Водні війни

Нестача води породжує безліч конфліктів. Від Чаду до регіону Дарфур у Судані, до пустелі Огаден у Ефіопії, до сомалійських пустель, і через Ємен, Ірак, Пакистан і Афганістан простягається величезна територія посушливих земель, де нестача води призводить до неврожаїв, вимирання худоби, злиднів і розпачу.

Бідні співтовариства, які населяють ці землі, являють собою благодатний ѓрунт для рекрутування такими екстремістськими угрупованнями, як Талібан. Уряди, неспроможні гарантувати забезпечення найелементарніших потреб свого народу, таких, як безпечна питна вода, врожаї основних сільськогосподарських культур і корм і воду для худоби, необхідні для підтримки життя, втрачають свій авторитет.

В умовах подібних криз у цих конфліктних зонах, політики, дипломати й генерали, як правило, звичайно чинять так само, як і за умов будь-якої іншої політичної чи військової загрози. Вони мобілізують армії, створюють політичні партії, борються з бойовиками, чи намагаються боротися з релігійним екстремізмом.

Проте, подібні дії означають, що з виду упускається основне завдання надання допомоги співтовариствам, які вкрай потребують води, продовольства і коштів. У результаті, США і Європа часто витрачають десятки чи навіть сотні мільярдів доларів на відправлення військ чи бомбардувальників для придушення повстань чи для того, щоб завдати удару по «недієздатних державах», однак вони не витрачають і десятої, чи навіть сотої частини цих сум на боротьбу з корінними кризами нестачі води та слабкого розвитку.

Проблеми браку води не розв’яжеться сама собою. Навпаки, вони збільшуватимуться доти, доки ми, як світове співтовариство, не почнемо шукати шляхів вирішення питання. Недавні дослідження виявили всю нестійкість рівноваги запасів води в багатьох бідних і нестабільних частинах світу. Агенція ЮНЕСКО нещодавно опублікувала «Доповідь про розвиток водяних ресурсів ООН за 2009 рік»; Всесвітній банк опублікував переконливі результати досліджень в Індії («водна економіка в Індії: у чеканні тривожного майбутнього») та Пакистані («Економіка води в Пакистані: на межі вичерпання»); а Азіатське товариство опублікувало огляд водних криз у Азії («Наступне завдання Азії: забезпечення безпечного майбутнього водних ресурсів регіону»).

Усі ці публікації мають схожий зміст. Водяні ресурси перебувають під тиском, який усе збільшується, в багатьох частинах світу, особливо в посушливих регіонах. Швидко зростаюча нестача води є результатом зростання кількості населення, виснаження підземних вод, викидів відходів та забруднення середовища, а також величезних і все більш небезпечних наслідків зміни клімату.

Як наслідок, світові загрожують дуже тяжкі нещастя: посухи й голод, утрата засобів підтримки життя, поширення захворювань, вимушені міграції, та навіть і війни. Практичне розв’язання має бути багатостороннім і всеосяжним, включати в себе більш ефективне управління водними ресурсами, удосконалення технологій з метою раціоналізації їхнього використання, і нові об’єднані інвестиції з боку урядів, ділового сектора і громадських організацій.

Я став свідком того, як подібні заходи було застосовано на практиці в Поселеннях міленіуму в Африці. Здійснюючи цей проект, я й мої колеги працювали з найбіднішими співтовариствами, урядами та діловими компаніями в пошуках ефективних способів розв’язання проблеми величезних злиднів у неіндустріалізованих регіонах. Сенегалу, наприклад, компанія JM Eagle — найбільший світовий виробник трубопроводів — подарувала понад 100 кілометрів труб, надавши населенню, яке живе в умовах крайньої бідності, можливість об’єднати зусилля з урядовою агенцією використання водних ресурсів (PEPAM), забезпечивши водою десятки тисяч людей. У цілому, цей проект виявився настільки вигідним і ефективним, що JM Eagle та інші корпорації ухвалили впроваджувати подібні проекти і в інших регіонах Африки.

Проте, у майбутньому кризи браку води стануть широко розповсюдженими, включаючи як бідні, так і багаті країни. В останні десятиліття США, наприклад, заохочували стрибок зростання населення в посушливих регіонах на південному заході країни, попри брак води, який, скоріше за все, збільшиться через зміну клімату. Австралія також бореться із серйозними посухами в сільськогосподарському центрі країни в річковому басейні Мюррей-Дарлінг. Середземноморський басейн, включаючи південну Європу та Північну Африку, ймовірно, також зустрінеться із серйозною проблемою посухи в результаті зміни клімату.

При цьому, проте, характер подібних криз буде неоднаковий, і різні регіони зіштовхнуться з різними проблемами. Наприклад, Пакистан, що вже є посушливою країною, постраждає від швидкого приросту населення, чисельність якого, у порівнянні з 42 мільйонами 1950 року, досягне 184 мільйонів 2010 року. Більше того, згідно з «помірним» прогнозом ООН, до 2050 року воно може вирости до 335 мільйонів осіб. Що ще гірше, на сьогодні фермери застосовують підземні води, запас яких вичерпується в результаті надмірного відкачування. Окрім того, гімалайські льодовики, які наводнюють ріки Пакистану, можуть, у результаті глобального потепління, розтанути до 2050 року.

Розв’язання проблем повинно охоплювати всі «рівні», що означає необхідність вирішення проблем нестачі води не лише окремих співтовариств (наприклад, водопровідний проект у Сенегалі), але й уздовж річок (навіть якщо ці річки перетинають кордони окремих держав), а також на глобальному рівні, борючись із найгіршими наслідками зміни клімату. Для того, щоб ефект від прийнятих мір був довготерміновим, необхідна співпраця урядів, корпорацій і некомерційних організацій, домогтися якої може бути нелегко, оскільки ці громадські сектори часто не мають досвіду такої співпраці і дуже недовіряють один одному.

Більшість урядів недостатньо оснащені для того, щоб працювати над серйозними проблемами нестачі води. Робочий склад міністерств водних ресурсів, як правило, представлено інженерами і урядовцями загального профілю. У той же час, для того, щоб знайти шляхи ефективного вирішення проблем нестачі води, необхідний широкий спектр знань у галузі клімату, екології, сільського господарства, населення, інженерії, економіки, громадської політики та місцевої культури. Урядовим працівникам також необхідні гнучкість і професіоналізм для успішної співпраці з місцевими співтовариствами, приватними підприємствами, міжнародними організаціями та потенційними добродійниками.

Наступний ключовий крок полягає в об’єднанні провідних діячів науки, політики та бізнесу, які представляють суспільства, котрі відчувають проблеми нестачі води — такі, як Судан, Пакистан, США, Австралія, Іспанія та Мексика — для спільного обміну ідеями та пошуку креативних підходів до розв’язання проблеми. Подібні збори уможливлять обмін інформацією, що може врятувати життя й економіку. Це також підкреслить просту істину: спільна проблема ефективного розвитку повинна об’єднати світ, який розділяють рівень прибутків, релігія і географія.