Туркменбаші нам друг. А газу — все одно нема

Те, що туркменський газ до України піде, — обіцялося вже кілька разів. Те, що його немає, — факт.

Два президенти — Леонід Кучма та Сапармурат Ніязов — ще влітку домовилися повернутися до давньої розмови. Йшлося про те, що Україна, не маючи вільних грошей, зможе оплатити свої давні борги (понад $700 млн.) поставками товарної продукції. Восени Туркменбаші приймав першого віце-прем’єра українського уряду Анатолія Голубченка, який і мав попередньо домовитися про умови вирішення проблеми — і, як передали інформагентства, повернувся ні з чим. Нещодавно було заявлено, що, попри вирішення проблеми української заборгованості, існує ще одна деталь — недомовленість між Туркменією та РАТ «Газпром» про транзит газу до України — адже іншого шляху, крім мережі «газпромівських» трубопроводів на теренах колишнього Союзу не існує. Умовами «Газпрому» Ашгабат відверто незадоволений — продаж газу до України чи кудись іще за їх виконання стає просто невигідним, а Туркменістан — неконкурентоздатним.

Вперше про скандали з розрахунками України за туркменський газ за схемою «газ — товари», пов’язані з тодішньою українською корпорацією «Республіка», заговорили 1995 року, і треба думати, Туркменбаші їх добре пам’ятає. І щоб тепер не крилося за взаємними словами президентів про вічні дружбу, приязнь та співробітництво (а жодних інших проблем у міждержавних відносинах сьогодні справді не зафіксовано), все одно Ашгабат нині не може не підходити до будь-яких українських пропозицій з великою підозрою.

Тим більше, що сьогодні вже ніхто не згадує про провал гучно розрекламованих колись «газових трикутників» Туркменістан — Україна — Словаччина та Туркменістан — Україна — Чехія, завдяки яким Київ отримував би газ як оплату транзиту, та трикутника Україна —Туркменістан — Іран, коли б Україна розраховувалася за отриманий від Туркменбаші газ роботами, виконаними в Ірані (будівництво залізниці, заводів тощо). Ці ідеї, власне, не поховані до кінця, над ними й досі працюють в українському МЗС.

Можливостей може бути безліч — в Туркменістані добре знайомі з кваліфікацією українських геологорозвідників, будівників трубопроводів, українські заводи можуть забезпечити туркменську газову промисловість деякою апаратурою, нарешті — цукор, пшениця, м’ясо... А те, що вони й досі не реалізовані, то, мабуть, не дуже поки що й хотілося.

І дружба дружбою, а навряд чи хто в Туркменістані так просто подарує газ — навіть з огляду на близькі вибори. Гроші там теж уміють рахувати.

№247 23.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»