США самі винні у своєму безсиллі

У клубку побічних наслідків початої адміністрацією Буша провальної війни в Іраку є одна ниточка, яка, немов зашморг, давить нам на горло, не дозволяючи США енергійно відповідати на звинувачення — навіть необґрунтовані чи надумані — у тому, що ми вигадуємо нові безвідповідальні авантюри.

Виходить, що ми самі прирекли себе на безсилля. Сьогодні, наприклад, Америка, незважаючи на крайнє роздратування, обходить мовчанням дії німецького міністра закордонних справ Франка- Вальтера Штайнмайєра. Він спочатку висловив підтримку заявам Росії про те, що протиракетний щит, який створюється США, порушить стратегічну рівновагу в Європі, а потім залишив без відповіді погрозу російського генерала вжити заходів у відповідь проти Польщі та Чеської Республіки, якщо вони розмістять на своїй території елементи цієї оборонної системи.

Одна справа, коли американці просто повзуть зализувати рани після путінського окрику в Мюнхені, коли той звинуватив США в розв'язанні гонки озброєнь з катастрофічними наслідками. Тут уже не до відповіді на повний голос, не до «правди-матки в очі». Росія, частково через бездіяльність чи потурання самих США, уже має можливість паралізувати в Раді Безпеки ООН політику Вашингтона щодо Ірану, а в майбутньому, і, можливо, недалекому, почне гальмувати і наші дії на Ближньому Сході.

Але набирати в до рота води, коли «розбрід і вагання» спостерігаються в союзній країні? Уряд у Берліні очолює консерватор Ангела Меркель — та сама жінка, яка в ході передвиборних теледебатів з Герхардом Шредером використала перефразований пасаж із промови Рональда Рейгана.

Хіба не свідчить про нервозність і нездатність адміністрації відверто висловити свою думку та відстоювати свої позиції в рамках НАТО той факт, що у відповідь на висловлювання соціал-демократа Штайнмайєра, вона обмежується простою констатацією справжніх фактів, без найменшого обурення, без публічного «гарчання» у відповідь на адресу Європи, що все більше піддається російському шантажу?

Підтримуючи аргументи Путіна, Штайнмайєр заявив, що американцям слід залучити росіян до дискусії про розміщення в Європі протиракетної системи, направленої проти іранського ядерного удару. Так ось, ми неодноразово обговорювали з ними це питання, як на двосторонніх зустрічах, так і на засіданні Ради НАТО, на якому, між іншим, був присутній і представник Німеччини — підлеглий Штайнмайєра. Крім того, солідаризуючись з іншою тезою Путіна, німецький міністр стверджував, що іранські ракети не спроможні досягнути Європи, де будуть розміщені об'єкти ПРО. Варто нагадати: за деякими повідомленнями, у самої німецької розвідки є відомості, що Іран недавно закупив у Північної Кореї обладнання, що дозволяє запускати з мобільних установок ракети дальністю до 3500 кілометрів, отже їхньою мішенню цілком може стати і сама Німеччина.

До того ж, заплющивши очі на недвозначну погрозу на адресу поляків і чехів, що прозвучала минулого тижня з Москви, Штайнмайєр практично ніяк не прокоментував і попередження Росії, що вона може в односторонньому порядку денонсувати договір із США щодо ракет середньої дальності.

У минулому, коли уявна перемога американців в Іраку почала перетворюватися в поразку, подібне рішення німців віддати відносинам з Росією перевагу перед зв'язками з Америкою, безсумнівно, викликало б вельми різку публічну відповідь як з Вашингтона, так і з штаб-квартири НАТО в Брюсселі. Сьогодні ж ми зустрічаємо це покірливим мовчанням, і наслідки цього для наддержави, що зайняла глуху «оборонну стійку», передбачити важко.

Одне можна сказати впевнено: у короткостроковій перспективі це безсумнівно заохочує нові антиамериканські демарші з боку Путіна. Крім того, оскільки Німеччина бере участь у всіх більш-менш серйозних дискусіях щодо Ірану, аятоли цілком можуть сприйняти спробу Штайнмайера дистанціюватись від Вашингтона, а також його відмову визнавати зв'язок між Росією та іранською ядерною програмою свідченням розколу в західному таборі, який можна спробувати поглибити.

У бесіді зі мною представник вашингтонської адміністрації та чиновник зі штаб-квартири НАТО в Брюсселі не приховували підозр щодо нинішнього спрямування політики Німеччини: своїм висловлюванням Штайнмайєр, за їхніми словами, «перейшов усі рамки нещирості» і «двозначності в публічних заявах». Однак все це говорилося на умовах анонімності, з явним відчуттям, що «адресна» відповідь, яка звучить з тієї ями, що вирили собі США невдачами в Іраку, не дасть жодного ефективного результату.

Із найжорсткішими коментарями щодо напряму, в якому Штайнмайєр — у минулому голова апарату Шредера, а нині провідний представник соціал-демократів у коаліційному уряді — намагається повернути німецьку зовнішню політику, виступила не адміністрація Буша, а найбільш проатлантично налаштовані сили німецької Християнсько-демократичної партії. Взагалі, спроби Путіна представити Америку як загрозу Європі, а Росію — жертвою безпардонних янкі, знаходять у Німеччині вдячну аудиторію «підспівувачів» у всьому політичному спектрі.

Дехто в Брюсселі вважає путінський гамбіт елементом плану, покликаного представити американську систему ПРО (незважаючи на всі запевнення США, що вона не направлена проти Росії), як причину виходу Москви з договору щодо ракет середньої дальності і розміщення таких ракет вздовж своїх південних кордонів.

В умовах, коли антидемократична Росія демонстративно набирає впливу, а Америка не здатна діяти в повну силу, нещодавний «сигнал» з Берліна, схоже, відображає вічну, але небезпечну мрію німців: зайняти «примирливу» позицію, щоб їх ніхто не зачіпав. З подібною похмурою оцінкою ситуації виступив Бертольд Кехлер на сторінках Frankfurter Allgemeine Zeitung. Він зазначає: «Підсумовуючи реакцію в Німеччині на виступ Путіна, неможливо уникнути терміну «політика заспокоєння».

Тепер настав час зупинитися на підтексті — на жаль, ілюзорному — напруженого мовчання Вашингтона щодо подій в Німеччині. Адміністрація покладається на Меркель. Вона, звичайно, виявляє обережність, не бажаючи краху урядової коаліції, але в США до неї ставляться з захопленням, і Вашингтон у цьому питанні довіряє її державній мудрості. І справді, у п'ятницю її прес-секретар непрямо заперечив Штайнмайєру, заявивши, що американська система ПРО, всупереч побоюванням Москви, носить виключно оборонний характер і не направлена проти Росії.

Але ці слова прозвучали не з вуст міністра закордонних справ, і преса практично не приділила їм уваги. Так що вони навряд чи здатні виправити положення в умовах, коли німецькі політики на зразок Штайнмайєра мають намір і надалі підгравати «натовпу» — адже, за даними опитувань, до 70% німців підтримують путінську точку зору щодо системи ПРО, а 68% згодні з його звинуваченням Америки у прагненні до світового панування. У цих питаннях Меркель, яка свого часу заявляла, що Шредер маніпулює німецькою громадською думкою й потурає «латентному, але, безсумнівно, вельми реальному американізму», не може стати для нас «рятівною соломинкою».

Хоч що вона зробить, це не може приховати нездатність адміністрації Буша домогтися перемоги в Іраку. Саме через цю невдачу та її вплив на світову громадську думку, Сполучені Штати, навіть щодо інших питань, де вони займають вочевидь вірну позицію, нездібні обґрунтувати свою правоту з всією відвертістю та переконливістю.