Запит на агресора…

Очевидно, воювати – це невід'ємна частина існування Росії. Поки пострадянські держави намагалися навести лад у себе вдома, РФ лише прагнула їм перешкодити. Тільки з часів розпаду СРСР і початку будівництва «демократії», країна здійснила більше п'яти агресій проти інших держав. Придністровський конфлікт, дві Чеченські війни, спроба влаштувати громадянську війну в Естонії, війна в Грузії з анексією Абхазії та Осетії, і, власне Україна з анексією Криму і досі триваючими боями на сході. І це всього за 23 роки.

«Нинішня політика Росії стосовно України не є породженням великої путінської епохи, хоча кремлівський агітпроп і намагається представити справу саме так», - каже російський публіцист Дмитро Шушарін. Нинішній цикл силової політики проти національних держав, їх еліт і населення, на його думку, бере відлік ще з подій 1986 року в Алма-Аті. Саме тоді в Афганістані пройшли криваво придушені протести проти призначення Геннадія Колбіна, російського ставленика, на посаду першого секретаря ЦК компартії Казахстану.

Умовно, агресивна політика владної верхівки керується кількома чинниками. По-перше, це бажання посилити геополітичний вплив на пострадянському просторі. «Росія і російське керівництво ставить собі за мету відновлення свого глобального впливу в тому форматі, який у був у Радянському союзі», - говорить голова українського Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович.

І яскравий приклад тому – агресія в Україні. «У картині світу, загальної для російської еліти і російського населення, європейський вибір України створює загрозу для російської ідентичності, що будується на протиставленні всьому світу. І суперечить програмі імперського розширення, яка є заміною внутрішнього національного розвитку», - пояснює Дмитро Шушарін.

Ще один приклад – Естонія, де Путін намагався створити громадянську війну, але у нього так нічого і не вийшло. «Цей конфлікт був черговою спробою контролювати частку імперії. Існує така теорія, як неконтрольований хаос. Принаймні, послідовники цієї ідеї вважають, що посіявши навколо себе хаос, вони зможуть контролювати навколишній світ », - пояснює політолог Тартуського університету в Естонії Кармо Тюйр. Власне, це і намагається вже багато років «провернути» Росія, розпалюючи агресії в різних регіонах Європи. Це свого роду спроба завжди нагадати світові про те, що про Росію забувати не варто. Вона завжди - поблизу.

І тут варто розуміти, вважає Кармо Тюйр, що Путін, як виходець з ФСБ бачить навколишній світ, як низку спец-операцій. І тому бажає контролювати світ через інструментарій, яким, як він сам вважає, відмінно володіє.

Але якщо у випадку з Придністров'ям, мабуть, Європа не встигла ще «прокинутися», то вже після Грузії дуже швидко відреагувала на події в Україні. І тут почався в деякому роді хаос. Як мінімум через те, що кожна країна повинна була прийняти сторону або Росії, або України. Що теж не дуже вигідно і приємно Європі, яка вважала б за приємніше вирішувати свої внутрішні проблеми.

По-друге, ресурси, успадковані країною від СРСР, - не вічні. І, судячи з усього, наближаються до повного вичерпання. Хоча РФ - імпортоорієнтована країна, але і там впродовж багатьох років, як і у нас, навіть модернізації виробництва ніхто майже не проводив. Економіці потрібні постійні вливання грошей. До всього цього – війна, а тим більше, в 21 столітті –це «задоволення» не з дешевих. «Потрібно відволікати народ від остаточного провалу того варіанту злодійського держкапіталізму з воістину дворянськими привілеями для вузького кола наближених, який культивував всі ці роки Путін», - каже російський журналіст Семен Новопрудскій. Зараз Росія опинилася в економічному глухому куті, вихід з якого можливий тільки в радикальній зміні курсу - в європейському шляху Росії. А Путін створив «Європу для своїх» - той же третій Рим. І ці «свої» протягом багатьох років грабували країну, а тепер уже красти нічого. Ось і треба якось відволікати обивателя від можливої нової тотальної убогості, списуючи її на підступи зовнішніх ворогів і демонструючи велич нації приєднанням чужих територій, вважає Новопрудський.

Третій чинник – внутрішньополітичний. Росія відмовилася взагалі від такого суб'єкта-об'єкта суспільства, як особистість. «Вони перетворили людей на групу, як Муссоліні колись говорив про Лукторську зв'язку – символ фашизму, мовляв, тільки разом ми єдині. Так і РФ говорить про об'єднання», - говорить політолог із Придністров'я Микола Кузьмін.

Головне гасло сьогодні - об'єднання слов'янського народу, концепція «русского мира», що базується на вірі (православ’я), спільній для всіх культурі та мові – російській, а також на спільній історичній пам’яті та поглядах на суспільний розвиток. І цей «русский мир» наразі будується на постійних військових конфліктах. Парадоксально, чи не так? Розпалювати війну в ім'я миру.

Та чи можна щось нав'язати людині, якщо у неї до цього немає і найменшої схильності? Коли мова йде про маси - це складно. Тому абсолютизований на державному рівні імперський синдром більшості росіян і грає Путіну «на руку». «Путін як і продукує суспільні настрої, так намагається пристосуватися до них. Російське суспільство не пройшло належного лікування свого імперського синдрому. І те, що ми сьогодні бачимо, - це не що інше, як його різкий прояв», - зауважує Володимир В'ятрович.

І цей постімперський синдром – насамперед мислення жителів країни, які не хочуть розуміти, що їх імперія вже розвалилася. «Це свого роду образа і невпевненість, а також бажання контролювати те, чого вже немає. Запитайте будь-якого психолога, і він вам пояснить, що подібні почуття призводять або до депресії, або до агресії», - додає політолог Тартуського університету в Естонії Кармо Тюйр. І, як бачимо, російський народ обрав свій шлях – агресії. І знайшов собі при цьому відповідного лідера.

По суті, вважає політолог Тартуського університету в Естонії, Росія діє раціонально. Але раціональність, як і правда, - у кожного своя. «Є багато різновидів раціональності. У тому числі - і емоційна. Якщо щось, якась ідея чи дії дають тобі можливість відчути себе добре, то для тебе це і є раціонально», - говорить Кармо Тюйр. І при цьому не важливо, якщо навіть пів світу дивиться на тебе з нерозумінням.

Ідея величі російського народу закладалася в голови не одне століття. «Офіційна влада говорить: «Немає у нас ідеології, ми – «демократична» держава. Але всі ми знаємо, як там все відбувається насправді. А ідеологія Росії, з кінця 15 століття: «Москва - це третій Рим», - каже політолог із Придністров'я Микола Кузьмін. Після падіння Риму та Візантії, а також з одруженням Івана Третього з донькою останнього Візантійського імператора, по суті, Росія стала новою християнською державою азіатського типу. Пізніше в голови людей була закладена одна важлива річ: Росія - не Схід і не Європа, а щось середнє, що може стати краще і одних, і інших. А вже в 19 столітті Уваров сформулював три головних постулату Російської держави - православ'я, самодержавство і народність. «Адже за що вмирали солдати Російської Імперії? За Віру (православ'я), Царя (самодержавство) і Батьківщину (обраний народ, солдати якого приведуть світ до світлого майбутнього) », - додає Микола Кузьмін.

З утворенням СРСР нічого не змінилося. Православ'я змінилося комунізмом, цар змінився вождем, а народність змінилася пролетаріатом, який приведе світ до комунізму. І сьогодні цінності – ті ж. Після розпаду СРСР не проводилося ніякої політики, яка була б спрямована на подолання цих імперських комплексів та імперського «спадщини», наголошує Володимир В'ятрович. «Тому, навіть після втрати контролю над більшою частиною Радянського союзу, Росія все одно намагається якось втручатися в і провокувати конфлікти на території колишніх республік», - говорить він.

Але все ж, ми живемо в 21 столітті. А імперія - формат держави максимум 20 століття. «Те, що намагається робити Росія - це повернути історію в зворотному напрямку. А такого нікому ще не вдавалося. Тим більше, це коштує чималих зусиль, значної кількості пролитої крові. Але, врешті-решт, призводить тільки до того, що повториться не історія, а буде створена не імперія, а якась карикатура на неї », - прогнозує український історії Володимир В'ятрович.

І, якщо застарілий режим сам себе не розвалить, посприяти цьому можуть і зовнішні чинники. Як мінімум, жорсткість економічних санкцій. Адже вони і справді діють. Приміром, в понеділок, 1 грудня ціна на нафту впала до чергового антирекорду - 68,3 долара за барель. Західні експерти вже пророкують країні дефолт. Як повідомило в той же день агентство Bloomberg, падіння цін на нафту буде продовжуватися. І Росія, зокрема, стане найбільш вразливою. Нагадаємо, що нафта і газ складають 68% російського експорту і 50% свого федерального бюджету. Росія вже втратила майже 90 мільярдів доларів зі своїх валютних резервів у цьому році, тобто 4,5% своєї економіки. А рубль втратив 35% по відношенню до долара з червня.

Більш цього, заступник глави МЗС РФ Олексій Мєшков заявив, що Росія готова відмовитися проти санкцій щодо ЄС, якщо європейці скасують свої санкції. А західний світ вже розглянув цю заяву, як сигнал того, що санкції для Росії є болючими.

А що ж стосується максимуму – то це жорстка зовнішня ізоляція у світі. Бо, якщо цей режим так піклується про те, щоб на нього постійно реагували, достатньо буде всього лише позбавити його уваги.

Але тут вже питання в тому, чиї інтереси на міжнародній арені це зачіпає. Адже не просто говорять, що для когось війна - це завжди прибуток і радість. І у випадку з агресією Росії, це правило - аж ніяк не виняток.