Гідна спадкоємиця великого батька

Довге, дуже довге життя (95 років!) і водночас — драматична, трагічна доля... Її шлях увібрав у себе всі жорсткі, криваві колізії ХХ століття — війни, переділ кордонів, агресивні вторгнення, вимушену еміграцію (народилась ця незвичайна жінка вже тоді, коли її батько був змушений назавжди залишити Україну, у Фріденау поблизу Берліна), але головний зміст всіх справ пані Олени — гаряча любов до України, щире прагнення бачити свою Вітчизну вільною, незалежною й щасливою. Вперше побачила пані Олена ту землю, яку завжди вважала своєю Батьківщиною, лише 1991 року, у віці 72 років...

Олена Скоропадська (за прізвищем чоловіка — відомого швейцарського видавця Отт-Скоропадська) з юних років знала, що її завданням є гідно продовжити справу Гетьмана.

І Олена Павлівна зуміла виконати цю історичну місію. При тому, що все її життя минуло у країнах Західної Європи, передовсім у Німеччині та Швейцарії, пані Олена ніколи не втрачала зв’язків з рідною країною. Керівниця гетьманського руху (з 1975 року аж до відходу з життя в серпні 2014-го), співавтор спогадів про останні дні гетьмана «Спомини», книги про власне життя «Остання з роду Скоропадських», досліджень з історії знаменитих родин — Тарновських, Милорадовичів, Кочубеїв, Миклашевських, інтелігентна, винятково освічена і горда жінка, Олена Павлівна володіла унікальним даром — привертати симпатії непересічних людей.

Про свої відвідини Києва у 1991—2005 роках пані Олена згадувала як про чудовий час у житті, «медовий місяць». І визначні українці, вчені, громадські діячі, молодь (академіки Ярослав Яцків, Микола Жулинський, Валерій Смолій, керівниця музею Гетьмансьва Галина Ярова — можна навести десятки імен), всі, хто знав Олену Павлівну, чиє 100-річчя Україна відзначатиме наступного року, назавжди зберегли про неї світлу й вдячну пам’ять.