Він зробив усе, що міг
3 серпня у віці 98 років помер Роберт Конквест — британський дипломат, історик, літератор, письменник-фантаст, поет, один із найвідоміших дослідників сталінських репресій та Голодомору в Україні 1932—1933 років. Ми вкрай мало знаємо про його художні твори, зокрема поезії, хоч саме поезія, за його визнанням, приносила йому найбільше задоволення. Не перекладено на українську і його фантастичні твори, а він вважається одним з найяскравіших англійський письменників. Український читач останніми десятиліттями уважно стежив здебільшого за його політологічними працями, такими, як «Сталін і смерть Кірова», «Роздуми про втрачене століття». Ми з нетерпінням очікували від нього повернення до теми Голодомору, до української проблематики. Адже він автор першого наукового дослідження «Жнива скорботи», з якої західний світ уперше дізнався про масштаби смертельної косовиці, яку радянський режим організував на наших теренах. Це блискуча, яскрава робота неперевершеного майстра пера, аргументована, масштабна. Вона була надзвичайно важливою при виборені українцями своєї незалежності, вона активно вивчається зараз і, безсумнівно, вражатиме все нові й нові покоління українців і читачів у всьому світі своєю страшною правдою. Їй судилася доля тих Великих книг, яким гарантовано прожити велике і довге життя. Життя у віках. Проте чи зумисно, чи під тиском кавалер українського ордена Ярослава Мудрого більше не написав про Україну жодного рядка. Навіть у своїх «Роздумах про втрачене століття», які було видано 1999 року, він не згадав українців. І на тему Голодомору більше не написав і не сказав практично жодного слова. Вкрай мало і його інтерв’ю на цю тему, прославлений майстер ніколи не ступив на українську землю, де його з нетерпінням чекали. При випадкових і дуже рідкісних зустрічах з українськими науковцями, яких він ретельно уникав, такими, як Василь Марочко та Юрій Шаповал, висловлювався вкрай обтічно і обережно. Особливо коли йшлося про визнання Голодомору актом геноциду.
Загальновідомо, що Джеймс Мейс впродовж періоду творення книжки «Жнива скорботи» працював асистентом Роберта Конквеста у Гарвардському університеті. Збирав для нього документи, передав для нього усі свої матеріали з цього періоду. Я не відкрию нікому ніякого секрету, якщо скажу, що між ним і Робертом Конквестом точилася шалена боротьба щодо концепції книжки. Джеймс наполягав на чіткому визначенні геноцидного характеру сталінської політики щодо України і українців. Про це свідчили зібрані документи, логіка подій підштовхувала до таких висновків. Українській еміграції, яка фінансувала це дослідження, було вкрай важливо, щоб автор, чиє ім’я знане і шановане в літературних і політичних колах і не пов’язане жодним чином з Україною, неупереджено дослідив і написав про цю найстрашнішу сторінку нашої історії. Перемогла концепція Джеймса, який ще 1983 року на Міжнародній конференції з питань геноциду в Тель-Авіві заявив, що голод в Україні був штучним, цілеспрямованим, що це був геноцид. Книжка вийшла і отримала шалений резонанс у наукових та суспільних колах. А невдовзі з’явився і Рапорт Комісії Конгресу та президента США, виконавчим директором якої був Джеймс Мейс, а потім три томи свідчень очевидців. І почалося послідовне виштовхування Джеймса з американської славістики, в якій головну скрипку грали русисти імперського спрямування. Джеймс Мейс приїхав в Україну. Ви його знаєте за публікаціями, в тому числі в газеті «День», з якою він довго і плідно співпрацював. Незважаючи на всі трагічні перипетії його тутешнього життя, хвороби і передчасну смерть, він жодного разу не пошкодував про свій вибір. Для нього Україна була долею, частиною його душі. «Ваші мертві вибрали мене...»
Хоча могло би все бути по-іншому.
Навіть після роботи в Комісії йому треба було просто замовчати. Замовчати як досліднику Голодомору. Зайнятися іншими темами, проблемами, бажано російською історією. І його прийняли б західні виші.
Я неодноразово питала Джеймса, чому мовчить Роберт Конквест. Навіть за моїм наполяганням Джеймс розпочав листування з ним. Але не змогли домовитися. «Він застарий, аби повторяти мій шлях, — якось з гіркотою вимовив Джеймс, — він для України зробив усе, що міг, більшого від нього вимагати не можна». Які ж такі сили, які темні енергії вступили у гру, аби змусити замовкнути навіть такого мудреця, філософа?
До кінця свого життя Роберт Конквест працював у Стенфорді. Там і помер. Я риюся в павутині Інтернету, читаю перші англомовні відгуки на його смерть. Там описано його незвичайний творчий шлях, йдеться про його працю «Великий терор», «Сталін і смерть Кірова», про співпрацю з О. Солженіциним і ані слова про «Жнива скорботи», книжку, що перевернула життя багатьох українців, книжку, за яку цілі покоління будуть у вічному боргу перед видатним англійським письменником Робертом Конквестом. Проте я переконана, що автори цих некрологів знають про його роботу. Не можуть не знати. Знають і мовчать... А Книжка — живе і обпікає страшним світлом істини.
Продовження теми в матеріалі «Відхід патріарха».
