, так і ЄС й забезпечить Путіну перемогу, про яку він і його попередники мріяли, прагнучи отримати безперечну перевагу в Європі й на території колишнього Радянського Союзу.

У цьому контексті нова стаття Пінчука із закликом до болісних компромісів з боку України є спробою поставити себе як можливого наступника Порошенка, якщо така угода постане, й повністю підірвати нинішній український уряд. Він представляє себе як людину, що сумісна з Москвою. Або, якщо використовувати метафору Другої світової війни, Кіслінга та Петена щодо Путіна. До того ж така можливість дозволила б йому та його соратникам і надалі збагачуватись за рахунок українського народу й повернути Україну назад до ситуації, яка суперечить усьому досвіду незалежності, а насправді васалітету щодо Москви.

Також у цьому контексті ми ще не можемо оцінити вплив ідей, запропонованих Генрі Кіссінджером або його колегами про нейтралізацію України й формально від’єднання Криму та визнання його частиною Росії. Але це не відповідає заявам, які було озвучено Трампом у його виборчій кампанії 2016 року. Проте ніхто, хто, за прогнозами буде в адміністрації, не говорить про ці проблеми. А ганебні твіти Трампа радше говорять про його погляди, а не про конкретні напрямки політики, незалежно від того, наскільки погано поінформованими й необдуманими можуть бути погляди новообраного президента. Насамкінець, з усіх названих причин зараз неможливо дізнатися, чи розуміє Трамп, якими є цілі та стратегії Путіна.

«У мене є відчуття, що сценарій Трамп-Путін є цілком можливим»

Лінкольн МІТЧЕЛ, політолог, колишній професор Колумбійського університету, автор книги The Democracy Promotion Paradox, Вашингтон:

— У мене є відчуття, що сценарій Трамп-Путін є цілком можливим. Трамп дуже відкрито заявляв про своє захоплення Путіним і також експлуатував настрої серед американського електорату, який втомився від участі США в кожному куточку світу, і хоче, щоб країна зосередилась на внутрішніх проблемах. Також неабияк турбує те, що так багато високопоставлених і пересічних республіканців змінили свої погляди щодо Путіна, тому що Трамп говорив про нього приємні речі. Тож, загалом, я думаю, що Пінчук може мати рацію.

Я не думаю, що Трамп має тривалу зосередженість, інтерес або інтелект, щоб поставити під сумнів його нинішні переконання. Для мене незрозумілими є причини почуттів Трампа до Путіна, але вони реальні. Більш можливим є наступний сценарій: або хтось із оточення Трампа пояснить, чому Путін не є другом США та наших союзників, або Путін зробить чи, ймовірніше, скаже щось таке, що обурить Трампа, і тоді Трамп розсердиться на хазяїна Кремля.

«Прагматичний обмін в дусі улюбленої Путіним політики XIX століття, здається, влаштує усіх»

Микола КАПІТОНЕНКО, виконавчий директор Центру дослідження міжнародних  відносин, Київ:

— «Велика угода» між Трампом та Путіним, про яку так довго говорили багато хто з тих, хто не хотів перемоги мільярдера на виборах, знову розбурхує уяву спостерігачів. Особливо в Україні: її основою може стати згода Вашингтону на перебування країни в російській зоні впливу.
Резонуючі ідеї на цю тему були сформульовані нещодавно колишнім держсекретарем США Генрі Кіссінджером та українським олігархом Віктором Пінчуком. Їх лейтмотив приблизно наступний: Україні доведеться шукати компроміс з Росією, і він буде складним і болючим.

У зв’язку із цим варто зазначити наступне: загалом адміністрації Трампа нічого не завадить запропонувати Путіну обмін України на важливе для них сприяння щодо Сирії, ядерного нерозповсюдження й тероризму. Напевно, багато хто у Вашингтоні вважатиме угоду хорошою, оскільки в обмін на другорядне питання зможуть отримати щось важливіше. В тому, що Україна стала для США є другорядним питанням, відповідальних шукати довго не треба. Складнощі реалізації американської політики на Близькому Сході теж відомі. Прагматичний обмін в дусі улюбленої Путіним політики ХІХ століття, здається, влаштує усіх.

Чи влаштує він Україну? Анексія і війна сформували стійкий антиросійський елемент української ідентифікації, і в цьому Кремлю звинувачувати нема кого, крім самого себе. А це означає, що яким би розмитим не залишалося болото внутрішньоукраїнської політики, нав’язати курс «назад до СРСР» буде неможливо. Принаймні, тій слабкій, неефективній та непривабливій Росії, якою вона є на сьогоднішній день. Це міркування, як не парадоксально, робить угоду ще привабливішою в очах американців. Віддати Росії під виглядом поступки те, чого вона не може взяти — що може бути краще?

Паралелі з 1930-ми роками зайві. Горезвісна політика умиротворення, пакт Молотова-Ріббентропа та криза безпеки в Європі відбувалися тоді в зовсім інших умовах доядерного, державо-центричного світу. Хоча загальний урок може бути винесено: слабкі, неефективні держави рано чи пізно будуть дорого платити за свою бездіяльність.
Нам потрібно усвідомлювати, що за все потрібно платити: і за реалізацію таких планів, і за пропозицію альтернатив. Затягування з перетворенням на нормальну державу загрожує внутрішніми розколами, а відсутність ініціативи у зовнішній політиці — остаточним і безповоротним перетворенням на об’єкт міжнародних відносин.

Щодо цілей Пінчука у зв’язку з публікацією статті в The Wall Street Journal. Річ у тому, що ця ідея ставатиме дедалі популярнішою, особливо якщо війна затягуватиметься без перспектив виходу. А саме це станеться якщо Путін і Трамп домовляться: Путін легко перетворить нас на Придністров’я. Невдовзі Давос, потім Мюнхен — Пінчук буде там просувати ідею далі. Його бізнесу потрібен мир, і я думаю, не тільки його.