Вируючий казан Кальдерона

У надзвичайно несприятливих обставинах Мексика все-таки нарешті обрала минулої п’ятниці нового президента. Феліпе Кальдерон прийняв присягу, кинувши виклик гніву лівiй опозиції, перегравши Партію демократичної революції (Partido de la Revoluciуn Democrбtica, PRD) та її лідера Андреса Мануеля Лопеса Обрадора, але заплативши за це високу ціну. Кожний випуск теленовин і кожна газетна передовиця у всьому світі кричали про одне: «Новий президент Мексики обійняв посаду в умовах хаосу й колотнеч».

Урядові установи Мехіко спочатку витримали, хоч і насилу, натиск практично некерованої лівої опозиції, що марно намагалася зупинити інавгурацію Кальдерона, й обурених прихильників Інституційно-революційної партії (Partido Revolucionario Institucional, PRI), усе рішучіше настроєних на те, щоб Кальдерон обійняв посаду, — а потім зазнали ганебного краху. Кальдерон вражаюче подолав перешкоди, що здавались непереборними, на шляху до президентського крісла, але боротьба за управління Мексикою та її перетворення тільки почалася.

Більшість мексиканських коментаторів вважають, що Кальдерону буде більш-менш легко продемонструвати кращі результати в порівнянні з попередником Вісенте Фоксом, чиє правління не було успішним насамперед з його власної провини. Темпи зростання мексиканської економіки повинні бути приблизно вдвічі вищі, ніж за часів Фокса (коли вони становили жалюгідні 2% на рік). Якщо Кальдерон зуміє укріпити законність і правопорядок, а також використати свою велику політичну майстерність для досягнення угоди з PRI щодо структурних економічних реформ, він досягне успіху.

Але це дуже спрощена точка зору. Правління Фокса, як і чотири останніх роки президентського терміну його попередника Ернесто Зедільо, навряд чи можна назвати невдачею. До 60- х років у Мексиці не було економічної стабільності, низької інфляції, низьких процентних ставок, стійкої валюти й постійного, хоч і невисокого, економічного зростання, і все це тривало близько 10 років поспіль. Уперше за весь час іпотека, автомобільні позики й споживчий кредит стали доступні нижчому прошарку середнього класу: цього року було побудовано та продано більше будинків, куплено більше автомобілів, ніж коли-небудь раніше.

Аналогічно, Фокса хоч і можна покритикувати за те, що не «притиснув до нігтя» протестуючих і руйнівну екстремістську опозицію, але він ніколи не вдавався до кривавих репресій, якими «відзначилася» більшість його попередників. Більш того, він витяг Мексику з її архаїчного кокона зовнішньої політики й зробив проблему імміграції та права людини ключовими пунктами нових зовнішньополітичних принципів Мексики.

Нелегко Кальдерону вести переговори з PRI. Йому не вдається створити коаліційного уряду, який він неодноразово називав порятунком із політичної безвиході — прокляття Мексики з 1997 року. Які б не були переваги кабінету, що складається тільки з членів його Партії національної дії (Partido Acciуn Nacional, PAN), — це не те, до чого прагнув Кальдерон. Також виявилася неможливою ніяка домовленість iз опозицією щодо церемонії інавгурації — звідси хаотичні, гнітючі сцени сутичок конгресменів у залі засідань, тоді як Кальдерона поспіхом супроводили чорним ходом на церемонію.

Економічні проблеми Мексики також можуть виявитися важчими, ніж здається багатьом коментаторам. Мексика пережила «шоковий» економічний старт за часи президента Карлоса Салінасе у 1988 — 1994 роках; запізнілий, але успішний політичний старт за президентства Зедільо у 1994 — 2000 роках, і, нарешті, істинну зміну влади завдяки Фоксу. Але основи колишньої системи, заснованої на корпоративності PRI, залишалися недоторканними, і вони являють собою основні й найсуворіші перешкоди на шляху економічного зростання та успіху Мексики.

Першим стовпом цієї системи є державні й приватні економічні монополії, що домінують у країні. Державна нафтова (Pemex) та електрична (Federal Electricity Commission) компанії не мають конкурентів. Приватні компанії, що фактично також є монополістами у сферах телекомунікації (Telmex), телебачення (Televisa), виробництва цементу (Cemex), хліба і маїсових коржів (Bimbo і Maseca відповідно), банківської справи (Banamex/Citigroup і Bancomer/Banco de Bilbao), можливо, і мають конкуренцію за кордоном, але не всередині країни. Ці монополії сильні як ніколи, що негативно впливає й на ціни, і на пропозицію, і на сервіс, і на якість.

Другий стовп утворять профспілки, що контролюють робочий рух Мексики починаючи з 30-х років. Вони користуються правом найму й звільнення «за закритими дверми», вибори керівництва проводяться без голосування, «загальним схваленням», внески збираються ними в обов’язковому порядку й витрачаються безконтрольно, а їхня політична влада величезна. Профспілка вчителів є найбільшою в Латинській Америці, профспілка працівників нафтової галузі — найбагатшою в Латинській Америці, а профспілка працівників системи соціального страхування роками блокує будь-яку спробу реформування пенсійної системи або охорони здоров’я.

Третім стовпом системи є політичний монополізм. Протягом 70 ти років PRI повністюконтролювала мексиканську політику, нині все в руках трьох партій, і ніхто більше не може вступити на політичну арену або отримати доступ до величезних державних субсидій, — останнього року вони склали більш ніж $500 мільйонів — що видаються цим партіям. Основні партії склали власний антитрестовий закон, голосують за субсидії самі для себе й самі вибирають своїх офіційних представників у виборних органах. Відсутність послідовної процедури переобрання на кожному з рівнів зміцнює силу партійного апарату: він підбирає кандидатів, а виборці лише затверджують цей вибір своїм голосуванням.

Так що основні проблеми Мексики зводяться до звільнення робочого руху, розділення приватних монополій та створення конкуренції державним монополіям, а також зниження прохідного бар’єра, що обмежує доступ на політичну арену. Ці умови можуть виявитися недостатніми для успіху, але вони вельми необхідні.

Кальдерон повинен зміцнювати свою владу з самого початку. Наступ на «сильних світу цього», можливо, єдиний спосіб досягти цього, яким би ризикованим він ні здавався. Людині, що отримала лише 35% голосів, що не має більшості в Конгресі, що прийшла до влади напередодні економічного спаду в США, буде важко в будь-якому випадку. З урахуванням того, що приблизно третина електорату не визнає справедливості виборів, з урахуванням хиткості правопорядку в країні, становище Кальдерона виглядає ще більш незаздрісним. Бажати йому зараз обережності й терпіння навряд чи доречно.

Хорхе Г. КАСТАНЕДА — колишній міністр закордонних справ Мексики (2000 — 2003), нині професор політології та досліджень Латинської Америки в Нью-йоркському університеті.