Зробити глобалізацію ефективною

Я неодноразово писав про проблеми глобалізації: несправедливий режим глобальної торгівлі, що перешкоджає розвитку; нестабільна глобальна фінансова система, що призводить до повторюваних криз, при цьому бідні країни часто опиняються під тягарем нежиттєздатного боргу; і режим глобальної інтелектуальної власності, що заперечує доступ до можливих рятівних життя лікарських препаратів, якраз тоді, коли СНІД спустошує світ, який розвивається.

Я також писав про аномалії глобалізації: гроші повинні текти з багатих країн у бідні, але протягом останніх років вони рухалися в протилежному напрямі. Тоді як багаті більш пристосовані до того, щоб перенести ризики коливань валюти і відсоткових ставок, саме на бідних лежить основний удар цієї мінливості.

Насправді я так голосно та шумно скаржився на проблеми глобалізації, що багато хто дійшов неправильного висновку про те, що я належу до руху антиглобалізації. Але я вважаю, що глобалізація має величезний потенціал — якщо управляти нею належно.

Близько 70 років тому під час Великої Депресії Джон Мейнард Кейнс сформулював свою теорію безробіття, що описувала, як дії уряду можуть допомогти відновити повну зайнятість. Тоді, як консерватори суворо критикували його, Кейнс фактично зробив більше для порятунку капіталістичної системи, аніж усі фінансисти — прихильники загального ринку — разом узяті. Якби послухали консерваторів, Велика Депресія була б ще гіршою, а попит на альтернативу капіталізму став би ще вищий.

До того ж, якщо ми не визнаємо проблем глобалізації та не займемося їх вирішенням, її важко буде підтримати. Глобалізація не неминуча: невдачі траплялися й раніше, і вони можуть виникнути знову.

Захисники глобалізації праві в тому, що вона володіє потенціалом підвищити загальний рівень життя. Але вона цього не зробила. Запитань, поставлених молодими французькими робітниками, які задаються питанням про те, як глобалізація зробить їх більш забезпеченими, якщо вона означає визнання нижчої заробітної плати та слабшого захисту робочих місць, більше не можна ігнорувати. А також на такі запитання не можна відповісти непевною надією на те, що кому-небудь коли-небудь вона принесе користь. Як зауважив Кейнс, зрештою ми всі помремо.

Зростання нерівності в успішних індустріальних країнах було давно передбаченим, але рідко афішованим наслідком глобалізації. Повна економічна інтеграція має на увазі зрівнювання заробітної плати за некваліфіковану роботу в усьому світі, і хоча ми ще дуже далекі від досягнення цієї «мети», низхідний тиск, який чиниться на тих, хто внизу, очевидний.

У тій мірі, в якій зміни в технологіях сприяли фактично застою реальної заробітної плати низькокваліфікованим працівникам у Сполучених Штатах й інших країнах протягом трьох останніх десятиріч, громадяни мало що можуть зробити. Але вони можуть дещо зробити з глобалізацією.

Економічна теорія не свідчить про те, що кожен виграє від глобалізації, а лише про те, що чистий прибуток буде безперечним, і що тому переможці можуть компенсувати переможеним і все-таки вийти вперед. Але консерватори стверджують, що для того, щоб залишатися конкурентоспроможним у глобальному світі, треба скоротити податки та зменшити державу загального благоденства. Це було зроблено в США, де податки стали менш прогресивними, при цьому зниження податків відводили переможцям — тим, хто отримує користь як із глобалізації, так і з технологічних змін. У результаті США та інші країни, які наслідували їхній приклад, стають багатими країнами з бідними людьми.

Але скандинавські країни показали, що є інший шлях. Звісно, уряд, як і приватний сектор, має боротися за продуктивність. Але інвестиції в освіту та дослідження разом із сильним соціальним забезпеченням можуть привести до продуктивнішої та більш конкурентоспроможної економіки з більшою впевненістю та вищим рівнем життя для всіх. Сильне забезпечення й економічна система, близька до повної зайнятості, забезпечують сприятливе середовище для всіх зацікавлених сторін — робітників, інвесторів і підприємців, — щоб брати участь у прийнятті ризику, який необхідний новим інвестиціям і фірмам.

Проблема полягає в тому, що економічна глобалізація випередила глобалізацію політики й склад думок. Ми стали більш взаємозалежними, збільшуючи потребу діяти разом, але в нас немає інституційних структур для того, щоб робити це ефективно та демократичним чином.

Ще ніколи потреба в таких міжнародних організаціях, як МВФ, Світовий Банк і Світова організація торгівлі, не була більшою, і рідко довіра до цих організацій було нижчою. Самотня світова наддержава — Сполучені Штати — продемонструвала свою зневагу до наднаціональних організацій і старанно працювала над тим, щоб підірвати їхній імідж. Вимальовуваний провал Раунду розвитку торгових переговорів і тривала затримка вимоги Ради Безпеки ООН про припинення вогню в Лівані — лише останні приклади презирства Америки до багатосторонніх ініціатив.

Зміцнення нашого розуміння проблем глобалізації допоможе нам сформулювати засоби — деякі невеликі, деякі серйозні — метою яких є як забезпечити полегшення симптомів, так і звернутися до наявних в основі причин. Існує широке різноманіття політичних курсів, які можуть принести користь людям як у тих, що розвиваються, так і в розвинених країнах, таким чином забезпечуючи глобалізації широку законність, якої в цей час їй бракує.

Іншими словами, глобалізацію можна змінити; насправді, ясно, що вона буде змінена. Питання полягає в тому, чи буде зміна нав’язана нам у результаті кризи, чи стане результатом обережних, демократичних роздумів і дебатів. Зміна під дією кризи ризикує спричинити негативну реакцію проти глобалізації або її випадкову зміну, таким чином просто готуючи підґрунтя для подальшої більшої кількості проблем. На відміну від цього, перебирання керівництва над процесом дає можливість переробити глобалізацію, щоб вона нарешті відповідала своєму потенціалу та своїй обіцянці: вищий рівень життя для всіх у світі.

Джозеф I. СТIГЛIЦ — лауреат Нобелівської премії в галузі економіки, професор економіки в Колумбійському університеті, був головою Ради економічних радників при президенті Клінтоні та головним економістом і старшим віце-президентом Світового банку. Його остання книжка «Зробити глобалізацію ефективною».