Зворотна сторона моралі

Якщо оцінювати уряд, спираючись на його добрi наміри, то ті, хто підтримує американську зовнішню політику, яка робить акцент на розширенні прав людини в світовому масштабі, повинні вітати переобрання президента Джорджа Буша. Справді, жоден американський президент не висловлювався частіше та переконливіше про місію Америки підтримувати свободу в світі.

Стратегія національної безпеки США, опублікована адміністрацією Буша у вересні 2002 року, наповнена твердо сформульованими зобов’язаннями підтримувати права людини. Державні доповіді про права людини в усьому світі, які щорічно видає Державний департамент, зберігають високий стандарт точності та всеосяжності, якого вони досягли за часів адміністрації Клінтона. Під час правління президента Буша США зайняли тверді позиції за умовами прав людини не лише в країнах-паріях на зразок Бірми, Куби і Сирії, а й у таких стратегічно важливих країнах, як Єгипет, Узбекистан і Китай.

Проте ті, хто досліджує вплив адміністрації Буша на досвід прав людини у світовому масштабі, часто стверджують, що переобрання Буша завдасть тривалої — можливо, й безповоротної — шкоди основі прав людини. Що ж пояснює цю очевидну суперечність?

Є три основні причини, чому вплив адміністрації Буша на права людини зовсім не збігається з заявленими нею намірами. Перша — це Ірак. Після того, як офіційні заяви США про зброю масового знищення та зв’язки Іраку з терористичними нападами 11 вересня 2001 року виявилися невідповідними, Буш дедалі більше почав акцентувати на тому, що американське вторгнення було виправдане поваленням тирана Саддама Хусейна і тим самим — визволенням іракського народу. По суті, це доказ того, що війна була виправдана як засіб просування прав людини.

Для тих в інших арабських країнах Близького Сходу та десь іще, хто виступає проти війни, вплив полягає в тому, щоб примусити права людини здаватися виправданням або приводом для демонстрації американської сили. Результатом є збільшення їхньої недовіри до тих, хто проповідує права людини, роблячи найскладнішою, ніж коли-небудь, для США можливість знайти підтримку прав людини в більшій частині земної кулі.

Друга причина того, що переобрання Буша, ймовірно, підірве основу прав людини, полягає в тому, що воно виражається в схваленні більшістю американців адміністрації, що несе відповідальність за серйозні зловживання правами людини. Моральна влада Америки як захисника прав людини залежить від її власної поваги до прав людини. За президента Буша ця влада значною мірою випарувалася.

Символи-близнюки — Гуантанамо й Абу Граїб. Практика довгострокових затримань без обвинувачення, суду чи побачення з сім’єю або адвокатом; сексуальні образи та катування ув’язнених, деякі з яких закінчилися смертю, і провал спроби покласти відповідальність на чиновників високого рівня, які відповідають за політику, що призвела до цих злочинів, — усе це послугувало причиною того, що США тепер вважають лицеміром, коли вони закликають інші уряди не брати участі в таких зловживаннях.

Тоді як війна в Іраку та зловживання в американських місцях ув’язнення підірвали основу прав людини на Близькому Сході й в Азії, третій чинник ослаблення прав людини — нерегульована вільна торгівля — виявився, головним чином, у Латинській Америці. Саме там адміністрація Буша найенергійніше затверджувала свою позицію про те, що свобода руху капіталу є вираженням прав людини. У Стратегії національної безпеки від вересня 2002 року адміністрація Буша називає вільну торгівлю не лише похвальною політикою, а й «моральним принципом».

Багато латиноамериканців втратили віру в демократію, бо вона не принесла їм економічної користі. Вони розглядають США одночасно і як чемпіона демократії в регіоні, і як злочинця, який винен у їхньому економічному горі у зв’язку з їхнiми наполяганнями на недоторканності капіталу. Коли захист капіталу зводиться до морального принципу, або виправдовується як складова прав людини в регіоні, у якому люди обурені відсутністю економічної свободи, результатом стає розчарування в правах людини.

Президент Буш і багато його партнерів можуть бути щирими в своїй відданості основам прав людини. Але, можливо, саме ця впевненість у своїх добрих намірах робить їх сліпими до руйнацій, які вони чинять.

Ерайе НЕЙЄР — президент Інституту відкритого суспільства та фундатор Комісії з прав людини. Він також є автором книжки «Відбирання свободи: чотири десятиліття в боротьбі за права».