Заслужений хрест

Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Марек Зюлковський цими днями вручив Дмитру Табачнику та Юрію Богуцькому за рішенням президента Польщі Олександра Квасьнєвського відзнаки «Командорський хрест ордена За заслуги» за успішне проведення Року Польщі в Україні. «Зараз нам дуже не вистачає цього Року», — поділився пан Посол. «На жаль, з фінансової точки зору проведення таких заходів ускладнюється. Шкода, що не кожен рік можна влаштовувати такі свята», — підкреслив він, вітаючи нагороджених. У свою чергу пан Табачник відзначив, що найголовнішим результатом Року Польщі в Україні, так само, як і Року України в Польщі, стало «створення середовища спілкування, яке не обмежувалося лише президентом і міністрами». А розчулений екс-міністр культури пан Богуцький погодився поділитися враженнями з читачами «Дня».

— Що для вас означає ця нагорода?

— Я дуже зворушений, щиро вдячний, що мене не забули, хоч я зараз і не міністр. Приємно, що належно оцінили те, що ми зробили разом з міністерством культури Польщі. Нам справді дещо вдалося зробити: відкрити музеї, бібліотеки в Україні, провести ряд виставок, вистав, відкрити пам’ятники. За Рік Польщі в Україні ми зробили добрий зачин для проведення Року України в Польщі. Наприклад, нам з міністерством культури Польщі вдалося перетворити українсько-польський фестиваль із заходу на громадсько-самодіяльних засадах на захід держаного рівня. Не знаю, як далі складеться доля цього фестивалю, поки що я не бачу якоїсь цікавості до нього. Але, сподіваюся, все буде гаразд, і в діяльності уряду візьме гору здоровий глузд. Не можна, як сьогодні говорить нова влада, кожного разу починати з чистої сторінки. Не можна говорити людям, що треба забути те, що було раніше, і розпочинати все по-новому. Мистецтво цього не терпить. Воно — авангардне явище, яке стає традицією. Якщо щоразу його обривати, то не буде спадкоємності, поступу.

— Що вам найбільше в процесі роботи запам’яталося з Року Польщі в Україні? З Року України в Польщі?

— Насамперед те, що нам нарешті вдалося реалізувати такий проект, як відкриття музею Юліуша Словацького в Кремінці. Важко це відкриття готувалося, було багато юридичних перепон, несумісностей українського та польського законодавств, оскільки експонати надавалися з польського музею Міцкевича. Мабуть, також і відкриття пам’ятника Адаму Міцкевичу в Одесі, театральні проекти, фестивалі. Дуже цінно, що міністр культури Польщі організував стажування молодих українських митців у варшавських закладах мистецтв. Далі ми повинні були відповісти, але, на жаль, я не знаю, в якому стані зараз цей проект. Це дуже животворне начало. Запам’яталися зустрічі з польськими кінематографістами, з Єжи Гофманом. Ми надавали йому допомогу у створенні нового фільму про Україну, який незабаром має з’явитися на екранах. Як бачите, багато роботи було зроблено, тому виділити щось окремо...

— Що хотілося зробити, але не встигли?

— Хотілося налагодити більш тісні зв’язки з польськими кінематографістами. Ті контакти, які було налагоджено, лише початкові. Хотілося б, щоб вони і надалі розвивалися. Кшиштоф Зануссі виявив значну зацікавленість українськими молодими кінематографістами. Було б гарно запропонувати йому фахову підготовку нашої молоді.

...Я все своє життя працював в культурі. Це була просто можливість реалізувати не особисті, а ті задуми і плани, якими весь час у тому чи іншому варіанті обговорювалися з керівниками творчих спілок, національних колективів. Добре, що ніхто цьому не заважав, ніхто не керував — ні президент, ні прем’єри, з якими довелося працювати. Була можливість відпрацювати по повній. Мені вдалося провести Рік культури в Україні у 2003 році. Ваші колеги-журналісти тоді посміювалися, але цифри були переконливі — бюджетне фінансування цієї галузі виросло вдвічі.

— Що б ви хотіли порадити новому уряду, зокрема міністерству культури? Як би ви оцінили перші «культурні» кроки влади?

— Порадив би — більш шанобливо ставитися до митців, не створювати проблеми там, де їх немає. Митець завжди правий — і з цього треба виходити. Треба зрозуміти його позицію, ставлення. Митець завжди потенційно в опозиції до влади. Її можна називати як завгодно — конструктивною чи якоюсь іншою. У митців особливе бачення світу, проблем суспільства, людини. Митець — це бунтарський дух, інша справа, як він проявляється. Відтак конфлікти потенційно закладені в будь-якому мистецькому колективі, але треба гармонізувати ці стосунки, щоб конфлікти не переростали в протистояння. Суперництво породжує конфлікти, але їх час від часу треба розряджати. Я задоволений тим, що під час мого перебування на посаді міністра не було кричущих на всю Україну конфліктів. Ми працювали на їх передбачення. Тому треба шукати підходи.