Випробування на сумісність

Про необхідність переходу українських силових структур, і насамперед Збройних сил України, на стандарти Північноатлантичного альянсу говорили чимало. Тим часом і українські військові, і високі чини Альянсу зазначали, що стандарти НАТО для української армії — це насамперед вирішення завдань C3I, або Command, Control, Communication & Intelligence. Іншими словами, це вирішення проблеми взаємосумісності військ із військовими структурами НАТО. Шляхом досягнення єдиних підходів у забезпеченні управління військами, використання засобів військового зв’язку, засобів опрацювання інформації, цілевказів та розвідки. Досвід участі українських підрозділів у різних військових місіях і коаліційних операціях показав, що ця проблема існує. Наприклад, перебої зі зв’язком були під час роботи українського військового контингенту в Іраку...

Відтоді українські військові випрацьовують рішення щодо технічного завдання на засоби зв’язку. Звісна річ, що кілька вітчизняних й іноземних фірм мають намір узяти участь у забезпеченні підрозділів Сухопутних військ ЗСУ новими системами цифрового зв’язку натовського стандарту. Хоча коштів для вирішення цього завдання держбюджет, як і раніше, не передбачає. Цікаво, що в 2004 році в Україні був офіційно оголошений тендер на забезпечення ЗСУ новими засобами зв’язку, але процес зміни влади в державі призвів до його заморожування.

Фахівці вважають, що є два підходи до подолання проблеми. Перший полягає в залученні відомих світових виробників засобів зв’язку, щоб використання іноземних технологій світових виробників дозволили організувати виробництво на території України. Вельми цікаво, що деякі виробники засобів зв’язку висловили готовність передати ліцензії на крупновузлове складання засобів зв’язку тактичної ланки. За оцінками фахівців, можливе 60—70-відсоткове отримання технологій. І хоча питання реекспорту Україною нових засобів зв’язку не виносилося на передній план, неозброєним оком видно, що іноземних постачальників такий стан речей влаштує: дешевша робоча сила плюс наявність традиційних ринків збуту зброї мають забезпечити цілком відчутні доходи. Знайдене й місце, де може бути налагоджена виробнича лінія — на одному із заводів Міністерства оборони України в столиці. Тут, утім, є одне вузьке місце: якщо практично всі держави Центральної та Східної Європи постаралися законодавчо забезпечити зустрічні інвестиції у свою промисловість при закупівлях продукції військового призначення, то Україна тут поки що демонструє середньовічне нерозуміння питання.

Інший підхід полягає в освоєнні українськими підприємствами ОПК технологій виробництва засобів зв’язку натовського стандарту. У Раді національної безпеки й оборони України розглядається навіть перспектива створення для цього такої собі асоціації виробників засобів зв’язку. На думку фахівців РНБОУ, в цьому є логіка, оскільки не дуже правильною є закупівля іноземних засобів зв’язку, з огляду на те, що на території країни є кілька вітчизняних підприємств. А досвіду розробки подібних систем цілком можна набути, вважають лобісти такого шляху. Наприклад, той самий запорізький «Радіоприлад» був єдиним у СРСР підприємством зі складання командирських машин зв’язку «Кушетка», а танкові радіостанції цього підприємства нині постачаються в Індію в складі російських танків Т 90С і польськихБРЕМ. Інше українське підприємство серед недавно виниклих на ринку засобів зв’язку, «Телекарт-прилад», ініціативно розпочало дослідно-конструкторські роботи зі створення низки радіостанцій тактичної ланки. Хоча керівництво військового відомства не особливо афішує свою позицію, за інформацією деяких надійних джерел, начальник Військ зв’язку ЗСУ схильний довіритися саме одеським розробникам «Телекарта». З іншого боку, як небезпідставно вважають спостерігачі, тут присутня інша проблема — часова. Справді, чи не є декларацією розробка новітніх цифрових систем зв’язку підприємством, що ніколи раніше не займалося подібними розробками? І якщо в середньому від розробки до серійного зразка шлях завдовжки чотири — сім років, то коли українська армія зможе запевнити партнерів у здатності взаємодіяти з підрозділами НАТО в рамках військових коаліцій союзників?

Утім, є й третій шлях. Його пропонують спецекспортери. Розпочати варто з того, що в 2006 році в Україні має з’явитися так званий Куток НАТО, створений на базі Яворівського полігона. Йдеться про перетворення українського полігона на Міжнародний центр підготовки миротворчих сил. Проект передбачає приведення всієї інфраструктури навчального центру у відповідність до стандартів НАТО. У рамках цього проекту батальйон аеромобільних військ України має бути обладнаний засобами зв’язку натовського стандарту, причому не одного, а кількох світових виробників засобів зв’язку — для тестування під час міжнародних навчань засобів зв’язку західного виробництва тактичної ланки. У разі позитивних результатів експлуатації цих засобів зв’язку батальйоном аеромобільних військ Збройні сили України зможуть придбати саме такі засоби зв’язку для повного переобладнання армії.

Автори проекту — «Укрспецекспорт» і його дочірня структура «Укроборонсервіс» не хочуть називати виробників засобів зв’язку, зазначаючи, що в проекті задіяні відомі фірми, які спеціалізуються на розробках і виробництві сучасних цифрових систем зв’язку. Цікаво, що державним оборонним замовленням на поточний рік уже передбачена закупівля таких засобів зв’язку на суму понад 30 млн. грн. А в разі прийняття такого рішення керівництвом військового відомства передбачена згадана раніше передача Україні частини технологій виробництва нових засобів зв’язку й організація вузлового складання цієї продукції України. «Родзинкою» цього проекту є можливість використання спецекспортерами обігових коштів, що робить можливим реалізацію програми переоснащення засобами зв’язку, не чекаючи появи спеціального рядка в бюджеті. Нарешті, що також важливо, в кількох випадках витрати спецекспортерів можуть гаситися не «живими» бюджетними грошима, а надлишками озброєнь і військової техніки, які торговці зброєю зможуть реалізувати на ринку. До речі, на виробничих потужностях того ж «Укроборонсервісу» в цей час організований ремонт і сервісне обслуговування не лише засобів зв’язку, що є на озброєнні в ЗСУ, але й зенітно-ракетних систем С-300, зенітно-ракетних комплексів «Бук», спеціальних систем зв’язку для Служби безпеки України. А крім того, до програми залучене й одне з національних підприємств ОПК — Тернопільський завод «Оріон», що має, на думку фахівців, солідні напрацювання в цій галузі.

Так чи інакше, справа за військовим відомством. Справді, порятунок потопаючих є у цьому випадку справою рук самих потопаючих. Тим більше, що мало не вперше Міноборони має реальний вибір.