Як Сполучені Штати інвестують в українську безпеку

Старший радник при Міністерстві оборони України посольства США в Україні Роберт Стівен СІЛЬВЕРСТАЙН — один із тих наших надзвичайно фахових і небайдужих до української перспективи партнерів, які щиро діляться своїм досвідом та інтелектуальними потугами заради зміцнення обороноздатності нашої держави. Днями мені пощастило зустрітися з ним і поспілкуватися про певні підсумки його важливої місії, з’ясувати думки про оборонну реформу, запроваджену Києвом, та ключові оцінки нашої співпраці з НАТО.

«НАВІЩО ВТАЄМНИЧУВАТИ ПОСТАВКИ ЧОБІТ! ТАК РОБЛЯТЬ ЛИШЕ ТОДІ, КОЛИ ХОЧУТЬ ОБМЕЖИТИ ВІДКРИТУ КОНКУРЕНЦІЮ»

— Пане Стівене, ви — фахівець із фінансового менеджменту і добре знаєтеся на особливостях воєнної економіки. На вашу думку, наскільки чітко українські партнери розуміють, яким чином ефективно використовувати національний економічний потенціал у справі оборони країни?

— Почну з того, що багато ваших генералів та полковників, з якими я працюю в Києві, вчилися і практикувалися в країнах НАТО: США, Польщі, Чехії, Литві та ін. Вони бачили, як Альянс запроваджує реформи, зокрема, в державах колишнього радянського табору. Українське Міноборони взялося за реалізацію далекоглядної ініціативи— планування на основі спроможностей. Спробую доступно пояснити її суть на простому прикладі. Таке планування дає розуміння, наприклад, чи отримали ви чоботи, як і кому їх роздали і скільки залишилося одиниць на наступні періоди. Цю систему застосовують країни НАТО і не тільки. Вона уможливлює правильне використання ресурсів і формує візію наявності запасів, на противагу старій радянській моделі централізації ресурсів. Такий підхід робить гнучким ваш сектор оборони в реагуванні на будь-які сценарії тактичного і стратегічного рівнів. І так краще відстежувати поточні видатки. Зокрема, на оплату праці, операційні потреби, інші види утримання війська. Ці характеристики системи планування здатні переконати військових та громадськість, що надані на галузь оборони кошти найпевніше будуть використані ефективно. І що такі ж потреби на наступні періоди отримають адекватне бюджетування. У нас є профільні експерти від НАТО, які щотижня зустрічаються в робочих групах Комітету реформи, щоби працювати над реалізацією цієї ініціативи. Попри те, що вона складна у впровадженні, її успіх уможливить правильне бюджетування потреб армії.

Я маю 32 роки досвіду роботи в Пентагоні на різних посадах. Нині працюю в Офісі фінансового контролю Міноборони США й отримав дворічне призначення в Україну. Для мене честь бути тут і допомогти країні, в якій колись мешкали мої родичі. США сприймають Київ як важливого партнера. І моя діяльність тут разом з іншими 37 радниками американського посольства націлена на забезпечення виконання головної мети Стратегічного оборонного бюлетеня України — щоб ви зрештою стали частиною НАТО. Це своєрідна велика інвестиція Сполучених штатів в Україну з фінансової, інтелектуальної, консалтингової точок зору. Я це кажу від імені США та інших радників від 13 країн-партнерів. Наша участь у цій роботі дуже сфокусована і структурована.

— Скажіть, чому такою важливою для Міноборони України є сучасна й дієва система внутрішнього аудиту? Чи допоможе вона здолати корупцію і чи обумовить збалансоване та ефективне використання наявних ресурсів у галузі безпеки та оборони?

— Чудове запитання, дякую за нього. Це саме конкретно моя тема. У Пентагоні я займаюся Програмою менеджерів внутрішнього контролю Міноборони США. Не вдаючись у подробиці, скажу, що це дуже важливий інструмент, який забезпечує правильне використання ресурсів саме таким чином, як це заплановано. Україна теж розбудовує схожу систему. Це цікава ініціатива, яку віднедавна впроваджують за допомогою порад від країн Альянсу. Маю на увазі рамкову програму внутрішнього контролю та систему ризик-менеджменту, які гарантували би, що надані МОУ кошти не розкрадуть і що вони не зазнають корупційного впливу. Такий інструмент дає можливість, наприклад у США, міністрові оборони чи командувачу на місці визначати операційні ризики відповідно до власних стратегічних цілей.

Днями міністр оборони України зазначив: у процес закупівель варто запровадити повну й відкриту конкуренцію та цілковиту прозорість. Він публічно заявив, що тоді Збройні сили отримуватимуть максимальну користь із кожної наданої гривні. Механізм внутрішнього контролю тут виглядає як система стримувань і противаг. Ми тісно співпрацюємо з Головною інспекцією і Департаментом внутрішнього аудиту Міноборони України в темі запровадження такого механізму, який стане хорошою відповіддю на всі закиди щодо корупції в цьому відомстві. Також він дасть досить впевненості країнам НАТО, які надають допомогу Україні, зокрема фінансову, що її використають за призначенням.

Моє серце — з Україною, і я не хочу нічого робити такого, що нашкодило б їй. Тим паче, що в Бабиному Яру поховані мої родичі... Переконаний: США дуже цінують Україну як партнера не тільки зі стратегічної точки зору, а й тому, що ми добре знаємо вашу історію, культуру та всі страждання, які тут відбувалися. І якби я не вірив у те, що роблю, я би тут не затримався...

Вважаю, що для України корупція — ворог номер один. Щоправда, це системний виклик для будь-якого уряду, і для американського теж. Але питання — в мінімізації ризиків через стримування корупції. Зокрема, завдяки системі внутрішнього контролю, про яку я згадував. Негативні ризики варто обмежити ще до того, як вони проявилися, вплинули на Міноборони, а не тоді, коли вже запізно. Про це ми неодноразово спілкувалися з фахівцями Головної інспекції Департаменту внутрішнього аудиту. Переконаний: міністр Полторак готовий упроваджувати внутрішній контроль для боротьби з корупцією. Але в нього є складність — йому доводиться мати справу з держпідприємствами МОУ. Я розумію, що такі фірми можуть існувати винятково для важливих конкретних речей. Наприклад, розробки й виробництва засекреченої зброї. Але вони зовсім не потрібні для закупівлі чобіт! Для чого посередники, які беруть свою частку! Це річ, що найбільш дратує в Україні. Повна прозорість та відкрита конкуренція вчасно дадуть найкращу ціну за найкращої якості. І без посередників, нехай навіть потужних. Українці досить розумні та вправні для того, щоби провадити ці контракти для війська без зайвих ланок. І ще одне: такі закупівлі доцільно розсекречувати. Навіщо втаємничувати поставки чобіт! Так роблять лише тоді, коли хочуть обмежити відкриту конкуренцію.

Причому перевага в продукуванні товарів для потреб оборони має бути на боці українського виробника. Навіть тоді, коли ціна іноземного товару менша. Бо це додатковий поштовх національній економіці. Я не вважаю правильним, коли Міноборони залучатиме для задоволення своїх потреб американські чи італійські фірми. Але тут має бути реальна конкурентна боротьба, а не лише виняткова зона дії держпідприємств!

«НАЙВАЖЧИЙ ВИКЛИК — У КУЛЬТУРІ ТА МЕНТАЛІТЕТІ»

— І наскільки нова система внутрішнього контролю вже готова відповісти на той запит, який є не тільки в західних партнерів, а й у нашого суспільства, на ефективний інструмент прозорості всієї економіки української оборонної галузі?

— Це наш найважчий виклик, бо тут задіяні культура і менталітет. Також є викликом підготовка й вишкіл персоналу. І тут допоможуть тільки безперервне навчання та безупинний системний рух уперед. Роль усіх радників у тім, щоб відбувся злам культури. Ми щодня зустрічаємося з українськими колегами і намагаємося їх переконати в тому, що інша точка зору та підходи можуть бути вигіднішими.

Звісно, на повне запровадження системи внутрішнього аудиту потрібен час, але за останні два місяці Міноборони досить далеко просунулося в цій справі. Для виявлення та пріоритизації ризиків відповідно до стратегічних цілей залучені профільні експерти, які консультують Міністерство оборони України і Генштаб. Понад 60 днів тому я розпочав програму підготовки фахівців-аудиторів як ініціативу, вбудовану у планування на основі спроможностей, впроваджуване в МОУ. І цей прогрес дає США певний рівень упевненості, що надану допомогу Київ використає правильно. Це допоможе Україні отримувати таке сприяння й надалі. Під час нещодавнього візиту Степана Полторака в США, йому вдалося переконати керівництво Пентагону, що ми (зі стратегічними радниками. — Авт.) працюємо в одному напрямку. Ймовірно, до України ще прибудуть американські радники з питань кібербезпеки і стратегічних комунікацій. Також ми вивчимо досконало Стратегічний оборонний бюлетень на предмет виявлення сфер, досі не охоплених допомогою наших експертів.

— У яких ще проектах ви надалі братимете участь в Україні?

— Звісно, такі проекти є. Один із них стосується оплати праці. У Департаменті фінансів МОУ, наприклад, щомісячно відстежуватимуть витрати на оплату праці за видом Збройних сил, поділом на цивільних фахівців та військових. Ми називаємо цей інструмент підрахунку «еквівалентом повної зайнятості», або «еквівалентом повного робочого часу». Він дає усвідомлення, які витрати несе відомство залежно від збільшення чи зменшення кількості персоналу — чи то в Києві, у Харкові, чи в районі АТО. Міноборони розширить цей підхід і відстежуватиме всі операційні видатки на транспорт, однострій, обладнання, озброєння, житло, продукти харчування. Так можна моніторити витрати упродовж року й передбачати майбутні видатки. І це очевидно переплітається з плануванням на основі спроможностей та внутрішнім контролем, хоча ці ініціативи окремішні. І міністр оборони чудово розуміє їхню непересічну важливість, оскільки вони безпосередньо стосуються такої мети, як вступ у НАТО.

«СЕРЖАНТИ — ЦЕ НЕ ТІ ЛЮДИ, ЯКІ МАЮТЬ ПІДМІТАТИ ВУЛИЦІ»

— Що потрібно зробити для пришвидшення оборонної реформи?

— Вважаю, що реформи ідуть настільки швидко, наскільки це можливо. Одна проблема — програмні речі, а інша — глобально-практичні зміни. Зокрема, в питаннях культури. Має бути основна комунікаційна стратегія для донесення цієї інформації до цивільних українців. Але, щоб впровадити систему внутрішнього контролю, аудиту і планування на основі спроможностей, необхідні підготовка й навчання. Найважливіше, що міністр оборони України розуміє: для інституалізації реформ потрібен час— на децентралізацію ухвалення рішень, надання ширших повноважень профільним експертам, залученим у ці процеси, і дозволів персоналу приймати ризики та ініціативність незалежно від звань чи посад. І обов’язково — чесність та щирість у спілкуванні. Треба казати те, що мені варто почути, а не те, що, як вам здається, мені приємно було б почути. З такою особливістю культури ми зустрічалися в Афганістані й інших країнах, зокрема в Польщі, Чехії, навіть Східній Німеччині. Маю на увазі те, як ви дивитеся на речі в перспективі. Деяким із названих країн для зміни цього погляду досить було просто оновити людей на посадах, а в деяких на трансформацію підуть покоління. Переконаний: якраз в Україні не йдеться про покоління, бо ви вже взяли ініціативу відправляти ключових людей у владі на навчання у натовські країни. Це не означає, що США завжди мають лише правильну відповідь. Але, з філософського погляду, як примусити когось думати трішки не зі своєї «вежі» так, щоб їм при цьому не було незручно?

Багато українських офіцерів, з котрими я працюю над виконанням Стратегічного оборонного бюлетеня, знають англійську. Вони провели від кількох місяців до півроку і більше в Сполучених Штатах, де могли спостерігати за відносинами між нашими офіцерами і сержантами, аби зрозуміти: це не ті люди, які підмітають вулиці. І вони такими не мають бути, бо це професіонали, які становлять кістяк армії! Саме тому наша перша лінія оборони в Афганістані наповнена винятково сержантами. Міністр оборони України погодився з цим підходом і вирішив збільшити їм торік грошове забезпечення. І це одна з ініціатив на шляху до професіоналізації війська. Треба поспостерігати, як поводяться натовські офіцери щодо сержантів — в театрі воєнних дій, у своєму місці постійної дислокації чи у вас на полігоні в Яворові. Цього не навчиш, бо це питання менталітету, тому тут, повторюся, потрібен все-таки якийсь час. Але вже зараз маю з приємністю визнати, що українські військові самовдосконалюються. Наші інструктори, які побували на тому ж Яворівському полігоні, зауважують, що українські колеги вирізняються неабиякою здатністю до адаптації. Зараз важливо, щоб ваші військові пройшли через процес формування військового лідерства і партнерства.

Так само доцільно посилювати цивільний контроль над військовим організмом.

Моє серце — з Україною, і я не хочу нічого робити такого, що нашкодило б їй. Тим паче, що в Бабиному Яру поховані мої родичі... Переконаний: США дуже цінують Україну як партнера не тільки зі стратегічної точки зору, а й тому, що ми добре знаємо вашу історію, культуру та всі страждання, які тут відбувалися. І якби я не вірив у те, що роблю, я би тут не затримався...