Гарячі теми:

ЗАПИТАННЯ «Дня»

Чи можливо одночасно увійти до ЄС і ЄврАзЕС?

27 квітня, 00:00

Після того, як у Москві заявили про бажаність вступу України до Євразійського економічного співробітництва, а Велика Британія запропонувала Європейському Союзу обговорити можливість надання Україні разом з Молдовою та Білоруссю статусу «особливого сусіда» ЄС, посилися побоювання, що Україна так і залишиться на узбіччі європейських процесів. З другого боку, міністр закордонних справ України Анатолій Зленко з цього приводу заявив, що Україна не збирається вступати до ЄврАЗес і збирається інтегруватися до ЄС. Держсекретар МЗС України Олександр Чалий, який заявляв, що неможливо інтегруватися одночасно до двох союзів, і чию заяву підтримав Зленко, виступаючи на семінарі «ЗМІ та європейська інтеграція України», сказав, що «Інтеграція до ЄС — не самоціль, а зовнішній мотив внутрішніх перетворень українського суспільства». Отже, постали питання — чи дійсно Україна визначилася стосовно європейської інтеграці або ж вона залишається поміж двома інтеграційними процесами, і якою мала б бути політика інформування суспільства в цьому напрямку, — з якими «День» і звернувся до експертів, що брали участь у семінарі.

Борис ТАРАСЮК , директор Інституту Євроатлантичного співробітництва:

Я вважаю, що припущення можливості членства України в Євроазійському економічному союзі поряд з проголошеним ще з 1995 року курсом на євроатлантичну інтеграцію, включно членство у Євросоюзі, є проявом непослідовності української влади щодо стратегії своєї зовнішньої політики. І звичайно, що ця непослідовність дає підстави нашим партнерам і на Заході і на Сході сумніватися в щирості зовнішньої політики української влади. Це дуже прикро, оскільки ми оголосили курс на європейську інтеграцію. На мою думку, прагнення членства у Євросоюзі і НАТО необхідно підтверджувати конкретними справами, а не піддавати його сумніву заявами про можливий вступ до ЄвразЕС.

Тут надзвичайно велика роль і відповідальність національних ЗМІ. На мою думку, якщо у центральних ЗМІ вже утворилося певне ядро сильних кваліфікованих журналістів, які пишуть із знанням про наслідки європейської інтеграції України та інформують читача, то в регіонах, на жаль, немає журналістів, які можуть писати про ці проблеми фахово.

Григорій НЕМИРЯ , директор Центру європейських і міжнародних досліджень:

Завжди небезпечно знаходитися між двома величинами, але це — частина нашої реальності. Вибір України на політичному рівні неоднократно було задекларовано. Чого бракує, так це послідовності реалізації цього вибору і тут не можна вживати аргументи на кшталт: «Суспільство не готове до вибору». Суспільство — це живий організм, який навчається. Тобто політична воля має бути більш чіткою, державна політика — більш послідовною. Тому що знаходитись між «слоном» і «ведмедем» є не найкращою ситуацією, яку можна побажати будь-якій країні.

Уряд мало що робить для реалізації процесу інтеграції. Має більше робити МЗС. Верховна Рада має створити комітет з Європейської інтеграції. На мою думку, бракує ефективнішого джерела впливу на формування громадської думки через навчальні програми — і не лише у вищій школі, а й у середній. На часі введення якщо не курсу, то хоча б факультативу з нової європейської інтеграції.

Святослав ПАВЛЮК , координатор програм Польсько-американсько-української ініціативи про співпрацю:

На сьогоднішній день у Євразії ідуть два інтеграційні процеси. Це — процес СНД, котрий сьогодні ефективніший, ніж десять років тому, з центром у Москві. А також — ЄС, котрий базується на колективній ініціативі країн-учасників. Тобто у випадку СНД Росія є мотором інтеграції, у випадку ЄС існує консенсус інтеграції. Україна зараз має досить небезпечну ситуацію, коли, з однієї сторони, Росія не декларувала, що вона хоче інтегрувати у ЄС, а, з другої сторони, ми маємо Україну, яка декларує, що вона ніби-то хоче інтегруватись у ЄС, але за десять років палець об палець для цього не вдарила. Окрім того, ми спостерігаємо пасивність європейських інституцій. «Угода про партнерство і співробітництво» була підписана Україною ще у 1994 році і набула чинності тільки у 1998. Тобто Європі потрібно було чотири роки для того, щоб ратифікувати угоду стосунку з Україною, котра, фактично, нічого і не значила.

В Україні де-факто винищений прошарок мислячого населення. Де-факто, людей, що здатні творити нову думку, є дуже мало. І завданням є залучити до цього кола ширший прошарок людей, студентів, котрі завтра будуть інтелектуальною елітою нашої країни. ЗМІ повинні шукати методи, яким чином забезпечити роботу своїх кореспондентів на Заході. Це питання вимагає зусиль і від уряду, і від кожного з нас, адже суспільство саме повинно цього прагнути. Отже, ЗМІ повинні стати мотором цієї інтеграції.

Author

Владимир Денисенко

Випуск газети №:

№79, (2002)

Рубрика

День Планети