«Можливість писати для «Дня» стала для мене порятунком»

18 листопада «День» уже вшосте вручив премію імені Джеймса Мейса. Цьогорічне нагородження лауреата відбувається в дуже складний для країни час. Вшановуючи пам’ять мільйонів жертв однієї з найбільших катастроф в історії України — Голодомору, ми переживаємо не менш драматичні події — Майдан та війну на сході країни. У даному історичному контексті особливої ваги набуває основний принцип Премії — громадянська позиція.

«Можливість писати для «Дня» стала для мене порятунком, — розповідає лауреат премії імені Джеймса Мейса Валентин ТОРБА. — Для тих, хто опинився в Луганську, мало було зберегти себе фізично — ти повинен був також боротись за те, щоб тебе не знищили як особистість та індивідуальність. Впродовж місяця я мав можливість відчути на собі як це, коли ти не маєш можливості висловитися. Коли я свого часу записував на плівку спогади моєї бабусі про Голодомор, то навіть уявити собі не міг, що прийде час, коли українці знову будуть гинути на власній землі, інколи за десять метрів до своєї хати. Думаю, що без геноциду ХХ сторіччя, не відбувся б й нинішній — надто багато залишилося тих, хто стріляв тоді... Сьогодні маємо пам’ятати, що саме зараз, у цю мить українців вбивають за національною ознакою. Ми маємо про це говорити й не соромитись називати речі своїми іменами».

Премію «За громадянську позицію в галузі публіцистики» імені Джеймса Мейса видання щороку вручає в меморіальні дні відзначення роковин Голодомору. Ця почесна відзнака присуджується авторам нових публіцистичних творів у галузі журналістики, що сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національної самосвідомості й самобутності, визнання Голодомору 1932 — 1933 років геноцидом проти українців.

«Постгеноцидність лікується — і це потрібно робити, — зазначила на врученні премії головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА. — Розум і примноження знання, зокрема й ознайомлення з книгами, які залишив нам Джеймс Мейс, — найкращі помічники у цьому. Цьогорічні події на Майдані, на мою думку, перемкнули парадигму, в якій жили українці у ХХ столітті. Тінь катастрофи 30-х років нависала над Україною й паралізувала нашу волю, не даючи можливості вчасно зробити необхідні кроки. Події ж Революції гідності виразно показали, що ми виходимо з цієї парадигми голоду й страху й вже готові творити нову, іншу. Розуміння цього сьогодні демонструє публіцистика Валентина Торби».

Нагадаємо, що у попередні роки лауреатами Премії стали відомі публіцисти Ігор ЛОСЄВ, Ігор СЮНДЮКОВ, Сергій ГРАБОВСЬКИЙ та Олександр ПАЛІЙ. Минулого року нагороду здобули одразу два автори — Петро КРАЛЮК та Володимир БОЙКО.

Участь у заході взяли голова громадської ради конкурсу, Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник Юрій ЩЕРБАК, голова Держкомтелерадіо Олег НАЛИВАЙКО, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України 20—30-х рр. ХХ ст. Інституту історії України НАН України Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, а також письменниця, удова Джеймса Мейса Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС. Крім того, аби привітати нового лауреата та поговорити про розвиток української публіцистики до редакції завітали лауреати премії попередніх років.

«Між Джеймсом Мейсом та Валентином Торбою – велика часова відстань, але попри це певна естафета тут є, – сказав доктор історичних наук, член Громадської ради з присудження Премії імені Джеймса Мейса Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ. – Особисто з Валентином я познайомився лише нещодавно, під час фотовиставки «Дня». У моєму уявленні він був цілком іншим, статечним чоловіком – натомість з’ясувалось, що це ще зовсім молода, але безумовно талановита людина. Джеймс Мейс мав щасливе, хоча й коротке та сповнене випробувань життя. Свого часу він «втік» від них з Америки, але й в Україні було тяжко. Поки він не опинився в газеті «День». Тут Мейс отримав не лише певну фінансову незалежність, але й передусім можливість ділитися власними думками з читачем. Радянська Україна лише зараз остаточно перетворюється на постарадянську. Зважаючи на публікацій Джеймса Мейс у «Дні», можемо зробити висновок, що він розумів це ще тоді. Сьогодні, зокрема й завдяки діям Путіна, наше суспільство згуртовується набагато більше. Лише нині почало з’являтися світло в кінці радянського «тунелю» – маємо працювати над тим, щоб воно ставало ближчим».

«Попри те, що премія Джеймса Мейса присуджується лише авторам «Дня», за роки свого існування вона, на мій погляд, стала чи не найважливішою національною премією України, – наголосив письменник, дипломат, голова Громадської ради з присудження Премії ім. Джеймса Мейса Юрій ЩЕРБАК. – Всі, хто її отримував, хоча це були різні за жанрами та вподобаннями автори, дійсно стали публіцистами найвищого рівня. Своєю творчістю вони не лише довели, що були варті цієї премії, більше того – вони примножили й посилили її значення. Відзначу, що обирати переможця кожного року дуже непросто, адже завжди є кілька достойних кандидатів. На жаль, Джеймс Мейс відійшов від нас у розквіті сил й встиг зробити далеко не все, що планував. Нещодавно я перечитував його статті й вкотре переконався, що навіть ті з них, які були написані 20 років тому, не втратили сьогодні своєї актуальності. Його концепція постгеноцидного суспільства – надзвичайно влучна. Геноцид, який відбувся в Україні, був комплексним. Тоді загинуло не лише селянство з його трудовою мораллю та волею до опору більшовиками, але й становий хребет країни – національна інтелігенція. Нестачу цієї еліти ми відчуваємо й досі».

«Присудження цьогорічної премії ім. Джеймса Мейса Валентину Торбі – це акт високої справедливості, – вважає редактор відділу «Історія і Я» газети «День», лауреат Премії ім. Джеймса Мейса 2010 року Ігор СЮНДЮКОВ. – Йдеться, по-перше, про блискучого журналіста, який не просто викладає перебіг та канву подій, але вміє також побачити причини, приховані від неуважного погляду. По-друге, Валентин Торба – це людина справді високої громадянської мужності, справжнє відкриття цього року. Нагадую, що цьогорічний лауреат дуже багато чим ризикував, залишаючись в окупованому сепаратистами Луганську до останньої можливості. Перші його публікації з’явилися ще весною. В них він показав початок зародження цієї катастрофічної гангрени, яку, на превеликий жаль, наша влада не спромоглася зупинити, хоча була зобов’язана це зробити. Пан Валентин пише не лише як аналітик та теоретик, а й як людина, яка побачила й відчула все це зсередини. Усі події він пропускав через власне серце, переконливо й художньо відтворюючи їх у тексті. Ще однією чеснотою цього автора є те, що він не лише нещадно показує наших ворогів, але не має також жодної поблажливості до української влади. Хочу, зокрема, нагадати, як жорстко й безкомпромісно він критикував т. зв. Мінські мирні домовленості. Сьогодні, коли з часу їх підписання минуло більше двох місяців, можемо констатувати, що тодішня оцінка Валентина Торби безперечно підтвердилась. Особисто в мене після ознайомлення зі спадщиною цього автора у пам’яті зринає вислів видатного польського мислителя та сатирика Станіслава Єжи Лєця: «Як можна досягти миру? Звичайно, закопавши сокиру війни – разом з ворогом». Трагедія на Донбасі, а також статті Валентина Торби демонструють нам правоту Станіслава Єжи Лєця».

«Насамперед хочу привітати Валентина з цією цілком заслуженою премією, – сказав публіцист, лауреат Премії ім. Джеймса Мейса 2012 року Олександр ПАЛIЙ. – Сьогодні дуже важливо робити саме те, що робив свого часу Мейс. Він завжди говорив те, що вважав за потрібне, не зважаючи на страх когось образити. Говорив так, щоб ці слова лікували суспільство. Якщо «підсолоджуватимемо» правду, або замовчуватимемо її, ефект може бути протилежним. Рік тому ми сплатили надто високу ціну за можливість вільно говорити, однак ще Христос говорив «правда зробить вас вільними». Маємо відверто зізнатися собі у тому, що війна, яка ведеться сьогодні проти України – етнічна. Це – війна на знищення. Але з подібною ситуацією ми зіткнулися не вперше – аналогічні приклади можемо знайти в нашій історії. Однак сьогодні сучасний світ дає нам суттєву перевагу – власне національне інформаційне поле. Чітке й правдиве слово важить нині ще значно більше, ніж раніше – з його допомогою можна знищити полуду ворожої пропаганди й достукатись до серця кожної людини. Валентин цілком правильно писав про те, що люди сьогодні часто зациклені на дріб’язкових речах й не бачать того, що відбувається у них над головою. Наше завдання сконцентрувати їхню увагу на визначальних явищах. Бажаю лауреатові продовжувати роботу у цьому напрямку!»

Детальну інформацію про нагородження читайте в наступних номерах «Дня».