Усі дороги ведуть до Стамбула

Чергова сесія міністрів закордонних справ Організації Ісламської Конференції (ОІК), яка відбулася минулого тижня в Стамбулі, проходила в умовах, коли увага світової спільноти особливо прикута до подій і процесів у мусульманському світі. Напередодні ісламського форуму в Туреччині у Сполучених Штатах відбувся саміт лідерів «вісімки», які виступили з ініціативою встановлення «партнерства заради прогресу і спільного майбутнього з регіоном розширеного Близького Сходу і Північної Африки». 28 — 29 червня також у Стамбулі відбудеться саміт НАТО, на якому переважатиме близькосхідна проблематика, зокрема, розглядатиметься питання про посилення співпраці між Альянсом і близькосхідними державами. І нарешті, в останній день червня має завершитись передача влади від Тимчасової коаліційної адміністрації новопризначеному іракському уряду. Оскільки 27 країн «розширеного» Близького Сходу і Північної Африки є членами ОІК, яка нараховує загалом 57 мусульманських держав, реакція цієї організації на згадану ініціативу «вісімки» і перспективи співпраці близькосхідного регіону з НАТО викликає особливий інтерес.

Триденні дебати на сесії завершились оприлюдненням підсумкової заяви, яка цього разу отримала назву «Стамбульська декларація». Традиційно центральне місце в цьому документі зайняло ставлення мусульманської спільноти до арабсько-ізраїльського протистояння. Зокрема, міністри ОІК заявили про своє «несприйняття» заяви президента США Джорджа Буша від 14 квітня, в якій він припустив можливість залишення частини ізраїльських поселень на палестинських територіях і закликав палестинських біженців не абсолютизувати своє право на повернення. ОІК також «відкинула» американські санкції проти Сирії. В черговий раз була засуджена окупація Ізраїлем сирійських Голанських висот і намагання Тель-Авіва розширити ізраїльські поселення на них.

У своєму посланні до учасників сесії Генеральний секретар ООН Кофі Аннан закликав мусульманські країни надати підтримку новому тимчасовому уряду Іраку. Виступаючи перед учасниками сесії, міністр закордонних справ Іраку Хош’яр Зебарі висловив сподівання, що «мусульманські народи подадуть руку допомоги іракцям в час важких випробувань». Під час сесії відбулася окрема зустріч міністрів закордонних справ сусідніх з Іраком країн, які привітали передачу 30 червня повного суверенітету іракському тимчасовому уряду згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН 1546. В ході зустрічі наголошувалось на необхідності припинення іноземної військової присутності, важливості збереження територіальної цілісності Іраку як основи стабільності в регіоні.

Торкаючись питання модернізації й реформування Близького Сходу, учасники сесії одностайно наголошували на тому, що вони здатні самостійно розв’язувати свої проблеми без іноземного втручання. Висловлюючи сумнів щодо прийнятності західної моделі демократії для мусульманських суспільств, міністри ОІК водночас погоджувались на тому, що американська ініціатива «реконструкції» Близького Сходу стала певним каталізатором цього процесу в близькосхідних країнах. Проте, на їх думку, справжнє, а не косметичне реформування потребуватиме десятки років.

На сесії висловлювались також певні застереження стосовно американських пропозицій з поширення присутності НАТО на Близькому Сході. Натомість пропонувалось робити акцент не на військових, а на політичних і економічних аспектах врегулювання близькосхідних проблем. Спостерігачі не виключають, що під тиском США тимчасовий уряд Іраку може звернутися до НАТО з проханням надіслати додаткові війська до цієї країни з метою посилення стабілізаційних процесів. Передбачається, що в саміті НАТО в Стамбулі, де обговорюватимуться ці питання, братимуть участь глави держав і урядів, міністри закордонних справ і оборони 46 європейських і близькосхідних країн.

Привертає увагу участь у роботі сесії ОІК російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова, який поновив прохання Росії про надання їй статусу спостерігача в цій організації. Особливу увагу російська делегація приділила проблемам співпраці з ОІК у питанні повоєнної відбудови Чечні. Звичайно, для Росії було б важливо хоча б частково зняти критику своїх дій у Чечні з боку мусульманських країн, особливо після скандалу навколо вбивства колишнього лідера чеченських сепаратистів Зелімхана Яндарбієва в Катарі, в якому звинувачуються представники російських спецслужб. Однак намагання Москви започаткувати співпрацю з ОІК має на меті більш глобальні цілі, а саме — повернутися на Близький Схід через «мусульманські двері», після того, як США закрили перед Росією інші двері, зокрема, багдадські. Із іншого боку, більшість близькосхідних країн також прагне підтримувати відносини з ЄС і Росією з метою обмеження своєї залежності від США.

Тим часом найбільш успішною на зустрічі виглядала Туреччина. Турецька Республіка Північного Кіпру отримала статус спостерігача в організації і отримала право брати участь у наступних сесіях ОІК як «Кіпрська турецька держава». Генеральним секретарем організації переважною кількістю голосів на чотирирічний термін було обрано кандидата саме цієї країни — ним став 61-річний науковець Ікмеледдін Іхсан-огли. Вперше з часу заснування ОІК у 1969 році цей пост обійматиме турецький представник. У своєму слові після процедури обрання Іхсан-огли наголосив, що докладатиме особливих зусиль з метою досягнення більшого порозуміння і співпраці між Сходом і Заходом, між мусульманами і християнами, між ОІК і ЄС.

Мусульманським країнам імпонує позиція Туреччини щодо реформування Близького Сходу, яка полягає в тому, що кожна з країн регіону має самостійно визначати параметри і масштаби проведення реформ без іноземного втручання. Турецьке керівництво також виклало свiй досить радикальний погляд стосовно необхідності реформування самої ОІК. Так, міністр закордонних справ Туреччини А. Гюль наголосив, що в рамках свого головування в ОІК його країна всіляко сприятиме демократизації і підвищенню ефективності роботи організації. За його словами, «ОІК зрадила мусульманські нації, діючи як лакей США, виявилась неспроможною вдатись до ефективних дій навіть після трагічних подій у Палестині, Іраку та Афганістані і сьогодні сприймається як центр розробки принизливого проекту — американської ініціативи Великого Близького Сходу». Президент Туреччини А. Сезер, зі свого боку, також піддав критиці діяльність ОІК, зазначивши, що вона «не спромоглася розв’язати жодної із серйозних проблем мусульманського світу, що ставить під сумнів саму необхідність її існування».

Слід очікувати, що завдяки новому енергійному турецькому керівництву роль Організації Ісламської Конференції дійсно активізується на міжнародній арені, що, ймовірно, сприятиме в свою чергу також виходу Ліги Арабських Держав із стану глибокої стагнації. Однак процес реформування і перебудови цих організацій, а також самих близькосхідних суспільств потребуватиме тривалого часу. Якщо мусульманам і арабам вдасться успішно й швидко впоратись iз цим нелегким завданням, то вони матимуть шанс реформувати свої суспільства самостійно. Якщо ж ні, то за них це робитимуть інші...