Випробування виборами

Відносини Ірану та значної частини світової спільноти продовжують залишатися напруженими. Режим санкцій, введених США та їхніми союзниками, не призвів до повної блокади, проте негативно позначився на економічному й фінансовому стані країни. Вже наприкінці 2006 — на початку 2007 р. з’явилися ознаки погіршення економічного стану. Незважаючи на зростання цін на нафту — а Іран виробляє близько 9% світового об’єму рідкого палива — дефіцит у неенергетичному секторі торгового балансу безперервно зростав. Значною мірою це було спричинено спробами уряду у такий спосіб стримати інфляцію. Обмежити зростання цін не вдалося, але вітчизняний виробник сильно постраждав. Після введення нормування споживання бензину влітку минулого року, як і передбачали економісти, ціни буквально здійснили стрибок. Невдоволення населення вилилося в низку виступів, які довелося розганяти за допомогою спеціальних засобів. Та уряд президента Махмуда Ахмадінежада не лише не згорнув реалізацію популістських програм, але продовжив цей курс ще активніше. У результаті інфляція за офіційними даними становила 17% в останні місяці минулого року, а за розрахунками незалежних експертів — 25% і більше. Водночас збільшилася кількість безробітних. За офіційними даними, їх близько 11%, але в Тегерані та низці великих міст — понад 25%, і це без урахування незареєстрованих мігрантів. Найбільше безробіття б’є по молоді. Молоді люди становлять велику частку тих, хто не має роботи.

Складне економічне і фінансове становище неминуче відбивається на внутрішньополітичній обстановці. Її загострення відбувається на фоні підготовки основних політичних сил до виборів у меджліс (парламент) у березні поточного року. Важливе значення виборів саме по собі посилюється тим, що вони слугуватимуть індикатором настроїв у суспільстві у зв’язку з президентськими виборами у 2009 р. Нічого дивного в тому, що починаючи з зими минулого року критика політики президента Ахмадінежада все більше посилюється, а лави його противників поповнюються.

Тривожним сигналом для нинішнього іранського керівництва стали результати виборів у місцеві ісламські ради у грудні 2006 р., на яких реформатори досягли певних успіхів. Потім головний опонент президента на виборах 2005 р. і колишній президент (1989—1997) Алі-Акбар Хашемі- Рафсанджані зайняв відразу два пости у вельми впливових структурах: голови Ради експертів і голови Ради з визначення доцільності рішень, що приймаються. У міру того, як президент влаштовував перетряски в уряді, його противники поступово займали все важливіші пости в державі. У зв’язку з цим вельми показовим було призначення головою Центрального банку колишнього міністра в уряді президента Хатамі Т. Мозахері — затятого опонента економічної та фінансової політики президента. Зауважимо, що Рада експертів — сильна й авторитетна ісламська структура, що складається з 86 найвідоміших клерикалів, одним із головних завдань якої є контроль над діяльністю й обранням у разі необхідності нового релігійного лідера країни. Неважко уявити, як це багато означає в умовах Ірану.

Останнім часом спостерігається все сильніша тенденція об’єднання реформаторської та поміркованої частин іранського політичного спектру. Навесні 2007 р. утворився союз реформаторів на чолі з Алі Хашемі- Рафсанджані, Сеєда Мохаммада Хатінамі та Мехді Карубі. За кожним із лідерів стоїть своє угруповання сил. Хашемі-Рафсанджані підтримує течію прагматиків, представлену партією «Творці», Ісламською партією праці, Будинком робітників. За Хатінамі стоять рух «Партнерство», Асамблея духовенства, що бореться, Організація моджахедів ісламської революції та деякі інші реформаторські сили. Карубі в цьому трикутнику представляє Партію народної довіри, партію «Солідарність», Асамблею сил лінії імаму та Партію демократії. До цього трикутника долучається і колишній секретар Вищої ради Національної безпеки країни Хасан Рухані.

Критика політики президента Ахмадінежада зростає. Проурядовий інтернет-сайт «Табнак» процитував 22 грудня депутата іранського парламенту Імада Ефруга, котрий пов’язує ізоляцію країни, що поглиблюється, з настроями апатії й безвиході, які посилюються в суспільному житті й здатні ще більше підірвати довіру населення до влади. Як тривожний для президента симптом можна розглядати безпрецедентний для сьогоднішнього Ірану факт: під час заворушень у Тегерані наприкінці червня студенти несли лозунги, в яких вимагали фізичного знищення Ахмадінежада. Зі свого боку Хашемі-Рафсанджані на п’ятничному намазі 21 грудня минулого року підкреслив, що «... атомна програма обходиться нам надзвичайно дорого, тому що санкції, що вводяться, військова істерія, концентрація озброєнь і наступальної потужності Заходу в нашому регіоні вимагають від нас великих витрат, вони мають і політичний вимір, що виражається у внутрішніх труднощах».

Таке становище змусило президента Ахмадінежада активно оборонятися. У своєму інтерв’ю першому каналу Національного телебачення 16 грудня минулого року поряд з ритуальними обвинуваченнями на адресу внутрішніх і зовнішніх ворогів він мусив визнати низку невдач. Зокрема, різко збільшені ціни на житло, стрімке подорожчання продуктів, особливо молочних виробів, неправильна політика кредитування є результатом численних помилок, яких припустився його уряд при реалізації економічної політики. Здається, що йому стає все важче ігнорувати критику, яка поширюється. Саме Ахмадінежаду приписують негативні наслідки набуття чинності закону про нормування бензину, що спричинив різкий стрибок цін. Телевізійне інтерв’ю викликало надто негативну реакцію. У парламенті навіть лунали заклики викликати президента для звіту про положення у країні.

Намагаючись зберегти свій імідж і завоювати додаткову підтримку населення, Ахмадінежад багато часу проводить у поїздках країною, в ході яких він пропагує досягнення у сфері ядерних технологій і військовій галузі, заявляє про готовність країни протистояти будь-яким викликам і загрозам і ні на крок не відступити від обраної лінії на подальший розвиток своєї ядерної програми. Особливо він зазначає такі сприятливі чинники, як внутрішня стабільність і активізація господарського життя. Він також закликає до посилення ісламської складової у культурній сфері, системі виховання й освіти, приділяє велику увагу молодіжним організаціям, зокрема, руху басиджів — добровільних військових формувань, чисельність яких передбачається довести до 10 млн. осіб. Вочевидь, президент і його команда розглядають населення провінції, і особливо її молоду частину, як свою основну опору і докладають зусиль до розширення цієї соціальної бази напередодні виборів. Одним із кроків у цьому напрямку можна назвати спробу уряду розширити коло електорату шляхом внесення в закон про вибори поправки, що надає право голосу іранським громадянам, котрі досягли 15- річного віку (замість 18 років у діючій редакції). Однак парламент відхилив цю ініціативу, що є досить показовим.

Табір консерваторів, який міг би стати опорою президента Ахмадінежада, фактично розколотий. Навесні минулого року було створено «Об’єднаний фронт консерваторів», але про те, що в ньому не все гаразд, свідчить заява керівника фракції консерваторів (осульгараян) у меджлісі й генерального секретаря Ісламського товариства інженерів М.Р. Бахонара про те, що 15% груп, що долучилися, не є твердими прибічниками лінії «Фронту». Водночас такі відомі фігури консервативного табору, як секретар Ради з визначення доцільності М. Резаї, мер Тегерана М.Б. Галібаф, колишній секретар Вищої ради національної безпеки А. Ларіджані через протидію прибічників президента не потрапили до керівних органів «Об’єднаного фронту консерваторів» і фактично діють проти президента.

Розстановка політичних сил свідчить про істотні зміни, що відбулися в їхньому традиційному розкладі, що виявилося в тому, що лівий фланг консерваторів долучився до коаліції реформаторських сил. Таке об’єднання — наслідок надто непопулярних дій нинішнього президента й уряду. Проте це об’єднання не є досить міцним, а є лише тактичним союзом сил, які прагнуть повернути собі місця в парламенті.

Політична ситуація в Ірані досить динамічна, і за той час, що залишився до виборів 14 березня, конфігурація прибічників і противників президента Ахмадінежада може змінитися. Тим більше, що в суспільстві все голосніше лунають заклики до національної єдності, помірності та згоди, активно пропагується ідея про те, що жодна політична сила нездатна поодинці вивести країну з кризи і вести її шляхом процвітання, що для подальшого прогресу держави необхідне об’єднання зусиль партій різних орієнтацій.