Віктор МАРТИНОВИЧ: Білоруська система не готова до європейського вектора

Відносини між Білоруссю та Росією наразі ніяк не можна назвати братськими. З одного боку, повністю припинилися інтеграційні процеси між двома країнами. А з другого, — Росія припинила продавати своєму сусідові енергоносії за заниженими цінами. І тепер Білорусь намагається закуповувати енергоносії у Венесуели або ж розробляти їх в Ірані. У той же час, Мінськ намагається налагодити дружні відносини з Євросоюзом. Які зараз настрої в Білорусі у зв’язку з охолодженням відносин Мінська з Москвою й наміром уряду подружитися з Брюсселем, куди останнім часом вчастили білоруські чиновники? Чи здатне керівництво Білорусі переорієнтуватися на інтеграцію в ЄС? Про це — «Дню» в інтерв’ю заступника головного редактора «БелГазеты» Віктора МАРТИНОВИЧА.

— Поки зарано говорити, що чиновники часто їздять до Брюсселя. Можна говорити про те, що минулого четверга заступник міністра закордонних справ Володимир Воронцов уперше за дуже тривалий час виїхав до Брюсселя й добу пробув там. Агентства передали, що досягнута угода про продовження діалогу з Євросоюзом. Тим часом прес-секретар комісара Євросоюзу із зовнішньої політики Беніто Ферреро-Вальднер сказала, що сторони начебто домовилися про діалог, який вестиметься після реалізації Білоруссю кроків з демократизації. Метою цього візиту була спроба білоруської сторони зберегти преференції й пільги, в разі втрати яких країна втрачатиме щорічно 300 млн. євро. А це, з урахуванням економічної кризи, що насувається у зв’язку з подорожчанням газу й нафти, дуже суттєво.

Що стосується думки білоруського населення, то нею держава маніпулює. Більшість людей звикла, що їх у соціології та політиці просто не існує. У нас немає практики висловлювання своїх думок на вулицях. У нас соціологія є інструментом, що конструює політику, а не відображає її.

Наприклад, недавно у нас відбулося скасування всіх соціальних пільг і гарантій. До цього студенти були спроможні їздити в громадському транспорті, а зараз не можуть. У п’ятницю Моніторингова служба при адміністрації президента видала опитування, згідно з яким 94 відсотки громадян підтримують скасування пільг. Можете собі уявити, що таке білоруська соціологія. При цьому незалежні соціологи з інституту НІСЕПД (Незалежного інституту соціально-економічних і політичних досліджень) навели дані про те, що 70 відсотків громадян дійсно не готові протестувати проти скасування пільг. Зрозуміло, що показник президентських соціологів є маніпулятивним. Утім, можна говорити про те, що білоруського протесту й білоруських громадян у політиці просто не існує. Вони певна маса, на яку заведено посилатися, і яка, коли треба товаришувати з Росією, товаришує з нею, а коли треба товаришувати з Європою, товаришує з нею.

— Ви говорите про конструювання громадської думки, а яку зовнішню політику наразі конструює Лукашенко?

— Ту політику, яку проводив Лукашенко, не проведе жодний з його можливих наступників. Це політика тонкого економічного розрахунку й спроба загравати і з одними і з другими. До 2006 року йому вдавалося загравати з Росією, обіцяти їй інтеграцію. При цьому ніяких реальних кроків у бік інтеграції не здійснювалося. Оскільки для білоруського президента та для його адміністрації існує певна межа, яку вони не можуть перейти. Першим принциповим моментом є введення російського рубля з єдиним емісійним центром. Лукашенко не може на це піти, тому що втратить контроль над країною. Другим, дуже принциповим моментом є допуск інвесторів до скупівлі бюджетоутворюючих підприємств. Третім моментом є залучення Білорусі до складу Російської Федерації на правах суб’єкта і, як наслідок, делегування власних владних повноважень. Це три моменти, на які Олександр Григорович ніколи піти не міг. Бо він перестане існувати, якщо погодиться на будь-яку з них. У інтеграційному процесі до 2006 року все дійшло до межі, після якої треба було або віддавати росіянам усі підприємства, або погоджуватися вступати до РФ на правах суб’єкта Федерації й відмовлятися від президентських повноважень, або погоджуватися на російський рубель і таким чином втрачати важелі управління економікою. Тому російський ресурс був вичерпаний, і зараз ведуться спроби налагодити відносини з ЄС. Коли у нас був російський економічний ресурс, то з Європою ми поводилися хамувато й вважали, що, в принципі, вона нам не потрібна. Але тепер втрата преференцій у торгівлі з ЄС може спричинити втрати 300 млн. євро на рік. Річ у тім, що в рамках генеральної системи преференцій країни, що розвиваються, зокрема, й Білорусь і всі колишні республіки Радянського Союзу, не платять 10-відсотковий податок на експорт продукції в країни ЄС. Завдяки цьому білоруська продукція ввозиться в ЄС дешевше, ніж продукція розвинених країн, що не входять у ЄС. Тому нині в Білорусі виникла ситуація легкого глухого кута. Усі джерела в адміністрації президента говорять, що там перебувають у розгубленості. Говорять, що розгублений і глава держави. Очевидно, Білорусі треба товаришувати з Євросоюзом і виробляти деякий європейський вектор. Але до такого вектора не готова сама система. Бо тоді Білорусь стане зовсім іншою країною. Наявна конфігурація політичної влади вибудувана на дружбу з Росією і спрямована на Схід і дозволяє ущемляти права людини. Для нашого східного сусіда не важливо, чи ув’язнюють тут людей. З другого боку, це досить важливо для Заходу. Ми не можемо бути членом ЄС, маючи 10—15 політв’язнів.

Тому з січня 2007 року стало зрозуміло, що колишній курс вичерпується й треба виробляти новий. Ось уже минуло півроку, але поки нічого не зроблено. Немає кадрів, які могли б повести Білорусь у Європу. Гадаю, в Європі сподіваються на те, що Білорусь поведуть нові люди. Але ці нові люди не з’являються. Ситуація з нашою опозицією не менш сумна, ніж технологічне й концептуальне роздоріжжя й розгубленість офіційної влади.

— Ви говорили про верхні ешелони влади. А як сам народ Білорусі ставиться до інтеграції в ЄС? Чи все-таки він віддає перевагу дружбі з Росією?

— Білорусь, як i Україна, дуже розколота. Є західна Білорусь, у якій традиційно дуже сильні західні настрої. Є східна Білорусь, де дуже сильні проросійські настрої. Відповідно, значний відсоток католиків у Білорусі живе на території Гродненської й Брестської областей. Для цих людей європейський вектор є пріоритетним. Причому був завжди, навіть за часів Радянського Союзу. Зараз там діє безліч НГО типу Спілки поляків Білорусі, які роблять усе для того, щоб переміг європейський вектор. У східної Білорусі, яка займає більшу частину, відсоток православних більший, ніж католиків. Там люди вважають, що нам треба йти в Росію. Але, за великим рахунком, йдеться про дві половини, дві точки зору. Влада досі виражала точку зору східної Білорусі. Є політики й еліта, які виражають точку зору західної Білорусі й тягнуть нас до ЄС.

— Що має зробити Брюссель, аби заохотити білоруську еліту на інтеграцію до ЄС або, можливо, показати Лукашенку морквину?

— Важко говорити про еліти, оскільки всі вони управляються одноосібно. Може бути консолідована думка всіх губернаторів про те, що нам краще йти в Європу. Але в умовах, коли рішення в країні приймаються однією людиною, ця думка може бути заблокована одним указом про посадку всіх губернаторів. Тому, напевно, йдеться не про торг з елітами, а особисто з Лукашенком. А мені здається, що йому фізіологічно європейський вектор менш приємний. Він досі мислить, як людина, яка народилася в СРСР. Лукашенко проросійський, прорадянський політик. Якщо він почне йти в Європу, він наче сам себе зрадить.

Що стосується морквини, то абсолютно точно, вона повинна бути не політичною, а економічною. До 21 червня Рада Євросоюзу мусить ухвалити рішення — позбавляти нас преференцій чи ні.

У мене є відчуття, що ЄС, здається, усвідомив, що розмову з Білоруссю треба вести з позиції сили. Думаю, предметом торгу може бути звільнення політв’язнів, демократизація країни, відведення зі сфери політичного впливу Росії.

Минулого тижня було засідання комітету Міжнародної організації праці, який дійшов висновку, що Білорусь не дотримується прав профспілок, і тому її треба позбавити преференцій. Усе йде до того, що саме за таким сценарієм усе станеться. Єдине, що європейці можуть виявитися не настільки прозорливими й позбавити нас преференцій не на три місяці, а, в принципі, назавжди. Тоді питання про демократію, європейський вектор Білорусі буде закрите назавжди. Ми будемо йти чітко до самоізоляції. Навіщо вести переговори, якщо пільги скасували безстроково.

— А контакти Лукашенка з Венесуелою та Іраном, чи дійсно вони принесуть до Білорусі нафту?

— На моє тверде переконання, контакти з Венесуелою, так само як розмови з Іраном, мають ту ж мету, яку мали спроби загравання з Європою в моменти певних мікрокриз у відносинах з Росією. Це свого роду демонстрація тиску. Ми показуємо: в тому разі, якщо Росія остаточно «закозлиться», ми будемо купувати нафту у Венесуелі. При цьому в будь-якій нафтовій російській компанії, я вже не кажу про аналітичні групи, експерти давно прорахували, що нафта з Венесуели буде для Білорусі золотою. Адже чорне золото треба танкерами переправити через пів земної кулі. Тому це піар, причому на рівні переконання самих себе в тому, що ми комусь щось там покажемо. Тому той, кому ми щось покажемо, має бути з нами ласкавим.