Вибір Німеччини

Криза єврозони вже перетворила Європейський Союз з добровільного об’єднання рівноправних держав на організацію з відносинами між боржниками й кредиторами, з яких не так просто вийти. Кредитори можуть втратити великі суми, якщо країни-учасниці вийдуть з валютного союзу, тоді як дебітори підпадають під вплив політики, що заглиблює їхній економічний спад, посилює борговий тягар і зміцнює їхнє підлегле становище. У результаті наразі криза загрожує зруйнувати сам Європейський Союз. І це стане трагедією історичного масштабу, яку можна уникнути лише під керівництвом Німеччини.

Неможливо правильно зрозуміти причини кризи, не визнавши фатального недоліку євро: після створення незалежного центрального банку країни-учасниці виявилися тримачами заборгованості у валюті, яку вони не контролюють. Спочатку й влада, й учасники ринку ставилися до всіх державних облігацій так, ніби вони були безризиковими, створюючи тим самим хибні стимули для банків щодо накопичення слабких цінних паперів. Коли грецька криза загрожувала обернутися дефолтом, фінансові ринки відреагували з подвоєною силою, віднісши всі країни єврозони з великим рівнем заборгованості до статусу країн третього світу, надмірно пролонгованих в іноземній валюті. Згодом країни єврозони з високим рівнем заборгованості стали розглядати так, ніби лише вони самі були винні в своїх невдачах, і структурний недолік євро залишився невиправленим.

Щойно це стало зрозуміло, рішення практично прийшло само собою. Його можна виразити одним словом: єврооблігації.

Якби країнам, які дотримуються нового фіскального пакту ЄС, була дана можливість конвертувати всі їхні державні заборгованості в єврооблігації, позитивний ефект був би воістину вражаючим. Небезпека дефолту зникла б разом з надбавками за ризик. Банківські баланси б миттєво покращилися б, як і бюджети країн з високим ступенем заборгованості.

Італія, наприклад, змогла б зберегти до 4% ВВП; вона б досягла профіциту бюджету; а фіскальне стимулювання замінило б політику жорсткої економії. У результаті її економіка б зросла, а рівень заборгованості зменшився б. Більшість, здавалося б, нерозв’язних проблем просто зникли б. Це стало б пробудженням від нічного кошмару.

Згідно з Фіскальним пактом, країнам-учасницям буде дозволено випускати нові єврооблігації лише для заміни тих, що підлягають погашенню; через п’ять років непогашені заборгованості поступово скоротилися б до рівня 60% від ВВП. Якби країна набирала додаткові борги, вона могла б позичати кошти лише від свого імені. Слід визнати, що Фіскальний пакт вимагає деякої модифікації, санкції за невиконання його умов слід зробити автоматизованими, швидкими, не дуже жорсткими й таким, що заслуговують довіри. Посилення Фіскального пакту практично виключило б ризик дефолту.

Таким чином, єврооблігації не зіпсували б кредитний рейтинг Німеччини. Навпаки, вони були б порівнянними з облігаціями Сполучених Штатів, Великобританії та Японії.

Звісно, єврооблігації — це не панацея. Прискорення, якого додадуть єврооблігації, може виявитися недостатнім для відновлення економіки; можливо, знадобляться додаткові фіскальні й грошові стимули. Але наявність такої проблеми можна вважати розкішшю. Єврооблігації не зможуть усунути відмінностей у конкурентоспроможності, що викликає більше занепокоєння. Окремим країнам як і раніше буде необхідне проведення структурних реформ. ЄС також потрібен банківський союз для забезпечення доступності кредитування для всіх країн на рівних умовах. (Порятунок Кіпру зробив цю потребу ще гострішою, створивши ще нерівномірніші умови.) Але згода Німеччини на єврооблігації змінить ситуацію й полегшить проведення необхідних реформ.

На жаль, Німеччина як і раніше виступає категорично проти єврооблігацій. Оскільки канцлер Німеччини Ангела Меркель наклала вето на цю пропозицію, вона не підлягала подальшому розгляду. Німецька громадськість не визнає, що прийняття єврооблігацій було б набагато менш ризикованим і дорогим, ніж продовження слабких спроб зберегти євро.

Німеччина має право відмовитися від єврооблігацій. Але вона не має права заважати країнам з великими заборгованостями об’єднатися й випустити їх спільними зусиллями, щоб розв’язати свої проблеми. Якщо Німеччина виступає проти єврооблігацій, їй варто замислитися про вихід з єврозони. На превеликий подив, єврооблігації, випущені єврозоною без Німеччини, все одно будуть порівнянними з облігаціями США, Великої Британії та Японії.

Причина проста. Оскільки всі акумульовані борги деноміновані в євро, вся різниця в тому, яка країна покине єврозону. Якщо піде Німеччина, євро знеціниться. Країни-боржники відновлять свою конкурентоспроможність. Їхні заборгованості скоротяться в реальному вираженні, і, якщо вони випустять єврооблігації, загроза дефолту зникне. Рівень їхньої заборгованості раптово стане допустимим.

У той же час більша частина тягаря коригування ляже на країни, що вийшли з єврозони. Їхній експорт стане менш конкурентоспроможним, і вони зіткнуться з жорсткою конкуренцією з боку країн, що залишилися в єврозоні, на їхніх внутрішніх ринках. Вони також зазнають збитків у своїх вимогах і інвестиціях, деномінованих у євро.

Навпаки, якщо Італія вийде з єврозони, її борг, деномінований у євро, стане неприйнятним і підлягатиме реструктуризації, що ввергне світову фінансову систему в хаос. Тому, якщо хтось і має піти, то це Німеччина, а не Італія.

Існують вагомі аргументи, щоб Німеччина прийняла рішення або випустити єврооблігації, або вийти з єврозони, але який з двох варіантів буде кращим для країни не так очевидно. Лише електорат Німеччини має право прийняти рішення.

Якби референдум проводився в Німеччині сьогодні, прибічники виходу з єврозони з легкістю б перемогли. Але ретельніший розгляд змінив би думку людей. Вони б з’ясували, що вартість згоди на єврооблігації для Німеччини була дуже перебільшена, а витрати на вихід з єврозони недооцінені.

Біда в тому, що Німеччина не була поставлена перед вибором. Вона й надалі може робити лише найнеобхідніше, щоб зберегти євро. Це, безумовно, переважний вибір Меркель, принаймні до наступних виборів.

Європа виявилася б у нескінченно кращому становищі, якби Німеччина зробила остаточний вибір між єврооблігаціями й виходом з єврозони, незалежно від результату; більше того, Німеччина б теж опинилася б у кращому становищі. Ситуація погіршується й у довгостроковій перспективі може стати недопустимою. Хаотичний розпад унаслідок взаємних звинувачень і неврегульованих претензій залишить Європу в набагато важчому становищі, ніж тоді, коли вона наважилася на сміливий експеримент і пішла на об’єднання. Звісно, це не на користь Німеччині.

Проект Синдикат для «Дня»

Джордж СОРОС — голова добродійної організації «Фонд Сороса», американський інвестор