Тероризм — наслідок політичного провалу
Останні заяви російського керівництва, зокрема прем'єр- міністра Володимира Путіна, на тему «з тероризмом потрібно кінчати жорсткими методами» свідчать, що російська влада так і не усвідомила остаточно, що всі останні трагічні події спровокувала саме вона. Тепер же, на жаль, може бути пізно запроваджувати «санітарний кордон» навколо Чечні, пізно говорити про необхідність взагалі кардинально вирішувати соціально-економічні та політичні питання на Кавказі. Навряд чи стабільності в нинішній ситуації додадуть слова Путіна про те, що потрібно переглянути Хасав'юртовські угоди 1996 р. між генералом Олександром Лебедем та лідером чеченців Асланом Масхадовим про припинення чеченської війни. Гарячкова антитерористична операція МВС та спецслужб Росії, військові дії в Дагестані наштовхують на думку, що в Москві й досі вірять, що всі проблеми можна вирішити одним ударом. Хоча саме через цю переконаність, зрештою, й почалася чеченська війна, а ще раніше — конфлікти в Нагірному Карабаху, Південній Осетії, Абхазії, з яких можна було б отримати якісь уроки.
Директор московського Інституту політичних досліджень Сергій Марков підтвердив у розмові з кореспондентом «Дня» думку, що всі нинішні проблеми на Кавказі — саме через відсутність будь- якої цілісної політики в регіоні. Водночас однією з причин цих проблем Марков назвав ті самі Хасав'юртовські домовленості, які він вважає капітуляцією російських військ перед чеченськими терористичними формуваннями. Лебедь, навпаки, запевняє, як передає Інтерфакс, що в договорі з Чечнею якраз хасав'юртовські домовленості було викреслено. Водночас він передрікає Росії довгу війну на Кавказі.
Невтішний прогноз Лебедя можна зрозуміти з кількох причин. По-перше, Москва не зробила жодних висновків із своїх феноменальних прорахунків 1994 р., коли ставки робилися абсолютно не на прихильників демократичного розвитку Чечні в складі Росії, політичного врегулювання наявних проблем, зрештою, суспільного примирення, а просто на клани та формування, ворожі Дудаєву та його прибічникам. В результаті — почалася війна, повністю зруйновано економіку та всі можливості нею займатися, що й зумовило моральну деградацію населення та активізацію різних екстремістських угруповань.
У сусідніх кавказьких республіках, зокрема в Дагестані, десятиліттями при владі ті, кого російська преса звинувачує в тому, що вони лише використовують ситуацію з Чечнею, «доячи» Москву, при повному небажанні, а то й нездатності контролювати дуже непрості процеси. Зрештою, кілька великих груп бойовиків безперешкодно вдерлися до Дагестану за начебто повного контролю над ситуацією з боку місцевої влади та федеральних органів.
Багато російських аналітиків визнають, що весь цей час російське керівництво займалося чим завгодно — боротьбою за владу, перерозподілом ресурсів — замість розв'язання негайних першочергових завдань: розв'язати цілий вузол кавказьких проблем, які, власне, з'явилися не без участі цієї самої влади, серйозно опікуватися проблемами безпеки, думати над тим, як запобігти радикально-екстремістським діям деяких лідерів, і не лише чеченських.
Влада фактично розписалася в своєму безсиллі. У той же час преса припускає, що в Росії існують і певні особи, зацікавлені в продовженні нестабільності на Кавказі, — серед них інколи згадується, зокрема, ім'я Бориса Березовського, добре знайомого з чеченськими лідерами.
Хоча той же Марков і вважає, що в Росії є досить багато бажаючих запровадити надзвичайний стан, але все ж таки не ціною росіян, що загинули в результаті терактів.
Телевізійне опитування студії «1+1» з цього приводу, до речі, дало цікавий результат — більшість із тих, хто відповів на запитання, вважає, що московські теракти сталися в результаті провокацій влади.
Хоча сама ситуація, за якої в Росії стала можливою терористична діяльність, з'явилися цілі угруповання, що не шкодують ні власного життя, ні чийогось іншого в ім'я чи то незалежності, чи то помсти, чи то ідеї створення якоїсь ісламської держави, коли в цілих регіонах просто не діють і не визнаються закони держави, створена саме в результаті провокації властей. Чи то зумисної, чи то через незграбність політиків, чи то в результаті поєднання цих чинників.
У жорстких заявах чергового російського прем'єра поки що не говориться, а як саме він збирається ліквідовувати саме причини, а не наслідки. Справа навіть не в Кавказі — вибухнути могло й у іншому місці.
І саме те, яким чином і з якими результатами Росія влаштовує свої внутрішні справи, мало б впливати на рішення українських лідерів — з ким і навіщо вступати до «слов'янських» чи просто «братніх» союзів, як на словах (що пропагують ліві), так і фактично, ознаки чого спостерігаються зараз.
