Європа прокидається?
Майже через рік після того, як на французько-британській зустрічі в Сен- Мало вперше зайшла мова про якусь суто європейську систему безпеки, президент Франції Жак Ширак і прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер проголосили «рішучий крок» у цьому напрямкові на саміті в Лондоні. Близько року знадобилося двом, здавалося б, дуже впливовим державам, щоб зрозуміти, що в них є важливіші справи, ніж сваритися через яловичину (якраз перед цим було багато повідомлень, що радісно промовляли: Лондон і Париж нарешті дійшли порозуміння). За цей рік дещо сталося. Зокрема, косовська трагедія — і абсолютно безглузда кампанія НАТО проти Югославії. За цей рік, здавалося б, можна було зрозуміти, що Косово знаходиться не на Місяці, а чи не в центрі Європи. І, очевидно, можна було б зрозуміти, що всі події навколо балканської кризи були просто ганьбою для нового покоління західноєвропейських лідерів, які на практиці довели, що на сьогодні здатні лише на «холодну війну» через яловичину, але аж ніяк не на те, щоб зрозуміти, що діється на власному континенті. Очевидно, саме ця дріб'язковість і спонукала Збігнєва Бжезінського не так давно заявити, що як би Західна Європа не ображалася — вона все одно залишиться домініоном Сполучених Штатів. Дійсно, практично всі глобальні ухвали останніх десяти років, що не просто безпосередньо стосуються Європи, але ні більш ні менш, як визначають її майбутнє, спершу розроблялися або розраховувалися у Вашингтоні. Всі балканські міжнародні операції планувалися Сполученими Штатами — і вони ж із гордістю констатують, що несли основний військовий тягар останньої операції на Балканах (бомбардування Югославії), тепер справа Європи — платити за реконструкцію Косово. З боку виглядає так, ніби батько вказує дітям їхнє місце та їхні обов'язки в родині. Треба визнати, що досі ця ситуація цілком влаштовувала європейців — останні дослідження свідчать, що кожна з країн Європейського Союзу на практиці воліла б і надалі розраховувати більше на НАТО та Сполучені Штати, ніж на себе в питаннях безпеки. В цьому контексті Ширак і Блер заявляють, що їхні намагання форсувати створення європейської системи безпеки не означатиме жодних негативних наслідків для НАТО, а просто більшу автономію в ухваленні рішень. І, додає Блер, Британія воліла б, як він це бачить, і надалі залишитися мостом між Сполученими Штатами та Європейським Союзом.
Наприкінці року все виглядає так, ніби жодних радикальних змін не сталося. Європа для Блера, Ширака, Шрьодера і тим більше — для населення їхніх країн, як і раніше, обмежується на практиці навіть не всіма членами ЄС. Уроки Косово досі залишаються невивченими, виходячи із заяв голови адміністрації ООН у Косово Бернара Кушнера, він закликає зрозуміти, що за п'ять місяців неможливо досягти порозуміння між в даному випадку албанською більшістю та сербами, він радіє з того, що число вбивств за останні дні падає, і мовчить, що серби, цигани та інші неалбанці не мають навіть гарантій свого природного права на життя в Косово, а сама адміністрація ООН не контролює й не каже, що всього цього можна було й уникнути — якби Європа того справді бажала. Досі фактично не зроблено — чи принаймні не опубліковано жодного серйозного аналізу на тему — що насправді означає балканська криза для обмеженої розміром власної квартири та звиклої до дуже комфортного життя Західної Європи і який приклад історія Косово може надати Корсиці, Країні Басків — і так далі.
За станом на сьогодні — європейська спільнота не є ні європейською, ні спільнотою. Можливо, розвиток ініціативи Ширака та Блера приведе лише до перших кроків до її створення. Або не приведе — і все зведеться до війн через яловичину й до сподівань, що Вашингтон завжди захистить від «дикої Москви», а більшого — й не треба.
Париж
