У припадку ностальгії

У відомі часи бойове з’єднання радянського флоту в Середземному морі протистояло американському шостому флоту. Грошей на демонстрацію прапора не шкодували, але 1992 року раптом з’ясувалося, що їх немає і найближчим часом не передбачається. Сталеві кораблі виявилися вельми старими і вимагали ремонту. І довелося з Середземного моря піти. Як, втім, і з Куби, і в’єтнамської військово-морської бази Камрань.

Після різкого підвищення цін на нафту і газ у російській казні з’явилися гроші. І старі комплекси з імперською тугою знову стали нав’язливою ідеєю російського пануючого класу. І кращого способу демонстрації підйому з колін ніж відправлення кораблів у морські простори не знайти. Неважливо, що все це надзвичайно дорого. Але не в грошах щастя, якщо йдеться про велич, нехай і примарну, держави Російської.

На розширеній нараді в Міністерстві оборони Росії голова відомства Сергій Шойгу заявив: «Ухвалено рішення про формування управління ВМФ у Середземномор’ї, де сили флоту перебуватимуть на постійній основі. Вважаю, що у нас є всі можливості для створення і забезпечення функціонування такого з’єднання. В цілому флотське угрупування здатне виконувати завдання у далекій морській зоні».

Кораблі ВМФ чергуватимуть у цьому стратегічному регіоні не час від часу, як зараз, а постійно. В оборонному відомстві вказують, що саме в Середземномор’ї зосереджені головні загрози національній безпеці Росії.

Нещодавно завершилися найбільші в пострадянській історії навчання російського ВМФ в акваторіях Середземного і Чорного морів. Під час походу два великі десантні кораблі заходили в сирійський порт Тартус. У маневрах були задіяні сили всіх чотирьох флотів Росії.

Вельми цікаве повідомлення, що середземноморське угрупування ВМФ Росії приблизно на дві третини складатиметься з кораблів Північного флоту. На третину — з Чорноморського. Оперативне командування здійснюватиметься з флагманського корабля.

Можливо, з точки зору бойової підготовки настільки далекі переходи кораблів з баз на Кольському півострові довкола європейського узбережжя і мають сенс, але подивимося на це з іншого боку.

Так зване Середземноморське угрупування матиме у складі до 10 кораблів. Зокрема 6—7 кораблів Північного флоту, 3—4 — зі складу Чорноморського. Що й говорити, сила бойова і грізна. Якраз така, аби кинути виклик американському, турецькому та іншим флотам країн НАТО. Однак у складі як Північного, так і Чорноморського флотів немає в достатній кількості кораблів, які могли б перебувати в Середземному морі на постійній основі. До цього слід додати, що для заправки водою і пальним доведеться заходити в порти Чорногорії, Кіпру, можливо, Греції, що також стане в копієчку.

Зрозуміло, що кораблі біля причалів стояти не повинні. Але кожен похід — це відпрацювання і без того не дуже значного моторесурсу. Адже кораблі флоту російського не лише не першої молодості, навпаки, досить поважної старості. На думку колишнього начальника Головного штабу ВМФ адмірала Віктора Кравченка, Росія доки не володіє можливостями для створення постійного оперативного з’єднання в Середземному морі. Для цього у ВМФ не вистачає боєздатних кораблів і надійного пункту матеріально-технічного забезпечення. «Не знаю, звідки взялися ці розмови про відновлення Середземноморської ескадри. Подібні заяви — це знову гучні слова і бажання, які не підкріплені реальними ресурсами. Якщо таке угрупування зібрати з того, що залишилося у флоту, то кораблі формування упродовж року виб’ють весь свій моторесурс і їх доведеться ремонтувати».

Думка адмірала збігається з тим, що сказав міністр оборони Сергій Шойгу: «Загальний стан справ на флоті не можна назвати задовільним. Передовсім це пов’язано з тим, що упродовж тривалого часу на флот не надходили нові кораблі і судна, не дотримувалися терміни виконання технічного обслуговування. У результаті... багато кораблів і суден мають обмеження з використання озброєння і військової техніки».

Тоді виникає цілком природне питання: навіщо все це дійство з кораблями, прапорами і марним витрачанням грошей?

Відповідь лежить не лише в площині ностальгії за минулою величчю і пристрасному бажанні комусь і щось довести. Хоча справжню ціну подібним оперативним з’єднанням військові країни НАТО добре знають.

Перший чинник — внутрішній. Пропагандистська складова цілком зрозуміла і добре вписується в загальнополітичну лінію: загрожувати гордовитому сусідові. Особливо загрожувати нічим, та й сусіди ближні й далекі не дуже полохливі, але народові такі подробиці повідомляти ні до чого. Картинку по Першому каналу і НТВ покажуть і досить.

Однак є теж внутрішній, але набагато вагоміший чинник. Якщо виходити на моря-океани, то потрібне переозброєння, нові бойові кораблі і літаки. Адже флот без авіаційного супроводу нічого не вартий. У Росії раптом з’явилися стратегічні інтереси у В’єтнамі, в Латинській Америці, однак після відомих подій і персональних змін у Венесуелі не зрозуміло, що з ними буде, тим більше в Середземному морі. Якщо не послати два десантні кораблі в сирійський порт Тартус, то як взагалі про Сирію можна говорити.

Це те, на що так чекає і ніяк не дочекається воєнно-промисловий комплекс. Переозброєння і оновлення, будівництво нових кораблів і ремонт існуючих за шалені гроші — лише це й потрібно директорам ВПК і тісно з ними пов’язаним генералам і адміралам. А якщо гроші поллються рікою, як у благословенні радянські часи, то режим отримає міцну опору. Ось для чого все це затівається.

І останній, але не за значимістю чинник, що стосується вже нашої країни. Чорноморський флот, який базується на нашій території, братиме участь у подібних військово-морських експедиціях з невідомими нам планами і наслідками. Рух кораблів з нашої території визначається не в Києві, а у Москві. І як це співвідноситься з можливими дипломатичними та іншими наслідками, ніхто у нашій столиці не замислюється, а слід би. Інакше можемо з чужої вини потрапити у дуже неприємну ситуацію. До речі, таке вже бувало. Про це потрібно було думати тоді, коли рука не здригнулася, підписуючи Харківські угоди. Тепер і ми з цінами на газ оплачуватимемо чужу тугу за минулою величчю.

КОМЕНТАРІ

Росія хоче мати інструмент для демонстрації прапора

Олександр ГОЛЬЦ, військовий експерт, шеф-редактор «Ежедневного журнала» (ej.ru), Москва:

— Наразі Шойгу говорить не про постійну присутність, а про створення Управління середземноморського угруповання — штабної структури, яка в разі потреби, могла б забезпечити постійну присутність. За Радянських часів, присутність у Середземному морі була, принаймні, зрозумілою. У разі війни зі Сполученими Штатами, Середземноморська ескадра повинна була не допустити використання стратегічної зброї з атомних підводних човнів і частково з американських авіаносців 6-го флоту ВМС США. Припускалося, що Середземноморська ескадра за цих умов мала загинути протягом декількох хвилин.

За нинішніх умов можна припускати, що Росія хоче мати інструмент для демонстрації прапора в районі великого Близького Сходу. Інших розумних цілей і завдань для Середземноморської ескадри я не бачу.

На відміну від радянських часів, російський флот досить старий. Сучасних кораблів практично немає. Всі сили всього ВМФ Російської Федерації пішли б на формування цієї ескадри, що ми й бачили двічі за останні декілька років. Щонайменше, це безрозсудно.

Якщо ж це буде єдиним і головним завданням ВМФ, то ресурсів повинно вистачити. При цьому явно буде знехтувано інші доволі важливі завдання — патрулювання в «піратських» районах і головне завдання — підтримка і забезпечення безпеки наших атомних підводних човнів. На мій погляд, ці два завдання набагато більш раціональніші, ніж бажання «демонструвати» прапор у Середземному морі.

Що стосується оновлення Чорноморського флоту в Криму. Там досить складні юридичні процедури, пов’язані з оновленням флоту. Гадаю, що Росія розраховує досягти якоїсь згоди з нинішнім українським керівництвом.

Це важливий сигнал і для України

Ігор ТЕНЮХ, адмірал, колишній командувач ВМС України (2006—2010 рр.):

— Загони кораблів Російської Федерації давно не заходили в такій кількості у Середземне море. З часів Радянського Союзу — це перший тривалий похід кораблів Північного та Чорноморського флотів. У Сирії, в м. Тартус, розташовано пункт матеріально-технічного забезпечення кораблів ВМФ Росії, тому потрібна демонстрація сили, щоб показати, що це також зона впливу.

Оскільки інтереси РФ перетинаються в цих районах з інтересами США, НАТО та ЄС — це заява для зовнішнього «вжитку». Друге, не менш важливе завдання, — показати, що вони були і є, що вони контролюють Чорноморський і Середземноморський басейни. Це важливий сигнал і для України, щоб вона зрозуміла, що росіяни будуть тут завжди.

Як відомо, Шойгу також заявив, що Росія хоче оновити Чорноморський флот у кількості 16 надводних кораблів плюс шість підводних човнів. Але, згідно з договорами, які є між Україною та Російською Федерацією, остання не має права оновлювати озброєння, збільшувати кількість техніки, що перебуває на території України, тобто в Криму. Як вчинить нинішнє (українське. — Ред.) керівництво, мені важко сказати. Але я вважаю, що у них вистачить розуму не допустити цього. Росія буде намагатися це зробити, оскільки їй потрібно збільшити присутність у Севастополі з подальшою стратегічною ідеєю — зробити його таким, як Калінінград, що вже не є таємницею. Як цього можна досягти? Через нарощування військової сили до певного періоду, а пізніше — підняття до дипломатичного рівня цього питання. Але Україна не може допустити цього!