«Виграє той, хто залишиться суб’єктним»

25 березня президент США Дональд Трамп під час зустрічі з прем’єром Ізраїлю Беньяміном Нетаньяху підписав документ про визнання суверенітету Ізраїлю над Голанськими висотами. «Через 52 роки настав час для США повністю визнати суверенітет Ізраїлю над Голанськими висотами, що є питанням критичного стратегічного і безпекового значення для держави Ізраїль і регіональної стабільності», — написав трохи згодом у Twitter.

Сам Нетаньяху назвав крок Трампа «історичною справедливістю» і «дипломатичною перемогою», стверджуючи, що «Ізраїль отримав Голанські висоти у справедливій оборонній війні». Також прем’єр Ізраїлю розповів, що привіз Трампу в подарунок «ящик найкращого вина з Голанських висот» (haaretz.com).

«Ця подія матиме дуже серйозні негативні наслідки, — коментує «Дню» Костянтин ГРИЩЕНКО, екс-міністр закордонних справ України (2003—2005, 2010—2012). — Це рішення йде всупереч декільком рішенням Ради Безпеки ООН, які мають вищу міжнародну силу щодо невизнання суверенітету Ізраїлю над Голанськими висотами, які розглядаються як окуповані території. Те, що це рішення було прийнято всупереч думці союзників Сполучених Штатів, більшості країн світу, свідчить про те, що США й адміністрація президента Трампа керуються не стільки інтересами мирного врегулювання довготривалого ізраїльсько-палестинського конфлікту, скільки своїми передвиборчими міркуваннями».

Нагадаємо, що Голани належали Сирії з 1944 року і були захоплені Ізраїлем у ході Шестиденної війни 1967 року. У 1973-му Сирія зробила спробу повернути Голанські висоти під час Війни Судного Дня, але зазнала поразки. З того часу край перебуває під владою Ізраїлю. У 1981 році Кнесет ухвалив «Закон про Голанські висоти», в якому в односторонньому порядку було проголошено суверенітет Ізраїлю над цією територією. Ця анексія була визнана недійсною Радою Безпеки ООН. Не визнає цю територію ізраїльською і світове співтовариство.

Ще напередодні офіційного визнання Голанських висот з боку США, коли Трамп написав про це у Twitter, Євросоюз, у тому числі Великобританія, заявив, що, як і раніше, відмовляється визнавати цю територію частиною Ізраїлю. Ще один союзник Сполучених Штатів дотримується такої ж позиції. «Канада не визнає постійного контролю Ізраїлю над Голанськими висотами. Ця давня позиція Канади залишається незмінною», — заявили у МЗС цієї країни.

«Визнання США Голанських висот — це декларативне рішення, воно нікого ні до чого не зобов’язує, — вважає Йозеф ЗІСЕЛЬС, голова Ваад України, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, голова Генеральної ради Євроазійського єврейського конгресу. — Це приємно Ізраїлю, бо він анексував цю територію, враховуючи важливість Голанських висот для безпеки цієї країни. Трампу треба виконувати свої обіцянки. Під час передвиборчої кампанії він обіцяв, що буде дуже прихильно ставитися до Ізраїлю, і він це виконує. Наприклад, обіцяв перенести посольство до Єрусалима (до речі, я був би не проти, щоб і Україна це зробила, але, думаю, що до цього ще далеко). Так що ніякого дуже важливого значення ця декларативна заява не має. Але в Ізраїлі до цього ставляться з приємністю».

В Україні одразу почали проводити паралелі з анексованим Росією Кримом. Але наскільки доречні подібні порівняння? Чи можна вважати цей крок ударом по міжнародному праву? Відповідаючи на запитання, чи не є це подвійними стандартами, держсекретар США Майкл Помпео в інтерв’ю британському телеканалу Sky News заявив: «Ні, зовсім ні».

В Росії відреагували миттєво. «В наявності наочна демонстрація того, за якими правилами збирається грати Америка — кого хочемо, того і визнаємо. Тому будь-яка демагогія про анексію того ж Криму та інші «окупації» з цього моменту втрачає всі підстави: всім зрозуміло, що Крим (Абхазію, Південну Осетію, Придністров’я) не визнають, а Голани або Косово визнають за єдиним критерієм — нам так вигідно. І ми сильні», — написав у Facebook голова комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Костянтин Косачов.

«Це, на жаль, матиме наслідки в тому числі й для України, оскільки в даному випадку ми маємо, по-суті, повторення ситуації з визнанням незалежності Косово, — каже Костянтин Грищенко. — Тоді США заявляли, що це не створює прецедент і не є ним, але Росія (і не тільки вона) досі користуються у своїй політиці саме тим, що вони вважають «прецедентом Косово». І це має предметне значення для ситуації навколо Криму, так що нічого позитивного тут знайти, мабуть, неможливо. Саме на це буде спиратися в майбутньому Росія, обґрунтовуючи «законність» анексії Криму, так само як вона посилалася на «прецедент Косово» щодо Криму, визнання незалежності Абхазії, Південної Осетії. Виходячи з того, що вже заявили Косачов, Захарова, можна очікувати, що це буде офіційною лінією Кремля. При тому що Москва, як і переважна більшість світу, і надалі не буде визнавати суверенітет Ізраїлю над Голанами. Щодо того, як варто діяти Україні, то, звичайно, Київ має і надалі не визнавати суверенітет Ізраїлю над Голанами».

Менш категоричним є Йозеф Зісельс: «Росія так чи інакше звинувачуватиме Захід у подвійних стандартах, і з приводу Косово, і Кіпру, і будь-чого. Ну, то й що? Нехай собі звинувачує. Хто тепер звертає серйозну увагу на те, що говорить Росія? Це вже позаду. Хоч би що тепер вона заявила, до РФ все одно ставитимуться як до країни-агресора. Крім того, є багато формальних відмінностей, тому що немає точного порівняння між Голанами та Кримом. Голани вже давно анексовані Ізраїлем. Безпека цієї країни безпосередньо залежить від того, яка ситуація на Голанах, хто їх контролює. Навіть під час війни 1973 року, коли сирійська армія наступала на Голани, їй не вдалося повернути їх. Там поклали життя багато ізраїльтян, які захищали можливість зберігати безпеку Ізраїлю. Так що паралелі можна проводити і не проводити, але звертати увагу на те, що говорить Росія, тепер уже не треба».

На риторику Москви можна не звертати уваги, однак ще задовго до анексії Криму від російських політиків можна було неодноразово почути про те, що, наприклад, «Севастополь — русский город». Потім була окупація й анексія. Проблема в тому, що Кремль часто не просто робить якісь заяви, він потім так само діє, від чого страждають народи і країни.

«Міжнародне право стає все більш нікчемним, — пише в колонці для eurointegration.com.ua Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень. — Міжнародні інституції демонструють свою зростаючу імпотенцію. Нині лише посилюється відчуття, що ми стоїмо «на порозі великого шухєру», а виграє той, хто залишиться суб’єктним. Який урок може винести Україна з цього демаршу, зважаючи на ситуацію з Кримом, який анексований Росією, постійним членом РБ ООН? Висновок, як на мене, лише один: якщо ми втратимо суб’єктність, то нам не допоможе ані міжнародне право, ані міжнародні інституції. Слабких зневажають і ставлять перед фактом. А отже, будемо легковажні щодо безпеки — втратимо все. І свободу, і справедливість, і територію».