Україну вкотре показують ворогом

Про те, що медовий місяць в українсько-російських стосунках закінчився давно, стало спільною темою в коментарях і аналітичних матеріалах як московських, так і українських ЗМІ. Однак сторони певний час намагалися дотримуватися зовнішньої пристойності і не доводили ситуацію до загострення. Києву це просто не потрібно, оскільки мають відбутися досить складні переговори з цілого комплексу взаємних торговельних і економічних проблем, Москві теж було не з руки, з урахуванням її білоруських проблем і спроб все-таки затягнути неподатливого партнера в Митний та інші союзи. Скільки могла тривати така нестійка рівновага, сказати важко, але, судячи з усього, терпець Першопрестольної урвався. Та й вибори в Державну думу, а за ними і президентські, невблаганно наближаються. Отже, знову виникла потреба в нагнітанні обстановки, інформаційне перетворення країни на обложену фортецю. Неважливо, що ніхто її не захоплює, є політична доцільність, а все інше —вторинне.

Звернімо увагу на послідовність подій. Спочатку провал на даному етапі переговорів щодо ціни на газ. Потім Україну просять погасити корпоративний борг ЄЕСУ, причому не зрозуміло, чому це питання виникло саме зараз, а не за часів урядування Тимошенко, яка очолювала цю компанію наприкінці 90-х рр.? Далі йде жорсткий, навіть дещо істеричний, коментар щодо участі в навчаннях Sea Breeze американського крейсера Monterey, оснащеного багатоцільовим зенітно-ракетним комплексом Aegis, які нещодавно проходили в Чорному морі. І ось черговий витік — у московській газеті «КоммерсантЪ» публікують коментарі щодо графіка українсько-натовських заходів на 2011 рік. Таке враження, що в Росії вперше дізналися про те, що існує комісія НАТО — Україна і вона за визначенням повинна розв’язувати питання співпраці між Альянсом і Україною. До речі, подібна, але більш вагома структура є і в стосунках Альянсу з Росією — Рада НАТО — Росія. Але Москві можна, а Києву ніяк. А якщо на берегах Дніпра такі питання порушують, то, як сказав глава зовнішньополітичного комітету Державної думи і, можливо, майбутній міністр закордонних справ Росії Костянтин Косачов: «Для нас дії України у натовському напрямі не до кінця прозорими. У кроках Києва ми бачимо непослідовність. Вони нам говорять одне, а роблять інше. Це прикро, і ми на це реагуватимемо». А хіба ж то кроки Москви у натовському напрямі досить прозорі? Хіба нас інформують, що там підписано і які графіки погоджено? А ми, як вважають у Білокам’яній, зобов’язані. Виникає питання: чому і звідки таке нерівноправ’я у відносинах між стратегічними партнерами?

Що ж так схвилювало наших сусідів? Як пише «КоммерсантЪ», «згідно з планом, усього на цей рік заплановано 64 заходи в рамках КНУ (Комісія НАТО — Україна. — Авт.). З документа випливає, що українська влада і представники Альянсу за закритими дверима обговорюють вельми чутливі для Москви питання: безпеку в Чорноморському регіоні і майбутнє дислокованого у Криму Чорноморського флоту РФ, ПРО, придністровське врегулювання, енергетичну і економічну безпеку України, реформування її розвідструктур. У плані значиться навіть такий пункт, як обговорення зовнішньополітичної стратегії України — цій темі присвячено дві зустрічі в межах КНУ в червні: на першій передбачається обговорити загальні принципи зовнішньої політики України, а на другій — проект стратегії».

Щодо закритих дверей — а як інакше? Адже питання непрості і не для зайвих очей і вух. Тим паче, що в секретності і закритості нам до Росії дуже далеко. На наше щастя. Це там все шите-крите і народові підносять лише історичні перемоги і досягнення під мудрим керівництвом.

Цілком можливо, що безпека в Азово-Чорноморському регіоні Росію не турбує, це її проблеми, а нас так дуже. І обговорювати тут є що. Тим більше, що половина чорноморських держав — члени НАТО. Чом би нам з Альянсом і не обговорювати вельми нагальні питання. А вже, як впливає присутність Чорноморського флоту Росії на нашій території на регіональну безпеку, ми побачили з подій кавказької війни 2008 року.

Далі. Придністровське врегулювання. Для України питання злободенне. Там наші громадяни, це, на відміну від Росії, прикордонна територія, є великий комплекс наших взаємин із сусідньою Молдовою і Румунією. Нам зовсім не в радість, якщо конфлікт на нашому кордоні перейде в гарячу стадію. Це ми добре знаємо з недалекого минулого. Ураховуючи це, а також майбутню зустріч у форматі «5+1» із врегулювання цього конфлікту, цілком зрозуміло, що є предметом обговорення з НАТО. Те ж саме з енергетичної та економічної безпеки. Невже у Москві думають, що тут нічого обговорювати з нашими сусідами, із урахуванням того, що доки європейці газ отримують переважно через нашу територію? І таке інше. Що ж так схвилювало наших сусідів? Та нічого. Усій цій інформаційній хвилі є абсолютно інше пояснення. І справа не в стосунках НАТО й України.

Проблема знаходиться усередині Росії. Ми вже відзначали, що наближаються вибори. А за великим рахунком народові російському пред’явити мало чого. Із кризи ще не вийшли, а міністр фінансів Олексій Кудрін провіщає її нову хвилю. Та еліта все більше розколюється. Одні — за Путіна, інші надії пов’язують із Медведєвим. На Північному Кавказі спокій тільки сниться, зіткнення відбуваються не лише у гарячій Чечні й Дагестані, а й у Кабардино-Балкарії, тепер напруженість виникла і на острівці стабільності — Північній Осетії. Та й в Поволжі теж не все спокійно. Сутички з кавказцями відбуваються щодня, нещодавно така сталася в Саратові. Проблемних, не лише в етнічному сенсі, регіонів стає все більше. Та й з адміністративним ресурсом не все просто. Нещодавні звільнення губернаторів показали, що їх роботою із забезпечення приголомшливої перемоги партії «Единая Россия» невдоволені. А як їм накажете бути, якщо вгорі немає чіткого розуміння курсу. Путін фронтами й іншими вимагає забезпечити, президент, виступаючи в Санкт-Петербурзі, дав зрозуміти, що його не все в устрої держави російської влаштовує. Явно бере під крило партію «Правое дело». Як повинен діяти чиновник, якщо зрозумілих вказівок немає? Ось і діють невлад. А не вгадав — очікуй кадрових рішень. Як писав російський поет Олексій Толстой, «нет порядка на Руси».

Ясності в російських верхах чекати ще довго, та навряд чи вона настане. Тому використовується старий і перевірений спосіб — відшукується зовнішній ворог. Не той, що за океаном, і навіть не той, що в Брюсселі, Варшаві або Ризі. До них давно звикли, і реагує народ мляво. Тому вкотре ворогом призначається Україна. При цьому витівки бацьки Лукашенка терплять через силу, знають: пострибає, але, як блудний і примхливий син, повернеться. Подітися все одно нікуди.

А ось з Україною справа серйозніша. Як сказав високопоставлений співрозмовник «Коммерсанта» у російських владних структурах, «документ свідчить про повну несамостійність України при формуванні її зовнішньої політики. Усе це погано асоціюється з проголошеним її керівництвом позаблоковим статусом і відмовою від інтеграції в НАТО». Ось у чому сенс програми. Ми так вам вірили, погодилися флот залишити в Севастополі, знижку дали на ціну за газ, а ви, невдячні, нашу високу довіру не виправдали. Приятелюєте з нашими ворогами, плани і графіки складаєте. Значить, Україна — ворожа держава. При цьому якось уникають і не зачіпають питання: а у кого велика Росія купує бойові кораблі для свого військово-морського флоту. В Аргентини або в члена НАТО Франції, тобто у свого ворога. Це як розуміти?! Франція і Німеччина — члени Альянсу — не вороги, а Україна, яка такого завдання членства доки не ставить, раптом такий недруг. Це навіть не подвійні стандарти, а щось більше. А все тому, що європейські країни в образ ворога не дуже вписуються, а ось Україна, що розташована поруч, дуже для цього підходить. І взагалі, помітна така залежність: що ближча країна до Росії, то стосунки Москви з нею проблематичніші, що далі — мир, дружба і взаємна довіра.

Розігрування карти зовнішнього ворога в особі близького сусіда — украй небезпечна гра. Вона мало того, що отруює стосунки між народами, ще й багата на непередбачувані наслідки. Вибори в Росії минуть, як усе минає, а тінь, кинута на сусіда, неважливо, з якої причини, залишиться надовго. Невже два народи-сусіди на це заслужили?