Стеження й американська свобода

Із тих пір, як Едвард Сноуден розкрив інформацію про те, що Агентство національної безпеки безперервно збирає величезну кількість даних про електронні комунікації громадян США й інших країн, багато уваги приділялося його персональному статусу. Але важливішим питанням, ще до того, як Росія надала йому тимчасовий притулок, залишався статус американських громадянських свобод. Чи справді США винні в лицемірстві, як стверджують Росія, Китай та інші країни?

Щоб відповісти на це питання, необхідно розділити дві окремі проблеми, які змішалися в публічних дебатах: електронне шпигунство проти іноземців і внутрішнє стеження уряду за власними громадянами.

До розголошування Сноудена кібершпіонаж став одним із основних пунктів розбіжностей в американсько-китайських стосунках. Це обговорювалося в червні на неформальному саміті між президентами Бараком Обамою та Сі Цзіньпіном, і уряди двох країн домовилися про створення спеціальної робочої групи з цього питання.

США звинувачують Китай у використанні кібершпіонажу для крадіжки інтелектуальної власності в безпрецедентних масштабах. Серед інших відкритих джерел можна виділити дослідження, проведене фірмою із забезпечення кібербезпеки Mandiant, яка відстежила велику кількість таких атак із об’єкту Народно-визвольної армії в Шанхаї. Китай у відповідь заявляє, що він теж став жертвою незліченних кібератак, багато з яких направлені зі США.

Обидві країни мають рацію. Якби уявні марсіани спостерігали за потоком електронів між Східною Азією та Північною Америкою, вони б, ймовірно, побачили чіткий двосторонній рух. Але якби вони зазирнули в пакети даних, вони б побачили абсолютно різний вміст.

Америка дотримується політики не красти інтелектуальну власність, тоді як Китай, мабуть, навпаки. В той же час уряди обох країн постійно зламують комп’ютери один одного, щоб отримати традиційну політичну та військову секретну інформацію. Шпигунство не є порушенням міжнародного закону (хоча воно часто порушує різні внутрішні закони), але США стверджують, що крадіжка інтелектуальної власності суперечить і духу, і букві міжнародних торговельних угод.

Китай — не єдина країна, яка займається крадіжкою інтелектуальної власності. Деякі союзники Америки, які тепер удають обурення з приводу розкриття шпигунства США, як відомо, робили те саме у США. За заявами США, коли вони перевіряють електронну пошту інших країн, вони шукають терористичні зв’язки і завжди діляться результатами зі своїми союзниками.

У цьому сенсі, стеження з метою безпеки вигідне і США, і іншим країнам. Урешті-решт, частина змови, яка завершилася терористичними атаками 11 вересня 2001 року, була розроблена єгиптянином, який живе в Гамбурзі.

Але й американці не без гріха. Як з’ясувалося з інформації Сноудена, США відстежували комунікації представників Європейського Союзу під час їх підготовки до торговельних перетрактацій. Це вже було не в загальних інтересах; це було поганим рішенням, одним з тих, від яких Обамі варто відмовитися.

З точки зору тактики, Росії, Китаю та іншим країнам було б корисно змішати проблеми шпигунства з громадянськими свободами і звинуватити США в лицемірстві. Але ці звинувачення здадуться дивними, якщо виходитимуть від держав із слабким верховенством закону і жорсткою інтернет-цензурою.

Сноуден розкрив дві основні програми для стеження всередині США. З точки зору громадянських свобод, перевірка повідомлень від підозрюваних неамериканських джерел менш суперечлива. Найгарячіше обговорюється програма, в якій АНБ помічає розташування точок вихідного та вхідного телефонного трафіку громадян США та зберігає їх для можливого подальшого аналізу (ймовірно, за рішенням суду). Це додаток, який має технологічний потенціал для зберігання так званих «великих даних», ставить низку нових запитань про вторгнення в особисте життя громадян.

Захисники програми зауважують, що вона відповідає чинному закону й американській конституціональній філософії заборон і противаг, тому що і законодавча, і судова гілки її схвалили. Супротивники стверджують, що суд, створений 1978 року в рамках Закону про зовнішню розвідку (FISA), був розроблений для епохи, яка передувала появі великих даних, і що в сучасній практиці розширюються норми Патріотичного акту, прийнятого після атак 11 вересня.

Супротивники вимагають нових законів. Минулого місяця існуючі правові основи витримали закрите голосування (217 проти 205) в Палаті представників. Найцікавішим став розкол в обох партіях. Опозиція складалася з коаліції консервативних республіканців руху «Чаювання» та ліберальних демократів. Це питання неминуче виникатиме знову і знову разом із багаточисельними законопроектами, які пропонують переглянути суд FISA.

Замість демонстрації лицемірства та допущення руйнування громадянських свобод, розголошування Сноудена спровокували дискусію, яка передбачає, що США дотримуються своїх демократичних принципів у своїй традиційній нечистій манері. Америка зіткнулася з компромісом між безпекою та свободою, але зв’язок виявився набагато складнішим, ніж могло видатися на перший погляд.

Найсерйозніші загрози свободам з’являються там, де найгостріше виникає небезпека, так що скромні компроміси інколи допомагають запобігти великим збиткам. Навіть такий великий захисник свободи, як Аврам Лінкольн, припинив дію хабеас корпус (розпорядження про доставляння заарештованого до суду для розгляду законності арешту) в екстремальних умовах громадянської війни в США. І такі рішення не можуть бути сприйняті як помилкові чи несправедливі пізніше — досить пригадати інтернування японсько-американських громадян, яке проводилося Франкліном Рузвельтом на початку другої світової війни.

За десять років після 11 вересня 2001 року маятник суспільних настроїв гойднувся дуже далеко у бік безпеки, але він повернувся назад, зважаючи на відсутність нових великих терактів. Як показало недавнє опитування ABC News-Washington Post, 39% американців сьогодні говорять, що захист приватного життя є важливішим, ніж розслідування терористичних загроз, порівняно лише з 18% 2002 року.

За іронією долі, програми, які розсекретив Сноуден, мабуть, допомогли попередити нові великі терористичні атаки, такі як вибухи в нью-йоркському метро. Якщо це так, вони, можливо, запобігли вжити ще суворіших антитерористичних заходів — таким чином, роблячи можливими нинішні дискусії.

Проект Синдикат для «Дня»