Євроконституція: чи завжди «non» означає «нi»?

Негативна відповідь французів на референдумі щодо схвалення Європейської конституції для багатьох стала приводом заявити про крах чи загрозу краху Європейської Унії. Європейська Унія — феноменальне за своїм правовим і політичним характером утворення, що засновувалося п’ятдесят рокiв тому на принципах міжнародного права, однак із плином часу та поглибленням інтеграційних процесів дедалі більше набувало ознак, притаманних радше державам, аніж міжнародним утворенням.

За роки існування Європейських співтовариств міжнародно-правова база стала настільки розлогою, що це подекуди ускладнює працю з документами навіть для спеціалістів. З огляду на низку — зокрема й суб’єктивних — причин, але головним чином з метою консолідації правової бази, що визначає статус ЄУ, було прийнято політичне рішення, скероване на реформу діючої системи організації Європейської Унії та прийняття єдиного міжнародно-правового документа з питань регулювання її діяльності.

Із цією метою у березні 2002 року було скликано Конвент для майбутнього Європи — колегіальний орган, що складався із представників усіх 15 держав- членів, а також представників кандидатів на членство в ЄУ. Його завданням, власне, й стала розробка зазначеного документа.

ЩО КРИЄТЬСЯ ЗА ФРАНЦУЗЬКИМ «НІ»?

Досвід багатьох глобальних проектів свідчить, що всенародний референдум — достатньо сумнівний з погляду легітимності правовий інструмент. Попри зовнішні ознаки найбільш повноправного, репрезентативного й демократичного способу здійснення державної влади всенародне волевиявлення не завжди є адекватним способом політико- правового регулювання суспільних проблем.

У світі існує «табу» на проведення референдумів у цілій низці галузей. Прикладом може стати заборона винесення на референдум питань, що пов’язані з системою оподаткування, заробітної плати, прав людини тощо. Не важко уявити, чим закінчився б референдум про скасування податків чи десятиразове збільшення заробітної платні за рахунок, приміром, продажу усіх золотовалютних запасів держави. Так само на референдум зазвичай не виносяться питання оголошення війни чи амністії.

Чим зумовлена така обережність демократичних держав до цього політико-правового інструменту? Власне, справа в тім, що ключові рішення, які стосуються функціонування держави, повинні приймати відповідні кваліфіковані органи, котрі фахово і неупереджено розглядають справу по суті. При референдумі ж дуже легко можна вдатися до маніпулювань громадською думкою та розставленням потрібних акцентів, коли доля ключового для держави рішення залежить від успішності рекламної кампанії тїєї чи iншої політичної сили.

«Ні» на референдумі у Франції не можна вважати «ні» для Європейської конституції в цілому. Це є радше форма виявлення невдоволення низкою соціальних і політичних проблем — від заборони розп’яття в школах до майбутнього вступу в ЄУ Туреччини. Далеко не кожен громадянин Франції детально знайомий з юридично-технічними тонкощами цього документа, однак у суспільній свідомості він стійко асоціюється із негативними тенденціями, котрі турбують сучасних французів.

Певну роль у негативній відповіді французів зіграла й присутність у назві договору слова «конституція», котре асоціюється із державно-, але у жоднім разі не з міжнародно-правовим документом. Побоювання втратити власну ідентичність та патерналістські настрої частини громадян у жоднім разі не могли прийняти навіть назву документа.

ЄВРОПЕЙСЬКА КОНСТИТУЦІЯ У ФРАНЦІЇ: ДРУГА СПРОБА

Попри найгостріші коментарі та прогнози, негативна відповідь французів на всенародному референдумі з питань схвалення Європейської конституції не стала для європейської спільноти несподіванкою, а рівно ж не стане значною проблемою.

Від початків європейської економічної і політичної співпраці в рамках ЄУ Франція займала особливу, «привілейовану» позицію, вміло балансуючи в тонкій дипломатичній грі на межі власних та унійних інтересів. І у проекті Конституції для Європи існує низка положень, котрі об’єктивно викликають занепокоєння у решти, в першу чергу «малих» та «нових» держав, на тлі яких Франція наділена досить значними преференціями.

Європейська Унія вже кілька разів стикалась із аналогічними патовими ситуаціями, коли ключовий міжнародний документ блокувався на національному референдумі. Нещодавній приклад — ратифікація Ніццького договору Ірландією. На першому референдумі ірландці також негативно поставились до запропонованої реформи ЄУ, однак згодом, внісши переважно косметичні зміни у документ та отримавши переважно незначні преференції для держави, ірландський уряд «не мудрствуя лукаво» виніс акт на повторний референдум, здобувши необхідну більшість голосів.

Подібний сценарій розвитку подій можемо прогнозувати й у випадку з Францією. Перечекавши кількатижневі лементи про — з одного боку — «крах ЄУ», з другого — «перемогу французького духу над глобалізованим гоном федералістів», французький уряд без жодних значних проблем домовиться з ЄУ про «врахування специфіки», і, отримавши символічні поступки, з гордо піднятою головою та почуттям виконаного перед співвітчизниками обов’язку, «сумлінно відстоявши» національні інтереси французів, винесе на розгляд громадян «абсолютно інший документ» під тією ж назвою, котрий по-новому врегульовує наболілі питання.

Уся логіка розвитку ідеї Європейської конституції та місце Франції у розробці цього документа свідчить про те, що цей глобальний проект не буде марним лише від того, що незначна більшість громадян Франції на першому референдумі проголосувала проти, але керманичами ЄУ буде знайдено оптимальну модель, котра б задовольнила більшість вимог французів, водночас зберігши основні інтеграційні здобутки цього визначного документа.

НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

«На європейських перспективах України поставлено крапку», «Французи закрили нам двері в ЄУ», «євроінтеграція України закінчилась, так і не розпочавшись» — приблизно такою є тональність переважної більшості коментаторів французького референдуму та його наслідків для нашої держави.

Однак чи дійсно невдале голосування настільки негативно позначиться на європейських устремліннях України? Щоб відповісти на це запитання, варто знову нагадати, що конституція для Європи є лише проектом статутної реформи Європейської Унії, причому не радикальної. Йдеться передусім про узгодження усього правового масиву до єдиного документа.

Від самих початків і донині в рамках Європейської Унії не вщухає екзистенційний спір за формулою «розширення проти поглиблення». Прийняття тексту Європейської конституції було свідченням перемоги саме ідеї поглиблення, оскільки вже сама назва документа та деяке посилення повноважень унійних органів апріорі свідчить про мету посилити існуючу в рамках ЄУ співпрацю.

Чи вигідним для інтеграційних прагнень України було б схвалення документа, котрий зміцнює й без того тісний союз держав? З перспективи десятиліть — можливо. З перспективи приготувань до вступу — сумнівно. Адже й обов’язки держав — членів такого міцного альянсу є незрівнянно більшими, і відповідальність — значно повнішою.

Крім того, з правового погляду для України більш прийнятним є збереження існуючого стану справ у ЄУ, й перспективи прийняття нашої держави до ліберального союзу виглядають навіть оптимістичнішими.

ОТЖЕ

Немає жодних підстав обумовлювати майбутнє європейської інтеграції із локальною невдачею однієї з її складових — прийняттям конституції. Навіть якщо припустити, що референдум у Франції поставить крапку на ідеї прийняття єдиного узгодженого документа під назвою «Конституція для Європи», це анітрохи не стане загрозою розвитку Європейської Унії, адже існуюча вже тепер правова база у повній мірі дозволяє ініціювати масштабні інтеграційні перетворення.