Співдружність без Єльцина

До вже набридлого питання останнього десятиріччя «скільки ще проіснує СНД і чи існує воно взагалі?» із відставкою першого російського президента додалося нове: а чи можлива взагалі Співдружність без Єльцина і кому вона без Єльцина потрібна. Ніде правди діти — Борис Миколайович був своєрідним «патріархом» цього клубу людей, знайомих, як правило, один з одним ще з радянських часів. Вони літали до нього особисто, коли треба було вирішити неформальні питання. За ним залишалося останнє слово на кожному з самітів — особливо після поразки Леоніда Кравчука на українських президентських виборах. Тож коли в Кишиневі Єльцин зіштовхнувся зі справжньою обструкцією, що влаштували йому та його білоруському горе-союзнику Олександрові Лукашенку, він був просто приголомшений!

І те, незважаючи на весь авторитет Єльцина, закавказькі президенти Едуард Шеварднадзе та Гейдар Алієв ставилися до нього трохи зневажливо. Бо були членами політбюро, а от Єльцин — тільки кандидатом... А про яке політбюро міг мріяти Володимир Путін? В часи існування цієї знаменитої інституції він і резидентом ще не був, не тільки президентом!

Та й сам Володимир Володимирович виявляє себе поки що як людина, не дуже схильна до розв'язання проблем шляхом особистих контактів та обіцянок. Ну, прагматик, що поробиш? А от СНД — організація суцільно непрагматична, а навіть романтична — щоб не забували про союз непорушний... Щоб Єльцин міг відчувати себе комфортно в ролі головуючого, вічного головуючого Співдружності...

Володимир Путін навряд чи користуватиметься таким авторитетом у колег-президентів — принаймні, найближчим часом. Не те, щоб СНД розпустили — без Єльцина про неї можуть просто забути...