«Магніт» для союзників України

Уже стало доброю традицією, що під час Book Forum газета «День» представляє нову книгу для утвердження правильної української системи координат. Тож щоразу це не просто розмова, а прагнення віднайти відповіді на ключові для нашої держави питання. Серед них одним із найважливіших є те, як вплинули роки бездержавності на наш національний характер.

Головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА уже давно наголошує: невдячність — це найгірша рабська риса. І цьогорічна книга — частина стратегічної, хоч і тривалої роботи, щоб рис підневільних людей у нас було менше. Замість нарікань на тих, хто нам не допоміг, варто подякувати тим, хто був з нами в сутужні часи. Таке переформування суспільної уваги дасть змогу «світлом подолати темряву», як зазначає Лариса Олексіївна. Тим більше, що багато постатей і досі малознані й непошановані. «День», як і обіцяв, відкриває українцям їхні імена.

«ВДЯЧНІСТЬ — МАТИ ВСІХ ЧЕСНОТ»

Як влучно підмітила Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка», модераторка зустрічі, ця книга — продовження тріади, яку розробляє «День» — знання, пам’ять і вдячність. А вдячність якраз і є матір’ю всіх чеснот, як стверджував Цицерон. Тому риса, яку своєю книгою плекає «День», є ключем до успішного українського суспільства.

А «ключем» до книги традиційно є «Слово до читачів» — «передмова, яку можна розібрати на цитати», як вважає Ірина Ключковська.

ПЕРШИЙ КРОК У НАПРЯМКУ «ВЕЛИКОГО РУХУ ПОДЯКИ»

Виступ Лариси Івшиної традиційно пояснив концептуальне підґрунтя книги. «Звісно, щороку книга видається не випадково. Це частина стратегії газети «День» з перенавчання нашого суспільства. Бо ми ще досі живемо в тому, що було вироблено за нас і ще в минулій системі координат. Тому «День вдячності» — це більше, ніж книга, але, звісно, менше, ніж енциклопедія. Мені хотілося б, щоб ця новинка «Дня» стала першим кроком у напрямку великого руху подяки. Бо ми не зовсім добре собі уявляємо, скільки приємного і важливого чекає нас на шляху «розкопок» — кого ж нам вшановувати і кому найбільше дякувати», — поділилася Лариса Івшина.

Підтверджує справедливість цих слів той резонанс, що його викликала ще попередня книга про гетьмана Павла Скоропадського — особистість, яка сформувала нашу державу і ще досі залишається непошанованою. Здавалося б, хіба може локальна невдячність мати глобальні наслідки? «Може», — стверджує Лариса Івшина і наводить приклад Феофана Прокоповича, котрий не просто зрадив свого патрона Івана Мазепу, якому завдячував статусом, а й став одним з ідеологів російського самодержавства. Так сума невдячностей призводить до неуспіху держави. «Чи це лікується? Думаю, так: завдяки правдивим знанням, культивуванню чесної пам’яті і обов’язково діям», — зауважує Лариса Івшина.

«ЯКЩО ПАМ’ЯТЬ ПОРУЙНОВАНА, ЧИ НЕ Є МИ ЗАГРОЖЕНИМИ?»

Як стало відомо на презентації, задум книги у головного редактора був давно. Утім, визначальним мотивуючим чинником до створення «Дня вдячності» стала історія ірландської президентки Мері Робінсон (1990—1997). Річ у тім, що в 1845—1849 роках в Ірландії був голод. Індіанське плем’я чокто в далекій Оклахомі практично за півсвіту дізналося про це і, хоч саме переживало скруту, передало ірландцям 173 долари. Їхню допомогу не було забуто, і через 150 років президент Ірландії поїхала в Оклахому, щоб подякувати нащадкам цих племен.

ВИСТУПИ ГОЛОВНОГО РЕДАКТОРА, УПОРЯДНИКІВ ТА АВТОРІВ КНИГИ РОЗСТАВИЛИ «СМИСЛОВІ АКЦЕНТИ»

«Оклахома не могла нам свого часу послати 173 долари через інформаційну блокаду, яку проводив СРСР. Але на початку 1990-х Оклахома послала нам дуже могутню, велику людину — Джеймса Мейса. У газеті «День» він опублікував свою колонку «Свічка пам’яті», бо в нашому парламенті йому не дали навіть п’яти хвилин, щоб виступити (і це гріх, не висловлений і не відмолений). Щороку ми вдивляємося у вікна, чи люди пам’ятають, чи є свічки. Бо якщо пам’ять поруйнована, чи не є ми загроженими? Є, і Донбас це показав, — аналізує Лариса Івшина. — На жаль, нерідко у нас пам’ять не працює за межами «меморіального тижня». Люди часто не розуміють ризиків. Це додаткова причина, щоб ми згадували про постатей, які допомагали нам в усі часи».

«ВДЯЧНІСТЬ — ЦЕ СВІТОГЛЯДНИЙ ВАЖІЛЬ»

Ще одну причину навів упорядник видання, редактор газетної рубрики «Історія та «Я» Ігор СЮНДЮКОВ: «Вдячність — це світоглядний важіль. Переконаний, що він дозволить перетворити Україну докорінним чином. На жаль, ми бачимо, що ні зміна влади, ні славетні закони — не дають змоги витягнути нашу країну з прірви. А ось перетворення суспільної свідомості — це і є той правильний інструмент».

Ігор Радикович також розповів про постатей, про яких ідеться у книзі. Здебільшого це іноземці, котрі свого часу, просто захищаючи справедливість і не маючи кровного зв’язку з Україною, стали на оборону наших інтересів. Часом межа не така чітка, як-от, скажімо, з Чеховим, який завжди наголошував на своєму українському походженні. Було зроблено й кілька винятків, зокрема для Омеляна Пріцака, який увів українські гуманітарні знання у світовий простір.

У книзі можна знайти союзників України від давнини і до сьогодення. Зокрема, щодо далекої минувшини, то про багатьох із них написав доктор історичних наук, академік Української академії історичних наук Юрій Терещенко. Як зазначила Лариса Івшина, його, як і Тетяну Осташко, дослідницю історії визвольних змагань в Україні 1917—1923 рр., історії культури, української біографістики та українського консервативно-монархічного руху, повинна знати вся країна.

САКСОНЕЦЬ, У ЯКОГО ВЧИВСЯ ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ

Доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор Петро КРАЛЮК зазначив на презентації, що для нього, як і для Юрія Терещенка, дуже багато важить литовський період нашої історії. Адже в суспільстві усталився стереотип литовців як завойовників, хоч насправді це зовсім не так.

СТЕНД «ДНЯ» УСІ П’ЯТЬ ДНІВ ОБ’ЄДНУВАВ БІЛЯ СЕБЕ ПРИХИЛЬНИКІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ЧИТАННЯ

Якщо ж вести мову про статті Петра Кралюка у книзі, то, наприклад, одна з них присвячена Бернарду Претвичу. «Це один із найцікавіших козацьких провідників у ранні періоди, про нього часто згадували козацькі літописи, — розповідає Петро Кралюк. — Родом із Саксонії, він розмовляв німецькою мовою, але вивчив українську й також став обороняти українські землі від татар. Тривалий час засновник Січі Дмитро Вишневецький навчався у Бернарда Претвича, був під його керівництвом». А ще зі статей історика зможете дізнатися, завдяки кому Україна могла стати зоною вільної торгівлі, своєрідною Голландією того часу, та під чиєю егідою була написана перша історія Малої Русі, яка стала конкурентом Каразінської історії.

«КОЛИ ВІДЧУВАЄМО ВДЯЧНІСТЬ, ТО ПЕРЕФОРМАТОВУЄТЬСЯ НАША КАРТИНА СВІТУ»

Презентація також дала можливість дізнатися цікаві моменти з історій наших авторів. Виявляється, що тато Анни ДАНИЛЬЧУК, проректорки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, народився в Буенос-Айресі. Хоч згодом родина переїхала в Україну, «у мене є сентимент до цього великого та абсолютно незнаного континенту й імені людини, котра багато зробила для України», — розповідає авторка. Ідеться про Енріке Мартінеса Кодо. 1959 року він в одній з аргентинських газет прочитав новину про те, що в СРСР засуджено п’ятьох представників УПА. І зацікавився цим — так розпочалося його дослідження історії України.

Важливою для Анни Данильчук є і тема вдячності: «Коли ми відчуваємо вдячність, то переформатовується наша картина світу. Відтак із нещасних і злиденних ми стаємо сильними, справжніми, не сумніваємося в доцільності власного існування. Наше завдання — не змарнувати підтримку тих людей, які допомагали нам, коли нічого у світі їх до цього не зобов’язувало... Їхні голоси мають нас підсилювати. Мені здається, що можна порівняти це з тим, як, заблукавши в якомусь тоталітарному лісі, хочеться почути чийсь голос, щоб вийти з цієї темряви». Як слушно підсумувала авторка, вдячність — то є особливий духовний спадок: що частіше ми ним ділимося, то більше він нас примножує.

«День» ДОПОМАГАЄ ВІДНАЙТИ ІДЕНТИЧНІСТЬ

Ще однією особистою історією стала розповідь Олександри КЛЬОСОВОЇ, випускниці Літньої школи журналістики «Дня»-2017, авторки газети. «Я — приклад ще одного «продукту» «Дня». Тобто він не просто випускає газету, видає книги, а й виховує українську молодь. Більше того, є ті, кому він допомагає віднайти свою ідентичність. Так склалося, що я народилася в Москві. Повернулася в Україну, пішла в російськомовну школу. Тоді я думала, що українська культура — це хуторянське, нецікаве. Бо нас виховували в чужій ідентичності. З якогось моменту моя мама почала читати газету «День», її книги. Я пам’ятаю, коли мені було дев’ять років, то мама вперше розказала мені історію Гарета Джонса. Я вихована на статті Джеймса Мейса «Повість про двох журналістів». І от тепер одна з моїх статей — про Гарета Джонса. Тож виходить, що я її обмірковувала більш ніж десять років», — розповіла Олександра Кльосова.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ЗІБРАЛА ПОВЕН КОНФЕРЕНЦ-ЗАЛ ПАЛАЦУ МИСТЕЦТВ

Також під час презентації вона подарувала Ларисі Івшиній чудовий подарунок — хусточку «День вдячності». Олександра знайшла контакти майстрів, які підготували арт-супровід, теж хусточку, до книги «Повернення у Царгород», і втілила з ними новий проєкт. Олександра знайшла контакти майстрів, які підготували арт-супровід, теж хусточку, до книги «Повернення у Царгород», і втілила з ними новий проект, що викликав щире захоплення головного редактора.

«ВДЯЧНІСТЬ — ПАМ’ЯТЬ, ЩО ДОДАЄ НАМ СИЛ»

Мала шанс виступити на презентації й інша учасниця Літньої школи, тепер журналіст газети Марія ЧАДЮК, яка удостоїлася ще й честі бути співупорядницею «Дня вдячності»: «Кожна книга газети «День» — це стратегічний задум. Я вбачаю в ньому кілька компонентів. По-перше, ця книга — етичний обов’язок українців подякувати людям, які в сутужні часи простягнули нам руку. По-друге, вдячність — пам’ять, що додає нам сил. Тому що коли ми читаємо історії Нансена, Лоутона, Енгеля, то розуміємо, що навіть у найтяжчі часи інформаційної блокади все одно були люди, які залишалися з нами. Мені особисто це додає багато надії та сил. Крім того, є зовнішньополітичний вплив цієї книги. Лариса Олексіївна часто згадує про питання позиціонування України у світі. Тривалий час ми мало розповідали про себе, віддаючи цю роль Росії, яка подавала нас як failed state, країну-жертву. Але ж насправді ми є іншими. І «День вдячності» заявляє про це. Ми стали сильними й хочемо подякувати тим, хто був з нами в сутужні часи. Це також хороший привід для розмови оновленої України зі світом, бо, як на мене, подякувати — це один із найкращих способів розпочати діалог і шукати нових союзників».

«ПОСИЛЮВАТИ ВСЕ НАЙКРАЩЕ»

Під час презентації прозвучали також слова подяки авторам книги, зокрема доктору філологічних наук, професору Володимиру Панченку — «інтелектуальному партнеру задумів газети «День», а також спонсорам, які підтримали видання книги, — і всім читачам, серед них і тим, хто передплатив книгу, частково проспонсорувавши її появу на світ. Тож можна стверджувати, що важливе завдання газети «День» — посилювати все найкраще, що є в українському народі, — уже реалізується. «День» давно став інтелектуальним магнітом. А книга «День вдячності» розширила його дію на союзників України з різних часів і країн світу.

ВРАЖЕННЯ

«ДЕНЬ ВДЯЧНОСТІ» МОЖЕ ЗАПОЧАТКУВАТИ НОВУ СТРАТЕГІЮ СУСПІЛЬНОГО ДИСКУРСУ»

Роман ЯЦIВ, історик мистецтва, професор, проректор Львівської академії мистецтв, постійний експерт та автор «Дня»:

— Однією з центральних подій на XXVI Форумі видавців стало представлення книги «День вдячності» — чергової новинки Бібліотеки газети «День». Я поспішив придбати це унікальне видання, отримавши нагоду почути цілу низку цінних мотиваційних суджень щодо появи такої книги співупорядника, окремих авторів та Лариси Івшиної — авторки ідеї, передмови і загальної редакції. Варто відзначити семантику поняття «вдячності», яке з рівня повсякденності у розмові трансформувалося до рівня фундаментальної цінності життя людини та людських спільнот і засвітилося у своїй духовній та морально-етичній величі. Подумалося, що в потоці сучасного суспільного життя ми й справді притупили в собі цю природну реакцію «людини розумної», «людини культурної» вживати цю нескладну, натомість традиційну для українського етносу формулу етичної комунікації. Наскільки досконалішим було б наше життя, якби концепт вдячності був інтегральною часткою внутрішніх настанов людини щодо іншої людини, — скільки було б усунуто соціальних і психологічних потрясінь! Тож ідею такої книги я оцінюю не лише з погляду звичаєвості, а й з позиції підсилення екзистенції нашого національного організму, відновлення нашої духовної потужності. Що ж до концепції упорядкування самої книги, то це лише один із тематичних променів, який розкриває простір для осмислення дієвості ціннісної категорії вдячності на широкому історичному тлі. Десятки прикладів, десятки імен постатей політичної та культурної історії розкривають множинні суспільні та психоемоційні контексти, в яких функціонувала формула любові до України, не завжди оцінена самими українцями. Отже, наша національна вдячність ще й досі не сформульована Гійому де Боплану, європейським союзникам Богдана Хмельницького в його боротьбі за Українську державу, Василю Вишиваному (Вільгельму Габсбургу), Івану Буніну, Фрітьофу Нансену, Іванові Павлу Другому, Джеймсу Мейсу, Валерії Новодворській, Джону Маккейну та багатьом іншим, кому присвячені статті, які увійшли до книги. «День вдячності» може в площині інтелектуальних практик започаткувати нову стратегію нашого суспільного дискурсу, щоби шляхом осмисленої вдячності за ті чи інші доброчини щодо України (зовнішні чи внутрішні) ми могли б удосконалити атмосферу нашого щоденного життя, оптимізувати наші зусилля і зміцнити себе в нових суспільно-ціннісних ініціативах заради рідної Батьківщини та щастя кожного українця у світі.

«КНИГА МАЄ БУТИ В БІБЛІОТЕЦІ КОЖНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, КОЖНОЇ ШКОЛИ...»

Iрина КЛЮЧКОВСЬКА, директорка Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків з діаспорою Національного університету «Львівська політехніка», модераторка презентації книги «День вдячності» та всіх інших видань з Бібліотеки «Дня»:

— Для мене модерування презентацій книг Бібліотеки газети «День» — це велика честь, велика відповідальність і, поза сумнівом, велика радість, бо щоразу ми маємо справу з високоінтелектуальним продуктом.

Коли Лариса Івшина запропонувала мені промодерувати цю зустріч, я відчула до цього таке велике бажання, що навіть перенесла відпустку.

АВТОГРАФ — ОСОБЛИВИЙ ВИД СПІЛКУВАННЯ

Ми отримали від «Дня» книгу, яка є чимось більшим, аніж книга. Я мала можливість перед представленням переглянути «День вдячності», лише переглянути, а вимагає книга вдумливого прочитання, оскільки там є дуже серйозні автори і праці, які потребують уважного вивчення.

Коли готувалася до презентації, то згадала цитату Вацлава Гавела (із «Сили безсилих»): «Закони — лише інструмент, ключі гідного життя — у моралі». І спало мені на думку, що ця книга «Дня» якраз і влучила в яблучко. У нас, у добу певної моральної деградації суспільства, книга повинна давати не лише знання — повинна виховувати, акцентуючи на важливих моральних аспектах. Тому, на мою думку, «День вдячності» має бути в бібліотеці кожного університету, кожної школи, а переднє слово Лариси Івшиної має протрактовуватися на всіх заняттях, бо в тому слові розставлені дуже правильні акценти. І погляд є на нашу історію, і пояснення є, чому ми повинні це робити, чому маємо дякувати, а це — прекрасний матеріал для кожного викладача й учителя.

Мені дуже імпонує, що ця книга продовжує розвиток однієї з тріад газети «День» — від знання до пам’яті й нарешті — вдячності. Це завдання, яке газета ставить перед усім суспільством і перед кожним із нас.

У цій книзі мене вражає все. Змістове наповнення — без сумніву, але й оформлення — також, до якого упорядники і сама Лариса Івшина як натхненниця цього видання підійшли дуже прискіпливо. Продумана кожна деталь. Продумана колористика, яке несе в собі дуже сильне смислове навантаження. А елементи оформлення, які взяті з ручного оздоблення молитовників, для мене теж є дуже символічними. Адже біблійна наука дуже часто і багато говорить нам про вдячність — вдячність Богу за дар життя, вдячність батькам і так далі. Цей ряд можу продовжувати і продовжувати...

Змістове наповнення — це окрема тема. Книга відкриває нам не лише важливі історичні постаті, а й прекрасних авторів. Для мене особисто дуже важливо, що тут є багато статей Юрія Терещенка, з яким я мала честь познайомитися ще минулого року, який багато писав про Скоропадського. А тут він для мене постає в зовсім іншому контексті — як глибокий історик, який аналізує важливі для України і малознані для всіх нас історичні події. Дуже цікаво читати його розвідки про великих князів литовських, про Олівера Кромвеля та Богдана Хмельницького...

Цікавими для мене також є статті Тетяни Осташко — я теж відкрила її для себе як історика, де вона пише про Василя Вишиваного, про Габсбургів та Україну, даючи дуже цікаві назви своїм дописам.

Звичайно, у книзі є добре відомі нам автори, котрі працюють з «Днем» упродовж десятиліть. Це доктор філософських наук Петро Кралюк, який дає нам інформацію про постатей, про котрих ми взагалі нічого не знаємо. Наприклад, про італійця Пієтро делла Валле (XVII століття), який хотів перетворити Україну на економічний рай, та інших.

Частина авторів приїхала на презентацію у Львові, і це було надзвичайно цікаво. А з іншими ми можемо поспілкуватися через книгу, і я з великою приємністю називаю імена Сергія Грабовського, Володимира Панченка, Євгена Марчука, Миколи Жулинського.

Не можу не сказати про Ігоря Сюндюкова, який веде у «Дні» рубрику «Історія та «Я» і розвідки якого є дуже глибокими.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що я була вражена тим, скільки прийшло людей на представлення книги. Причому це були люди різного віку та різного статусу. Мене потішила присутність великої кількості студентів. Серед них я впізнавала наших, політехніків, і мені це було дуже приємно, адже ми, Національний університет «Львівська політехніка», маємо тривалу історію успішного спілкування і з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною, і з колективом «Дня». Щороку у нас відбуваються і фотовиставки «Дня», і розмови, круглі столи за участю головного редактора видання. Тобто отака системна, регулярна чорнова праця дає свої результати.

На мою думку, присутність різних, і зовсім молодих, і титулованих (академіків) людей на презентації книжки «Дня» екстраполюється на саму книгу, оскільки симбіоз авторів, авторитет яких — інтелектуальні еверести, і тих зовсім молодих, котрі тільки-но стають на шлях журналістики, й дає отакий — дуже добрий результат, що становить інтерес і для науковців, які люблять зануритися у глибини науки, і для людей, які просто хочуть здобути певні знання.

Не можу обійтися без цитати Цицерона, який сказав, що почуття вдячності — це не лише найбільша чеснота, а й мати всіх інших чеснот. Для нашого суспільства має важити не лише штамп, що Україна — це країна культури. За цим мусить бути смислове, емоційне, моральне наповнення. Так, тут робиться багато правильних речей, але це означає, що люди повинні сповідувати, власне, моральні чесноти, серед яких одна з найбільших, найважливіших — це є та чеснота, яку ми називаємо «вдячність».