Туджман чи Мілошевич?

Про першого президента незалежної Хорватії Франьо Туджмана та президента Югославії Слободана Мілошевича журналісти нерідко писали, що вони схожі, як брати-близнюки. І дійсно — обом, вочевидь, подобалося правити в умовах надзвичайних ситуацій, обидва дратувалися з самого факту існування опозиції — я вже не кажу про претензії опозиціонерів до влади, обидва намагалися зробити все можливе, щоб у їхніх країнах не було вільної преси: в Югославії редакторів незалежних видань просто вбивали, в Хорватії єдину незалежну газету фінансував фонд Сороса... І Туджман, і Мілошевич відчували себе «батьками нації» й разом із цим безцеремонно піклувалися про інтереси власної родини... Так, все так.

Однак зараз у Хорватії епоха Туджмана закінчується. Давно хворий президент у такому стані, що навіть укомплектований більшістю його прихильників парламент був змушений визнати Туджмана тимчасово недієздатним й передати його функції власному спікерові. Спостерігачі підбивають підсумки туджмановського десятиріччя в хорватській історії. І що ж виявляється? На наступних парламентських — та й, скоріш за все, президентських виборах — очікують перемоги представників опозиції. Більше того — нинішніх лідерів правлячої партії також вважають за цивілізованих європейських політиків, які не мають диктаторських нахилів. Хорватії залишилося лише перегорнути туджманівську сторінку й поспішити до Європи. Так, перший президент був авторитарною особистістю. Однак не жив за принципом: після мене — хоч потоп...

А от що залишить сербам Мілошевич? Країну, вкрай занедбану, хвору, із спаплюженою міжнародною репутацією. Сіреньких соратників, кожен з яких мріє стати «маленьким Мілошевичем». Непопулярну опозицію, деякі представники якої лякають не менше за самого югославського президента...

Країну, вічно вагітну бунтом...

Це в Центральній Європі вибір між соціал-демократами і лібералами. У Південній та Східній — вічний вибір між Туджманом і Мілошевичем. Суспільство занадто звикле до авторитаризму, щоб протиставити йому демократію, так що найголовніше — як поставиться до ввіреної йому країни її черговий «батько».

Україна свій географічний вибір зробила. Ми не в центрі, це вже ясно. Дай Бог, щоб на Сході, а не в Євразії. Однак тепер нам — навіть і не нам, а нашій еліті — належить зробити вибір не менш відповідальний.

Вибір між Туджманом і Мілошевичем.