Україна — ЄС: склянка наполовину повна

Надзвичайний і Повноважний Посол Швеції в Україні Йон- Крістер ОЛАНДЕР вважає, що не варто розчаровуватися нинішнім рівнем відносин України з Європейським Союзом: слід звертати увагу на позитив і продовжувати роботу. Швецію часто наводять як приклад успішного європейського розвитку. У нас вона відома передусім завдяки розвиненій системі соціального забезпечення, в дискусіях про місце України в системах безпеки нерідко згадують шведський нейтралітет. Про міфи й реальність в уявленнях про Швецію, про євроінтеграцію і, звісно, про Полтавську битву Йон-Крістер Оландер, який нещодавно розпочав роботу в Україні, розмовляв iз журналістами «Дня».

— Попри величезну увагу Європейського Союзу до помаранчевої революції в Україні й до нового керівництва нашої країни, перспективи членства в ЄС нам, як і раніше, не надають. Яка позиція Швеції з цього питання?

— Я хочу повторити нещодавні слова нашого прем’єр- міністра: Швеція виступає за надання Україні перспективи членства в ЄС. Я уважно стежу за дискусіями навколо підписаного нещодавно Плану дій. Із його затвердженням перед Україною відкриваються чудові можливості, особливо з огляду на змінену ситуацію в самій країні. Сьогодні увага Євросоюзу настільки прикута до України, як раніше ніхто не міг припустити. Кілька місяців тому було неможливо думати про нове доповнення до давно підготовленого Плану дій — десяти пунктів, розроблених Хав’єром Соланою та Бенітою Ферреро-Вальднер. Статус країни з ринковою економікою, спрощення візового режиму, членство України у СОТ, зона вільної торгівлі — все це сприятиме зближенню з ЄС.

Звісно, важливо, як оцінюють відносини з Євросоюзом в Україні. Будь ласка, дивіться на План дій не як на напівпорожню склянку, а як на наповнену до половини. Здійснюючи серйозну роботу над цим Планом, досягаючи тіснішого наближення до європейських структур, яке згодом може привести до членства, ви працюватимете не на ЄС, а на самих себе. Останні офіційні коментарі політичного бомонду України саме відображають це розуміння: ви — не сусіди Європи, ви — європейська держава, і ви також маєте що запропонувати Європі. Я був би радий побачити загальний настрій в українському суспільстві, загальне розуміння того, що це — ваш вибір, а не нав’язана кимсь політика.

— Багато хто в Україні не бачить логіки в політиці ЄС, який надає перспективу членства Румунії, Болгарії й Туреччині та не надає її Україні…

— Тут не слід шукати логіки — є політичні реалії. 1 травня минулого року в Євросоюзі з’явилися десять нових членів. Уже було вирішено, що Румунія й Болгарія стоять на шляху до вступу. Питання Туреччини дискутувалося багато років, і нині країна має перспективу членства у разі, якщо досягне відповідних критеріїв. На членство в Євросоюзі є черга. Не забувайте, що деякі країни Західних Балкан також готуються до вступу.

— У нас у країні часто кажуть, що справжній соціалізм можна знайти у Швеції. Яка в цьому частка правди, що вигадка, а що просто політичні спекуляції?

— Швеція ще на початку ХХ століття вибудувала систему соціального захисту й добробуту своїх громадян. Нам пощастило з умовами, в яких ми створювали таке суспільство: майже двісті років наша країна не знала війн. Востаннє шведські війська брали участь у бойових діях на початку XIX століття — це було на півночі Німеччини.

Із 1932 року, з двома перервами, при владі перебуває шведська Соціал-демократична партія. Вона обрала своєю метою створення суспільства, в якому блага розподілялися б максимально рівно. Таку філософію перших соціал-демократичних урядів запропонував у той час міністр фінансів Гуннар Стренг. Він казав: чи ви вбиватимете чужу корову, яка дає багато молока? Ні, казав він. Краще зберегти цю корову, піклуватися про неї, а молоко розподілити між тими, кому воно необхідне... Хочу наголосити, що Швеція — це суспільство з повноцінно функціонуючою ринковою економікою. У нас дуже мала частка підприємств перебуває у державній власності. Уряд фінансує програми соціального забезпечення за допомогою високих податків. Звісно, така система стикається з труднощами. На початку 90-х у нас була дуже серйозна економічна криза, через яку уряду довелося скоротити частину соціальних програм, крім того, було посилено бюджетну дисципліну. Нині криза позаду, але вона стала нагадуванням: хоч би які амбіції мав уряд, він не може зробити більше, ніж здатен профінансувати.

Сьогодні Швеція більше не унікальна. Інші європейські країни також мають розвинену систему соціального захисту. Але в нас, наприклад, щедріша допомога сім’ям із дітьми.

— Чи має шведська система соціального захисту щось спільне зі східноєвропейським соціалізмом, а шведські соціал- демократи — з комуністами у країнах колишнього СРСР?

— Ні, зовсім нічого.

— Яку частину своїх доходів віддає на податки пересічний швед? І чи не спричиняють високі податкові ставки відтік капіталів із країни?

— Особливість нашої системи в тому, що більшу частину прямих податків визначає, стягує й використовує місцева влада. Як правило, кожен працюючий громадянин Швеції віддає їм близько 30% свого заробітку. Крім того, існує прогресивна шкала державного податку. Люди з високими доходами нерідко сплачують 45 — 50% податків. Податок на додану вартість у Швеції як правило становить 25%.

Мене часто запитують: а як шведи погоджуються сплачувати такі податки? Річ у тому, що вони впевнені: їхні гроші використають правильно. Люди можуть побачити, що місцева влада зробила для шкіл, для пенсіонерів, для лікарень. Право контролю за використанням коштів мають усі громадяни. Вільний доступ до офіційних документів дуже важливий. Звісно, бувають порушення. Зазвичай їх викривають журналісти. Місцевому політику доведеться пояснити, чому він поїхав на полювання до Канади, як це пов’язано з його роботою і чому там була його дружина, якщо гроші на це виділено з місцевого бюджету.

Що стосується відтоку капіталу, не приховуватиму, що великі компанії в переговорах iз урядом попереджають, що можуть переїхати до іншої країни, якщо їх не задовольняють умови ведення бізнесу. Але зрештою вони залишаються, і в цілому бізнес-спільнота вважає, що у Швеції досить хороші умови для роботи. До речі, в нас досить великий притік іноземних інвестицій.

— Як шведські інвестори, які давно працюють на українському ринку, оцінюють бізнес- клімат у нашій країні? Зараз триває бурхлива дискусія про реприватизацію. На вашу думку, чи відлякне такий перегляд іноземних інвесторів?

— Реприватизація — внутрішня справа України. Я стежу за дискусіями з цього приводу. Як я розумію, якщо під час приватизації було порушено закон — цим мусить займатися суд. Президент Ющенко чітко заявив про завдання відокремити бізнес від політики.

Шведські бізнесмени розповідали мені про перешкоди, з якими вони стикалися в минулому. Були проблеми з поверненням ПДВ. Існує дуже чітке законодавство з цього питання, але воно не виконується. Також є скарги на необ’єктивність судів, на бюрократію, на складнощі в роботі з митницею. Я дуже сподіваюся, що з приходом нового уряду ці питання будуть вирішені. Знаю, що для цього вже тривають консультації, зокрема, з Європейською бізнес-асоціацією. Це дуже позитивно. Чого хочуть шведські бізнесмени? Щоб існуючі правила виконували суворо згідно з чинним законодавством, щоб не було раптових рішень. Вони хочуть передбачуваності.

— Не рідше, ніж «соціалізм», у нас згадують нейтралітет Швеції. Вашу країну наводять як приклад прихильники позаблокового статусу України. Яким є оборонний бюджет Швеції? Часто кажуть, що нейтралітет — дороге задоволення, а бути членом колективної системи безпеки дешевше.

— Кожна країна має сама вирішувати питання своєї безпеки. Не маю ані найменшого наміру давати поради, можу тільки розповісти про шведський досвід. Як я вже згадував, ми майже двісті років живемо без війн. Швеція не брала участі ані в Першій, ані у Другій світових війнах. Політика нейтралітету принесла нам безпеку й зробила свій внесок у те, що наша частина Європи давно живе без особливих конфліктів.

Деякі наші сусіди обрали інший шлях і стали членами НАТО. Слово «нейтральний» має дещо негативний відтінок. Тому зараз ми перейшли до нового терміну — «позаблоковий статус». Ми можемо чудово співробітничати з країнами НАТО, особливо тими, які входять до складу ЄС. Сьогодні проблеми безпеки — це не лише воєнна загроза, а й загроза тероризму, природних катастроф. Необхідні місії для запобігання конфліктам за кордоном... У всьому цьому ми готові брати участь. Швеція активно працює в рамках програми НАТО «Партнерство заради миру». Наші відносини з Альянсом ми можемо описати короткою формулою: «Все, крім статті 5».

У післявоєнний період ми мусили потурбуватися про базу для нашого нейтралітету і витрачали близько 3% ВВП на оборону. Ми також розробляли нашу власну зброю, найвідоміші — наші винищувачі, зокрема, «Гріпен». Нині ситуація змінилася. Ми не бачимо такої загрози, як бачили раніше, й витрачаємо на оборону 1,8% ВВП. Нещодавно було прийняте рішення про скорочення шведських збройних сил. Водночас ми скеровуватимемо більше зусиль на участь у міжнародних миротворчих операціях, місіях із запобігання конфліктам.

— Чи означає це, що нейтралітет Швеції є досить умовним, і вона все ж залучена до трансатлантичної системи безпеки?

— Ні, не означає, якщо ми розглянемо суть статті п’ятої. Звісно, ми визнаємо важливість і вітаємо трансатлантичну систему безпеки.

Якщо чесно, то у Швеції немає дискусії про можливість приєднатися до НАТО. Якщо ви проведете соціологічні опитування, рівень підтримки цієї ідеї буде максимум 30%. Щоправда, є деякі партії, які дуже ратують за вступ до Альянсу.

— Як ви оцінюєте перспективи проектів ЄС у сфері безпеки?

— Нині говорять про сили швидкого реагування ЄС. Якщо вони братимуть участь у миротворчості, запобіганні конфліктам, ми до них приєднаємося. Існують амбіції створити спільну систему безпеки Євросоюзу. Але ми повинні підходити до цього поступово. Швеція не готова повністю увійти в європейську систему оборони.

— Прапор Богдана Хмельницького для нещодавньої інавгурації Віктора Ющенка доставили зі Швеції... Коли шведські солдати ще воювали, вони брали участь у Полтавській битві... Як сприймають Україну в Швеції: крізь призму «радянології», крізь призму Росії або ж Полтавської битви?

— Цікаве запитання. Якщо бути щирим, досі Україну в Швеції знали не так добре, як слід. Нині у вашої країни з’явилася величезна можливість представити себе світу. Я, як і більшість шведів, у школі дізнався про Полтавську битву як про нашу велику поразку. Поразку в боротьбі проти Росії. Відомо про спільні інтереси Карла ХII й Мазепи. Але є шведські книги з історії, в яких Мазепу описують як бандита, хоча він належав до високого стану і був високоосвіченим. Вважаю, перед нами спільний виклик — подивитися на історію новими очима. У XI столітті шведська принцеса Інгігерда (також відома як Анна Новгородська) вийшла заміж за князя Ярослава Мудрого в Київ. Зв’язки північних країн із цими землями, а через них із Константинополем, були дуже розвиненими. Нещодавно у стокгольмському музеї історії Швеції була виставка, присвячена тим часам. Тож сьогодні маємо спільний інтерес подивитися на історичні події так, як на них до цього не дивилися.