«Ескадрони смерті» в Україні?

Активіст Ігор Луценко дивом уцілів після тортур, а Юрій Вербицький від них помер. Доля третього і поки що не названого активіста, якого захопили разом із ними, досі невідома.

Захоплення людей у лікарнях, викрадання, тортури, вивезення за міську смугу — ознаки не просто бандитизму. Це цілеспрямовані акції, які мають прямий політичний характер. Не просто залякати активістів Майдану, а демонструвати повну безкарність і неможливість боротьби з такими діями.

Координація дій міліції і груп у цивільному, які викрадають людей, змушує припустити, що в Україні діють незаконні формування, так звані ескадрони смерті. Журналіст Юрій Бутусов на своїй сторінці у Facebook пише: «Усе вказує на те, що Булатов міг бути викрадений, і викрадений тими самими людьми, які викрали Ігоря Луценка і Юрія Вербицького». Про це сказав і військовий експерт Олексій Арестович у програмі «Прямим текстом» на львівському телеканалі ZIK.

До цього питання ми ще повернемося. Поки ж пригадаємо певну історію появи так званих ескадронів смерті.

Хоча термін прийшов із Латинської Америки (ісп. los escuadrones de la muerte), вперше його було використано ще 1930 р. щодо загонів «Залізної гвардії» (Garda de Fier) Румунії. Саме вони в масовому порядку залякували і вбивали своїх політичних супротивників. Але найбільшої популярності ескадрони смерті набули в 1960—1980-ті рр., коли подібні формування створювались у багатьох країнах Латинської Америки. У деяких країнах — не без допомоги ззовні. У США свого часу стало відомо, що в Сальвадорі і Гондурасі подібні загони створювалися, фінансувалися і виучувались американськими військовими радниками і ЦРУ. У результаті — скандал і скорочення допомоги США цим країнам.

Ця діяльність ведеться в законспірованому режимі, зв’язок із державними органами заперечується як самою державою, так і їх учасниками. У ролі «ескадронів смерті» зазвичай виступають різні воєнізовані організації, спецпідрозділи армії і поліції або прості найманці. Члени «ескадронів смерті», як правило, намагаються приховати свій зв’язок із правоохоронними органами.

Хоча в країнах Латинської Америки діяльність «ескадронів смерті» тривала майже два десятиліття, ефект від їх діяльності для правлячих режимів виявився не лише нікчемним, але призвів до прямо протилежних результатів. Військові хунти, авторитарні і диктаторські режими було повалено, в тому чи іншому вигляді в більшості країн континенту пройшли демократичні вибори.

Особливість дій «ескадронів смерті» в Україні має свої особливі прикмети. На них звернув увагу Арестович. Як розповів Ігор Луценко, його викрадачі хоч говорили по-українськи, але з характерним акцентом. Так російськомовні у нас вивченою державною мовою не говорять. Крім того, вони проявили приголомшливе невігластво щодо подій, які відбуваються. Запитання, які йому між тортурами ставили, свідчать про те, що вони або нещодавно приїхали, або взагалі іноземці.

Якщо відкинути абсолютно безглузді вигадки про «снайперів із країн НАТО», вони могли прибути лише із сусідньої країни. І в цьому немає нічого дивного. Влада свідомо не зміцнювала СБУ і перш за все контррозвідку, що зробило Україну буквально раєм для діяльності іноземних спецслужб. Враховуючи доволі тісні зв’язки наших відповідних органів із ФСБ, немає нічого дивного, що агентура сусідньої країни почувається в Києві й інших містах так привільно.

Зазначимо, що російська ФСБ, спадкоємиця ВЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ, прекрасно знає, як вирощувати і використовувати такі формування, які отримали назви «ескадронів смерті». Ще в 1930-х рр. подібні групи засилали до країн Європи для боротьби з найактивнішими діячами білої еміграції, українськими і прибалтійськими націоналістами. І навіть з іноземцями, діячами троцькістського й анархістського руху. Відомий агент НКВС, який став надалі неповерненцем, Олександр Орлов (Нікольський) 1937 року в Іспанії організував за допомогою місцевих комуністів викрадання і вбивство керівника антисталінської Робочої партії марксистського об’єднання (ісп. Partido Obrero de Unificacion Marxista (POUM) Андреуса Ніна. Під час чеченських війн російські спецслужби організували «ескадрони смерті» для активних дій проти так званих терористів. У більшості своїй вони викрадали і вбивали правозахисників і журналістів, які проводили розслідування зловживань корумпованих чиновників, продажу зброї бойовикам. Часто страждали прості люди, які випадково ставали свідками подібних розправ.

На жаль, у незалежній Україні ця ганебна практика не лише не припинилась, але триває. При цьому «ескадрони смерті» діяли практично неприкрито, з використанням кадрових співробітників правоохоронних органів. Список жертв доволі довгий. Відома на весь світ резонансна «справа Гонгадзе». Нагадаємо, журналіста у вересні 2000-го викрали з міста, вивезли в ліс, побили і задушили. Нічого не нагадує? А репетиція перед убивством Гонгадзе з аналогічним викраданням і побиттям громадського діяча і журналіста Олексія Подольського у червні 2000-го? Це часи президентства Кучми. Тоді Подольському пощастило, він залишився живий. Суд над організатором стеження і вбивства Гонгадзе та побиття Подольського Олексієм Пукачем триває досі. Замовників не покарано. А «орли Кравченка», які орудували в той час, розбираючись із політичними супротивниками другого президента? Безкарність і розгул бандитизму, їх навіть не можна назвати правоохоронцями, швидше — кримінальними злочинцями, є наслідком нереформованості не лише спецслужб, але й усієї системи, включаючи суди і прокуратуру. Незважаючи на обіцянки, всі президенти України палець об палець не вдарили, щоб змінити таке жахливе становище. Наразі ми наочно бачимо всю небезпеку для країни та її громадян такого становища.

Ще одним завданням подібних «ескадронів смерті», незалежно від їх місцевого або іноземного походження, є зв’язка спецпідрозділів і всієї міліції викраданнями, кров’ю, тортурами і вбивствами. Так блокується можлива взаємодія хоча б частини міліціонерів із протестувальниками.

Виникає цілком обґрунтоване запитання: як протидіяти подібним «ескадронам смерті». Адже на кону не лише розгул свавілля, беззаконня, презирство до життя і гідності людей, а й існування української держави. Справа не у міфічному розколі за лінією Схід-Захід. Нехай цією нездійсненною мрією тішать себе московські політтехнологи й експерти. Набагато небезпечніші дії груп іноземних спецслужб на території держави і відсутність протидії з боку влади. Навпаки, якоюсь мірою вони навіть заохочуються. Ми не повинні забувати, що на нашій території присутні іноземні війська, які у будь-який момент можуть розв’язати «примус до миру», як це було в Грузії 2008 року.

Якщо влада неспроможна покласти край терору «ескадронів смерті», то будь-який громадянин має повне право використовувати будь-які засоби для свого особистого захисту і для захисту своїх близьких та належного йому майна. Про таке право народу писав ще Томас Пейн у своєму знаменитому памфлеті «Здоровий глузд». Це право закріплене не лише міжнародними, але й українськими законами.

У ситуації, що склалася, слід інституалізувати Народну самооборону, визначитися з командувачем, сформувати штаб і координувати дії з аналогічними структурами в регіонах, у яких вони створені. Наступною дією має стати патрулювання вулиць у Києві і містах для рішучого припинення бандитизму і розбою.

Окреме питання — озброєння самооборони і патрулів. Це останній козир. Він повинен застосовуватися лише в разі продовження дій «ескадронів смерті». Практика країн Латинської Америки, а також інших держав, у яких тією чи іншою мірою діяли такі формування, показує, що щойно їм починали чинити озброєний опір, діяльність цих груп досить швидко припинялась. Поки що про озброєний захист не йдеться, але якщо влада втратить залишки розуму, до цього може дійти справа.

Особливу увагу необхідно приділити виявленню груп з іноземних держав. Якщо таких осіб буде затримано, то їх слід притягувати до кримінальної відповідальності за українськими законами і в жодному разі не видавати відповідній державі.

Натхненники «ескадронів смерті» і ті, хто творить і творив беззаконня, повинні знати, що посягання на суверенітет України, на життя і гідність наших громадян каратиметься за всією суворістю закону. І цього вимагає елементарна справедливість. Те, заради чого люди вийшли на Майдан. Врешті-решт voluntas populi suprema lex — воля народу — вищий закон. І вона висловлена досить зрозуміло. Тільки чи розуміє це президент?

Юрій РАЙХЕЛЬ

КОМЕНТАРІ

 «УДАР» ВИМАГАТИМЕ ПЕРЕДАЧІ СПРАВ ЩОДО БОЙОВИКІВ ТА СПЕЦЗАГОНІВ ДО ГААЗЬКОГО ТРИБУНАЛУ»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, народний депутат, партія «УДАР»:

— Ті, хто зараз натхненно сподівається на надзвичайний стан та всіляко провокує його переодягненими бойовиками, мають чітко розуміти одну річ. Керівництву держави у разі введення надзвичайного стану слід буде негайно інформувати Генерального секретаря ООН та всі держави-члени Організації Об’єднаних Націй про підстави, причини та межі введення в Україні надзвичайного стану.

Це означає також, що під міжнародним контролем буде розслідувано всі злочини проти громадян, тортури і вбивства мирних активістів к бориспільських лісах, зникнення людей, постріли спецзагонів міліції у мирних громадян та інші злочини, які за міжнародним правом неможливо ні приховати, ні залишити безкарно, бо вони не мають строку давності.

Все це є зобов’язанням кожної держави-члена ООН за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права.

«УДАР» за будь-яких обставин вимагатиме міжнародного розслідування і покарання посадовців-організаторів репресій проти громадян України, а також передачі справ щодо організаторів і спонсорів бойовиків та спецзагонів, які нині тероризують мирних людей до Гаазького трибуналу.

З наших вулиць потрібно негайно прибрати переодягнених правопорушників і банди, які тероризують людей, а також спецзагони міліції, які абсолютно не вирішують питання безпеки громадянина.

Саме безпека кожного українця для нас нині — на першому місці.

Важливо додати, що відставка керівника МВС і покарання винних у насиллі — лише початковий крок. При цьому обов’язково потрібно посилити функцію контролю за силовими відомствами з боку громадських організацій та парламентських комітетів. Маємо повернути вагому роль парламенту у призначенні та погодженні керівників силових і правоохоронних відомств та суддів.

Парламент має отримати реальне право на звіт керівників силових відомств та міністерств, які є розпорядниками бюджету.

Останні події вкотре підтвердили необхідність антикорупційної люстрації у правоохоронних органах. Щоб захистити себе, люди самоорганізовуються, і це дає результат. Правоохоронні загони на Майдані сформовано самими людьми. Вони поводяться гідно, бо відчувають і довіру, і відповідальність перед тими, хто їх призначив. Підзвітність і відповідальність міліції, а також виборність місцевих правоохоронців, а при цьому — їхнє гідне соціальне становище — це рецепт створення в Україні дієвих, чесних і дійсно правоохоронних органів.

«СИТУАЦІЯ В КРАЇНІ ПОКАЗУЄ, ЩО КЛАНОВО-ОЛІГАРХІЧНА СИСТЕМА СЕБЕ ВИЧЕРПАЛА. ЗЛО ОСТАТОЧНО ЗНЯЛО МАСКУ»

Микола НЕДІЛЬКО, адвокат:

— «Ескадрони смерті» необхідні владі для того, щоб усувати передусім політичних опонентів. Цю систему активно використовували при президентові Кучмі. Але якщо тоді ескадрони були закритими групами, як ми це бачимо зі свідчень Пукача, ними керували безпосередньо заступники міністра внутрішніх справ, а міністру лише звітувалися, то сьогодні це набрало масового характеру. Це точно стосується спецпризначенців від МВС, про Служби безпеки та Міністерство оборони я не можу говорити остаточно. Ескадронам сьогодні дозволено все, правові механізми для них не діють. Це, зокрема, показують публічні судові процеси.

На жаль, я не можу назвати правоохоронців — правоохоронцями. Тому що вони б’ють, калічать і вбивають мирних людей. Ті, хто виловлює, викрадає і вивозить людей в ліс, де над ними знущаються, ґвалтують їх, — це не правоохоронці. Парадокс якраз полягає в тому, що проти цих «перевертнів у погонах» мають бути застосовані заходи насамперед із боку спецпідрозділів. «Перевертнів у погонах» повинні виявляти Управляння внутрішньої безпеки при МВС, Управління боротьби з організованою злочинністю при МВС, спецпідрозділи СБУ та інші підрозділи, але цього не відбувається. Досить мала кількість відкритих кримінальних справ по фактах злочинів з боку людей у погонах. Прокуратура просто закриває на це очі, а якщо й порушуються якісь справи, то вони фальшуються.

Тому, коли вичерпується писане право, коли його вже не можна застосовувати, в дію вступає так зване природне право, яке ніким не написане і не закріплене. Якраз право на революцію, право на повстання, право на самозахист — це природні явища. Збереження свого життя, здоров’я — це право, яке є в крові кожної людини. І воно дано Богом. Його не можна скасувати. Тому ми й маємо таку ситуацію на вулиці — люди більше не хочуть терпіти несправедливість.

Що стосується «російського фактора». Я не можу виключати, що в Україні присутні й спецпідрозділи з Російської Федерації. В умовах коли повстає країна, в нас недостатньо спецпідрозділів, які б змогли придушити невдоволення людей. Тому влада, скоріше, і залучає ці спецзагони із сусідньої країни. Але, знаєте, ще в чому велика проблема? До «ескадронів смерті» в Україні приєдналась організована злочинність. Це дуже негативний і небезпечний показник. Він свідчить, що правоохоронці, які повинні охороняти мирних громадян, об’єдналися з організованою злочинністю. Утворилася дуже небезпечна палаюча «суміш», яку перемогти дуже складно.

Це змушує людей використовувати радикальні методи. У таких умовах, а це умови крайньої необхідності, люди мають право використовувати необхідну самооборону. Наприклад, блокування транспортних засобів, які перевозять працівників спецпідрозділів до Києва для придушення протестів. Формально ознаки злочину з боку громадян є, але люди діють у стані крайньої необхідності.

Сьогодні прогнили не тільки міліція, а й прокуратура, суди. Прокуратура не реагує належним чином на злочини. Суди не виносять об’єктивних вироків, які грунтувалися б на законах, Кримінальному кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Конституції. Перевертні є і в органах прокуратури, й у судовій системі. Вони є і в органах виконавчої влади, в обласних державних адміністраціях, районних державних адміністраціях... Зараз взагалі проводиться агітаційна робота, яка спрямована на те, щоб узаконити дії «перевертнів у погонах». «Ескадрони смерті» самі по собі діяти на можуть, тому що вони лише виконавці. А є замовники, які формують ці «ескадрони смерті», які дають вказівки — команди «фас». Їх також треба виявляти й давати їм правову оцінку.

Сьогоднішня ситуація в країні показує, що кланово-олігархічна система остаточно себе вичерпала. Зло зняло з себе маску. І воно стосується не лише МВС чи правоохоронців, а й усієї владної системи.

Позиційні тези

Олексій ПОДОЛЬСЬКИЙ, громадський діяч:

1. Українські ескадрони смерті — сталий системний елемент устрою не лише правоохоронної системи України, а й вагомий інструмент найвищих політичних посадовців у боротьбі з політичними та бізнесовими опонентами, що використовується значно масштабніше, ніж про це здогадується наше суспільство, а тим більше — міжнародна громадськість.

2. Цей захищений державною таємницею й абсолютно безконтрольний механізм — «сємьорка», «розвідка», «наружка» (міліцейські поганяла різних часів) — дістався українським президентам у спадщину від комуністичної номенклатури. Перші секретарі КПУ — і Хрущов, і Шелест, і Щербицький — у боротьбі з українськими патріотами та дисидентами-правозахисниками доручали виконання найбрудніших справ — провокацій, насильства та вбивств — саме так званій наружці. Це було як у 1950, 1960, 1970-х роках, так і під час перебудови. Варто також пам’ятати, що саме ці таємні підрозділи МВС (а не КДБ) були головними виконавцями масового залякування, приниження єврейського населення, саме вони здійснювали побиття єврейських активістів та ліквідацію релігійних лідерів у всі часи протидії від’їзду бажаючих взяти участь у розбудові сучасного Ізраїлю.

3. За часів незалежності цей механізм не зазнавав жодних реформ, які б унеможливлювали його злочинне використання. Більше того, він став ще цинічнішим та бруднішим, адже на зміну ідеологічним виправданням комуністичної доцільності прийшли звичайні кримінальні «поняття». (Часи Луценка також не знали жодної спроби виправити ситуацію.)

4. Всі українські президенти від Кравчука до Януковича ретельно забезпечували кадрову спадкоємність та ментально-виховні традиції цієї потужної структури. Наприклад, генерал Фере, який був виконавцем злочинних забаганок Щербицького, навіть у похилому віці на глибокій пенсії мав окремий кабінет в адміністрації Кучми у кількох метрах від приймальні президента, майже там «на посту» й помер. Саме його вихованцями були й Юрій Кравченко, й Олексій Пукач, на погони яких лився нескінченний зорепад. А зараз ми вже маємо справу з учнями та послідовниками вбивці Гонгадзе. Жодних реформ, жодних люстрацій — адже вдячним українським президентам так зручно завжди мати під рукою таємного ката з командою «орлів», які й за друзями прослідкують, і конкурентів приберуть, і журналісту голову відріжуть, аби не гавкала на президентське сонечко.

5. На закритому процесі Пукача прокурор назвав сталий термін цієї служби — «спецуха», так ще від сталінських часів на професійному сленгу «топтуни» називають між собою злочинні доручення політичних авторитетів. Це не обов’язково щось криваве — інколи навіть дрібне і смішне. Наприклад, голова Адміністрації Президента Литвин доручав генералам «наружки» відстежити ту «гречку», в яку від Литвинової дочки стрибав його зять (із матеріалів справи). Сучасна таємна поліція України надає терористичний сервіс vip-класу: це може бути і підпал, і фабрикація кримінальної справи, і захоплення, і побиття, і вбивство — що завгодно, при цьому дана міліцейська фірма завжди гарантувала професійну чистоту виконання, обірвані кінці й абсолютну безкарність. За більше ніж 60 років — єдиний прокол: справи щодо вбивства журналіста Гонгадзе, захоплення й катування Подольського та замаху на життя народного депутата двох скликань Єльяшкевича. І це навіть не провина «наружки»: підвела любов замовника побазікати, та ще й дозволити записати те, про що більш-менш розумна істота не говорить уголос навіть на самоті.

6. Про методи конспірації й захист таємниці у цій службі можна і треба говорити багато й довго. Але наведу лише один приклад: водій, що вивозив мене на катування — Мариняк, — був офіцером-оперативником. Як з’ясувалося на процесі, ні знайомі, ні родина не знали, що цей мовчазний і непомітний чолов’яга не просто десь крутить баранку, а справжній оперативний майор. Та що там знайомі або сусіди: рідна мати лише під час судового процесу дізналася, що син служив у міліції і вже майже досяг спеціальної пенсії.

7. Зрозуміло, що в умовах конфлікту, що його розв’язав Президент проти власного народу, масштаби використання міліцейських «ескадронів смерті» виросли в рази. Але методики і характерний почерк залишаються незмінними.

8. Так само незмінною залишається імперська шовіністична ментальність членів цієї структури, яку пестили десятиріччями і яка була й є умовою первісного зарахування до лав таємних катів. Ескадрони смерті як учора, так і сьогодні демонструють звірячий антисемітизм та люту ненависть до всього українського (спів гімну під катування, «допоміг тобі Бандера?», вбивство лише за те, що був львів’янином). Щодо безпосередньої участі російських виконавців — вона не виключена, але самостійна робота російської сторони виглядає досить сумнівною. Така самостійна діяльність вимагає доскональної обізнаності щодо «землі» і щодо об’єктів полювання, які пересуваються по цій «землі».

9. Головним подразником масового засудження став «Беркут», що знаходиться на поверхні, «очі в очі». Але не менш, а можливо і більш загрозливою є законспірована діяльність, коли метою є залякування або ліквідація лідерів, журналістів, організаторів, без яких громада перетворюватиметься в рухливий, але безсилий натовп.

10. Навіть після повного перезавантаження влади послідовне і системне розкриття, знищення і покарання системи залишатиметься майже нездійсненним. По-перше, миттєва, а головне послідовна люстрація міліції, прокуратури, СБУ та судів — це площина фантазій. А дійові особи цієї системи, що майже поголовно коїли злочини, навряд чи будуть ентузіастами рубання власних рук. По-друге, хоч хто буде наступником Януковича — матиме неабияку спокусу самому скористатися готовим продуктом. А ми добре знаємо, що опозиційний резерв України має чимало претендентів на президентство, моральні якості яких, або їхні ідеологічні принципи, майже забезпечують таємній поліції збереження роботи та гарантії безкарності в обмін на високий злочинний «професіоналізм». Приклад «справи Гонгадзе» свідчить про те, що кінці будуть обрублені. Так само, як і за Ющенка, фальшуватимуться справи, вбиватимуть свідків, які, як Кравченко, двічі стрілятимуть собі у голову — зачищатимуть тонкі місця, знищуватимуть докази у будь-який спосіб (по справі Гонгадзе, коли система опинилася у куті до цієї «роботи», було залучено навіть Конституційний Суд України, що вилучив зі справи головний доказ щодо замовника Леоніда Кучми — плівки Мельниченка.

11. Єдиним шляхом подолання проблеми є шлях міжнародного слідства та міжнародного кримінального переслідування, що уособлює Гаазький трибунал. Адже ті злочини, що системно коїла українська правоохоронна система і суди, мають усі ознаки злочинів проти людяності, відтак підпадають під юрисдикцію міжнародного правосуддя.

12. Безальтернативність цього шляху дозволяє не зволікати і не чекати зміни політичної влади. Немає жодних перешкод для української громади розпочати процес притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто використовує сьогодні «Беркут» і «наружку» як інструмент боротьби. Було б помилкою також згубити або «вибачити» «подвиги» Кучми. Саме така громадська ініціатива разом із міжнародним правосуддям зможе ліквідувати в Україні злочинні механізми та інститути правоохоронної системи, що дісталися нам від комуністичного тоталітаризму. Так на міжнародних процесах видужувала від нацизму Німеччина, а згодом комуністична Югославія. За українським прецедентом неодмінно цим шляхом очищення мають пройти і Білорусь, і Росія.

«МАЄ ВІДБУТИСЯ  ПРОЦЕС, НА КШТАЛТ  НЮРНБЕРЗЬКОГО, ЩОБ СИЛОВИКИ ЗРОЗУМІЛИ, НА ЯКЕ ПОКАРАННЯ  ЗАСЛУГОВУЮТЬ ЇХНІ ДІЇ»

Антон ПРИМУШКО, член Союзу ветеранів Афганістану, Самооборона Майдану:

— У ЗМІ зараз дуже часто пишуть, що міліція й «Беркут» виконують «злочинний наказ», але сам по собі наказ має виконувати лише армія — це передбачено їхнім статутом. За невиконання наказу там існує дисбат та інші репресії. Силовики ж — чи це Внутрішні війська, чи це «Беркут», міліція — підкоряються лише закону, у них немає жодних наказів. Зараз вони дійсно виконують злочинні накази, але це в корені неправильно — вони мають керуватися законом. Наприклад, будь-який «пепеесник» (ППС — патрульно-постова служба. — Авт.) знає, й це зазначено в законодавстві, що гумовим кийком не можна бити по голові, статевих органах і т.д. Для гумового кийка існує спеціальна формула: ключиця-коліно. Те, що вони зараз роблять, — за межами закону.

У мене особисто був випадок, такий військовий гумор, коли я прийшов у медпалату, а мені кажуть: «По вашому обличчю видно, що ви людина військова». На голові залишилися сліди від картечі й кулі. Незважаючи на те, що люди були беззбройні, «Беркут» почав кидати в людей гранати, причому із затримкою, щоб вони вибухали на рівні плеча. Під час протистояння на Грушевського одна дівчина злякалася й втратила орієнтацію, я закрив її собою й почав виводити з цього місця. Я нарахував чотири постріли собі в спину, хоча в мене не було ні палиці, ніякої зброї. Із самого початку «афганці» визначили, що вони не представляють жодну партію — наше завдання захистити людей і міліцію від крові. Коли ж «Беркут» зрозумів, що я в бронежилеті, він підняв дуло й почав стріляти мені в голову.

Коли «Беркут» штурмував людей на Грушевського, відтісняючи їх до Майдану, вони увірвалися до медпункту з величезним червоним хрестом на дверях, кинули гранати й розстрілювали в спини лікарів, які тікали. Те саме стосується й козака, про якого всі чули. Хіба це дії представника закону? У моєму розумінні правоохоронець має заарештувати, надіти наручники, нехай навіть ударити кийком згідно з формулою, якщо людина чинить опір, доставити до міліції, оформити справу, визначити слідчого, кримінальну або адміністративну статтю й перепровадити до суду. Те, що роблять вони, — це свавілля.

Після всього, що тут відбувається, — не знаю, як це назвати: революція, народне обурення, гнів — у нас має відбутися процес, на кшталт Нюрнберзького, щоб силовики зрозуміли, на яке покарання заслуговують їхні дії.

«Афганці» неодноразово повторювали, що ми знаємо, що таке кров, і ми стоїмо проти неї. У нас є люди, які пройшли по дві, три або чотири війни, й вони розуміють, що зброя на вулиці не обмежиться вулицею Грушевського, вона розповзеться Києвом, й одразу знайдуться банди мародерів, які почнуть погроми. У мене в Афганістані була група з 17 осіб, стільки ж було у Вірменії, Азербайджані й іще одному локальному конфлікті. Уже існує така думка, що не дай Боже тим, хто стоїть по інший бік барикад, застосувати зброю — тоді вони дізнаються, що таке бойовий досвід. Звісно, такого рівня конфлікту не слід допускати.
Підготував Іван КАПСАМУН, «День»