ЄС — Україні: допоможи собі сама,

«Останні десять років продемонстрували: в політиці немає нічого неможливого. Отже, не можна виключати й членства України в Євросоюзі», — оптимістично заявив радник iз політичних питань Європейської комісії Фрейзер Камерон на симпозіумі «Україна і Європейський Союз — економічна реальність і політичне бачення», що проходив 17-18 травня в Києві.

«Слід уже припинити розмови про те, що Україна ще має зробити європейський вибір, — заявив перший заступник міністра закордонних справ України Євген Бершеда. — Європейський вибір не суперечить політиці багатовекторності, і Україна його вже зробила».

Проте з українським дипломатом можна посперечатися. Україна та Молдова — єдині країни у Центрально-Східній Європі, які досі не сформулювали для себе на офіційному рівні — якою ж, власне, є їхня стратегічна мета у співпраці з Євросоюзом. Адже можливими є три варіанти: прагнути через сходинку асоційованого членства з часом стати повноправним членом ЄС, або вважати асоційоване членство кінцевою метою в реальній перспективі, або, нарешті, обмежитися лише створенням зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Росія та Білорусь не вважають за доцільну для себе мету повне членство в ЄС. Усі решта країн регіону прагнуть саме цього. І лише Київ та Кишинів досі не визначили — який ступінь інтеграції з Євросоюзом є для них оптимальним. Розмов нашої виконавчої влади про «рух до євроатлантичних структур» замало. Щоби досягти якоїсь мети, треба, як мінімум, ту мету для себе чітко сформулювати.

З іншого боку, Євросоюз теж не має колективної стратегії щодо України — відповісти на запитання «чи хочуть у Брюсселі бачити Україну в складі ЄС» — хай і у віддаленій перспективі — не може ніхто. Для Києва просто «не виключають такої можливості». Втім, як і для будь-якої країни Європи.

Наприкінці симпозіуму його учасники ухвалили Київську європейську декларацію, яка стверджує: «Український вибір Європейського Союзу має набути форми чітко сформульованої стратегії відносин з Україною». Така стратегія має однозначно фіксувати кінцеву мету — членство України в Європейському Союзі в майбутньому та набуття асоційованого статусу в середньостроковій перспективі». Але ця декларація наразі залишається думкою групи приватних осіб, як слушно зауважив керівник бюро Фонду ім. Фрідріха Еберта зі співробітництва в Україні Вінфрід Шнайдер-Детерс. Цьому фондові, який разом із українським товариством зовнішньої політики організував симпозіум, вдалося залучити до участі в ньому чимало кваліфікованих аналітиків, парламентаріїв, дипломатів із Німеччини, Польщі, Великої Британії, апарату ЄС і, природно, з України. На Заході нашого континенту дійсно є сили, які зацікавлені в «європейському виборі» України.

«Проте попри всю ту підтримку, яку може надати — і надасть — Євросоюз Києву, головних зусиль Україна мусить докласти сама», — лейтмотивом звучало у виступах практично всіх західних учасників.