Україна — Румунія: точка недотику
Черговий, одинадцятий раунд переговорів між делегаціями України та Румунії щодо питань договору про режим державного кордону та угоди про розмежування шельфу та економічних зон у Чорному морі закінчився знову безрезультатно. Два дні переговорів румунські представники, за свідченням інформованих джерел, не просто тупцювали на місці, але навіть не докладали жодних зусиль для того, щоб знайти спільну мову. Тактика, обрана румунами у веденні переговорів, схоже, Київ не здивувала. За логікою ж речей, Бухарест мав би бути зацікавленим у бодай найменшому просуванні.
Великих підстав для оптимізму, висловлюваного перед початком чергового раунду, експерти не вбачали. Почасти цей оптимізм походив від румунської делегації — можливо, у Бухаресті окрилені успішним нещодавнім візитом до України румунського міністра закордонних справ Мірча Джеоане. Під час цієї поїздки Київ пообіцяв підвищити рівень своєї делегації на переговорах з питань кордонів та розмежування континентального шельфу. Своєї обіцянки в Україні дотрималися, і делегацію з української сторони очолив заступник держсекретаря МЗС Олександр Моцик.
Найголовніші спірні питання — розмежування чорноморського континентального шельфу та визначення сухопутної лінії кордону. Як стало відомо «Дню», українська сторона виносила на розгляд румунської делегації нову пропозицію. Зокрема йшлося про посередництво в переговорах третьої сторони. Україна запропонувала, аби цим медіатором став Європейський Союз. Румуни від цього відмовились. До того ж виглядає дуже ймовірним те, що румунська сторона відмовляється визнавати ту лінію державного кордону, яку зафіксовано в базовому договорі та угоді між Україною та Румунією 1997 року і яка аналогічна лінії радянсько-румунського кордону. На пряме запитання українських дипломатів, чи згодні румуни визнати цю лінію, позитивної відповіді отримано не було. При цьому Румунія не висуває офіційно жодних територіальних претензій. Позицію Румунії щодо небажання визначати лінію сухопутного кордону зрозуміти важко, оскільки вона ніяк не обгрунтовується. Жодних зустрічних пропозицій в Бухаресті також не роблять.
На думку фахівців, спірна чорноморська ділянка багата на нафтогазові родовища. Торік між Києвом та Бухарестом розгорілася суперечка, через те що українська компанія проводила розвідку шельфу. Румуни наполягали на неприпустимості такої розвідки. Українці переконували, що їхні дії цілком укладаються у формат уже підписаних двосторонніх документів.
Ситуація виглядає незрозумілою навіть не тільки з огляду на запропоноване міністром Джеоане партнерство, але через те, що визначення кордону — справа більш актуальна саме для Румунії. Хоча б з огляду на те, що Румунія прагне бути запрошеною до НАТО вже під час чергового розширення Альянсу — на його празькому саміті. Але однією з вимог НАТО до країн-кандидатів є відсутність спірних питань з країнами-сусідами. Можливо, румунська сторона відтягує вирішення проблем до того часу, допоки справа не потрапить до Європейського Суду? Така можливість, до речі, існує, і, як доводять фахівці, судове рішення навряд чи буде на користь Румунії.
На наступному тижні має відбутися перший офіційний візит українського прем’єр-міністра Анатолія Кінаха до Бухареста. У першій половині цього року до Києва може навідатися румунський президент Іон Ілієску (принаймні запрошення від Леоніда Кучми він отримав). Можливо, ці візити сприятимуть хоч якомусь зрушенню.
