Смута в час «європейського свята»

Слідча комісія польського Сейму винесла вердикт стосовно найбільшого за останні роки корупційного скандалу в країні: кінопродюсер Лев Ривін, який зажадав від компанії «Агора» хабара в $17,5 млн., діяв виключно у власних інтересах, а не в інтересах уряду та правлячої партії Союз лівиці демократичної. «Агора» видає «Газету Виборчу», найбільшу щоденну газету в Польщі, хабар начебто призначався на сприяння компанії у справі продажу акцій супутникової телекомпанії. Скандал вибухнув після того, як головний редактор «Виборчої» Адам Міхнік оприлюднив записи своєї розмови з Ривіним (через півроку після самої розмови). Цей скандал торкнувся багатьох урядових структур, перед слідчими свідчили вищі керівники країни.

Справа, однак, у тому, що рішення слідчої комісії вже нічого не змінює в ситуації, коли в країні триває урядова криза, цілком можливим виглядає призначення дострокових виборів до Сейму, які можуть закінчитися геть несподівано для багатьох. I «Ривін-гейт» за цих умов уже мало кому цікавий. Тим більше, що останніми днями в Польщі вибухнуло ще два «урядові» скандали: «Орлен- гейт», пов’язаний із затриманням колишнього керівника найбільшого нафтопереробного заводу країни ще більш як два роки тому, і не прийнята прем’єр-міністром Лєшеком Міллером відставка міністра закордонних справ Влодзімежа Цімошевича через опублікування в тижневику «Нє» даних із викрадених дисків комп’ютерів міністерства.

Відставка уряду Лєшека Міллера відбудеться 2 травня, наступного дня після вступу Польщі до Європейського Союзу. У інтерв’ю тижневику «Політика» на запитання про те, що відчуває прем’єр перед відставкою, Міллер відповів — «полегшення», і додав, що могло бути й краще. Тоді ще не розпочався «Орлен-гейт» — справа, в якій, як стверджувалося, не обійшлося без тиску та згоди Міллера на затримання колишнього керівника НПЗ. Екс-міністр уряду Качмарек заявив минулого тижня, що Міллер давав прямі вказівки затримати керівника підприємства. Польський глава уряду стверджував, що жодних вказівок щодо затримання не давав. Але Міллер наголосив, що був занепокоєний намірами керівництва «Орлену» підписати контракт із зареєстрованою на Кіпрі фірмою вартістю $14 млрд. Це могло б поставити підприємство в повну залежність від єдиного постачальника нафти. У пресі повідомляється, що кіпрський офшор працював за комісійні з росіянами, які погрожували в разі непідписання контракту припинити поставки нафти до Польщі. Наскільки ці підозри правдиві, з’ясовує слідча комісія Сейму. Проте цей скандал не додає популярності ні розколотій лівиці, ні особисто Міллеру. До речі, завод «Орлен» розташовано в Плоцьку, і він міг би бути одним із споживачів нафти, яка йтиме шляхом Одеса — Броди — Польща.

Президент Александр Кваснєвський запропонував на посаду прем’єр-міністра Марека Белку, відомого економіста, екс-віце-прем’єра в уряді Міллера, який зараз виконує місію в Іраку. Белка за спокійних обставин, можливо, і мав би шанси пройти через затвердження Сейму: він порівняно молодий, зарекомендував себе як професіонал у сфері фінансів, має непогані контакти на Заході та є «новим обличчям», якого, як припускають коментатори, потребують поляки. Однак лівоцентристи, що мали після виборів 2001 року більшість у Сеймі, розколоті. Ще рік тому розпалася коаліція СЛД — Унія Праці — Польська народна партія (представляє інтереси селян). Коаліційний уряд СЛД і Унії Праці офіційно не має підтримки більшості Сейму. Белка відверто заявляє, що в нього не склалося враження, що селяни підтримають його кандидатуру. Преса запевняє, що й велика частина СЛД не схильна підтримати висуванця президента. Свого слова ще не сказав Марек Боровський, маршалок Сейму, лідер новоствореної (за рахунок СЛД) Польської соціал-демократії. Припускається, що лідер селян Януш Войцеховський сам не проти очолити уряд. Окрім нього, як вважають польські коментатори, шанси очолити уряд є в Юзефа Олекси, депутата Сейму, якого на початку року Міллер запросив на посаду віце-прем’єра. Олекса є давнім опонентом Міллера, і його кандидатуру підтримує ряд регіональних «баронів» лівиці. Лідер симпатій громадської думки, ліберальна Платформа громадянська також не схильна підтримувати кандидатуру Белки, очевидно, розраховуючи на можливу перемогу на виборах, регулярних чи дострокових.

Частина аналітиків сходиться на думці, що дострокові вибори все ж таки відбудуться, можливо, вже восени. Хто буде їхнім переможцем — вгадати неможливо. Зрозуміло, що ситуацію намагатиметься використати на свою користь партія «Самооборона» на чолі з екстравагантним Анджеєм Леппером. «Самооборона», яка декларує відверто популістські гасла захисту польських позицій перед ЄС, захисту польського ринку, польського виробника та польського селянина, має шанси вийти на перше місце за результатами опитувань. Її високі показники можуть парадоксальним чином призвести до того, що після виборів до Європейського Парламенту в червні Польщу в цій структурі представлятимуть «антиєвропейські» сили. Для «Самооборони» це буде генеральною репетицією виборів до Сейму. Об’єктивно на користь популістів спрацює те, що з перших днів перебування в ЄС поляки відчують зростання цін на цілу низку товарів і послуг.

У свою чергу є проблеми у лібералів і правоцентристів з «Права й справедливості»: дві партії цілком були б спроможні створити бодай мінімальну більшість у Сеймі та мати свій уряд, якби продемонстрували здатність домовлятися.

Найцікавіше те, що проблеми польського політикуму тривають на фоні зафіксованого статистикою початку економічного зростання й покращання бюджетної ситуації. З другого боку, Польща в муках проходить через процес, який уже відбувся в багатьох європейських країнах, де фактично зникла боротьба лівої й правої ідеологій, боротьба політичних сил відбувається не на ідеологічному фронті, а на полі конкретних заяв, обіцянок і пропозицій (податки, соціальне забезпечення, освіта тощо). Польські праві зазнали краху на виборах 2001 року й фактично зійшли з політичної сцени. Лівиця, яка в середині 90-х практично перестала розвиватися, проходить через подібні процеси зараз. А «Ривін-гейт», «Орлен-гейт» свідчать про те, що країна все ще не до кінця подолала проблеми, які прийнято називати «проблемами перехідного періоду».