Вирішальні вибори в Туреччині

У дуже небагатьох демократичних державах така незначна зміна в отриманих голосах на виборах може призвести до настільки разючих результатів, як ті зміни, що можуть відбутися на загальних виборах в Туреччині

7 червня. Вагання менше ніж 1 % у національному голосуванні може стати вирішальним в питанні, чи вимушена буде правляча «Партія справедливості й розвитку» (ПСР) сформувати коаліційний уряд — вперше за останні 13 років однопартійного управління Туреччини. В цьому випадку правляча партія не зможе здійснити давню мрію президента Реджепа Таїпа Ердогана з посиленню президентської влади.

Вибори в Туреччині стали нудними й нецікавими після приходу до влади «Партії справедливості й розвитку» 2002 року. Результати виборів були майже завжди визначені: нищівні перемоги й створення урядів більшості. Однак цього року прогноз інший: результати зовсім не беззаперечні, й ставки навряд чи могли б бути вищі. Від результатів виборів залежить не лише політичне майбутнє Ердогана, але також і потенціал довгострокового врегулювання питань із курдами, що проживають в країні, і довготривала стійкість самої турецької демократії.

Невизначеність становища, що утворилося, викликана, цього разу здебільшого рішенням Курдської Народно-демократичної партії (КНДП). Курдські політичні партії ухилялися від боротьби на минулих виборах унаслідок їх страху не подолати 10 %-й поріг за кількістю голосів виборців, який дозволяє увійти до парламенту. Замість цього курдські політики брали участь у виборах як незалежні кандидати, на яких не поширюється необхідний бар’єр у 10 %. Але, потрапивши до парламенту, вони возз’єднуються під прапором своєї партії.

Проте цього року курдський політичний рух вирішив висунути своїх кандидатів як членів єдиної партії. Ця виборча стратегія, хоча й досить ризикована, може мати великі позитивні наслідки для найближчого майбутнього партії, так само як і для довгострокових проспектів розвитку Туреччини.

Якщо ж КНДП не зможе подолати встановлений поріг у 10 % голосів, це відкриє шлях для перебудови всієї політичної системи країни. Якщо курди та їхні кандидати будуть виключені з парламенту, ПСР, згідно з опитуваннями, отримає трохи більше голосів, ніж необхідно для забезпечення підтримки свого політичного панування. Якщо партія зможе отримати більше 45 % голосів під час національного голосування, то особливості виборчого закону Туреччини дадуть їй можливість отримати понад 330 місць у 550-місному законодавчому органі країни.

Такий результат дав би Ердогану право для запровадження президентської системи правління, якої він так довго добивався. Парламентська більшість ПСР дозволила б цій партії в однобічному порядку підготувати проект нової конституції і винести її на референдум протягом року. Водночас могли б виникнути громадські заворушення в південно-східних областях країни, оскільки курдський рух — за повної відсутності своїх представників в національному політичному управлінні в період інституційних змін — агітує за велику місцеву автономію.

Якщо, з іншого боку, КНДП зуміє подолати 10 %-й бар’єр при голосуванні, її доля — й доля Ердогана — можуть змінитися в іншому напрямі. Кандидати КНДП керували б значною делегацією меншості в парламенті, й ПСР, швидше за все, стала б старшим партнером коаліційного уряду. Далекий від здобуття домінуючої позиції, прем’єр-міністр Ахмет Давутоглу був би вимушений обирати між вступом до союзу своєї партії з КНДП або ж з консервативною Партією націоналістичного руху (ПНР). Велика коаліція з головною опозиційною партією, лівоцентристською Республіканською Народною партією (РНП), хоча теоретично й можлива, не відповідає політичній культурі Туреччини.

Такий результат дав би нові права виконавчій владі, очолюваній Давутоглу, на шкоду президентству. Враховуючи, що можливість Ердогана стати виконуючим обов’язки президента більше не є реальною, його влада почне зменшуватися. Навіть передбачаючи, що ПСР залишиться найчисленнішою партією країни, баланс сил у турецькій політиці почне обертатися проти нього.

У ліберальних демократичних державах вибори до федеральних органів передбачають, що стороні, котра виграла, надається мандат від народу керувати й встановлювати стратегічні пріоритети до наступних виборів. Украй рідко ці положення поширюються на довший термін, ніж один виборчий цикл. Але саме це відбувається сьогодні в Туреччині, де результат майбутнього голосування, ймовірно, визначить правила політичного життя протягом багатьох подальших років. КНДП зараз має приблизно 10 % голосів виборців. Невеликий поштовх в тому або іншому напрямі призведе до істотної різниці.

Сінан УЛЬГЕН — голова стамбульського Центру економічних та  зовнішньополітичних досліджень. Співавтор книжки «Ядерне майбутнє Туреччини».