Венеція-61: золото кіно та правда життя
Минулої неділі на острові Лідо завершився 61-й Венеціанський міжнародний кінофестиваль. Помпезне вручення «Левів» — золотих і срібних — пройшло у Великому залі комплексу Казино, який, до речі, найближчими роками мають намір перебудовувати.
«Перебудова» відбулася й усередині самого фестивалю, що одразу позначилося на рішеннях журі. Практично в усіх конкурсах перемогли не новаторські фільми, як часто трапляється на кінофорумах такого рівня, а картини, так чи інакше близькі до жанру сімейної драми. Так, «Золотий лев» за кращий фільм дістався «Вірі Дрейк» класика англійського екранного реалізму Майка Лі; відповідно, виконавиці головної ролі Імельді Стаунтон дали Кубок Волпі за кращу жіночу роль. Приз за режисуру вручили «Тричі залізному» корейця Кім Кі Дука — досить-таки вимученій і декаденській любовній історії. У паралельному конкурсі «Горизонти» переможцем визнали «Внуків» француза Ілана Дюрана Коена; «Лев майбутнього» за кращий дебют віддано французу арабського походження Ізмаелю Феррухі за знову-таки сімейну драму «Гранд-вояж». Деяку розрядку в потік фамільних нещасть вніс спецприз японському мультфільму, яскравій казці «Замок Хоула, що рухається», намальованому Хаяо Міязакі.
А другий за значущістю Гран-прі журі дістався кращому, на думку більшості спостерігачів, фільму фестивалю — «Море всередині» іспанця Алехандро Аменабара; виконавець головної ролі, Хав’єр Бардем, отримав також Кубок Волпі.
Якщо підбити короткі підсумки, то можна сказати, що, незважаючи на численні провали в організації (що, як подейкують, довели до нестями звичайно урівноваженого Джонні Деппа) і помітні слабкі місця у відборі картин для конкурсних показів, Венеція-61 все ж дає привід говорити про деякі цікаві тенденції як у фестивальному русі, так і в сучасному кіно взагалі.
Про це читайте в найближчих номерах «Дня».
