81-і роковини великої трагедії

Цей рік особливий для України. За роки незалежності ми ще не відчували так глибоко ціну нашої свободи, суверенітету, людського життя. Перемога над режимом Януковича на Євромайдані, війна Кремля проти української держави, окупація українських територій – все це багато в чому відкрило наші старі рани. З особливим гострими відчуттями ми згадуємо в цей рік одну з найбільших травм українського народу – 81-і роковини Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. 

Треба віддати належне Віктору Ющенку – саме за його президентства тема Голодомору-геноциду підняли на державний рівень. До цього це радше були зусилля та досягнення окремих людей чи спільнот. У газети «День» тут особлива роль – ми одні з перших несли в суспільство знання і пам’ять про український Голодомор-геноцид, адже саме в нашому виданні працював і творив відомий американсько-український дослідник однієї з найбільших трагедій людства в XX столітті – Джеймс Мейс. На жаль, його вже немає з нами, проте є його книжки, які доводять всім геноцидний характер Голодомору. І дуже правильно, що президент Петро Порошенко згадав ім’я Джеймса Мейса під час своєї сьогоднішньої промови. 

За президентства Віктора Януковича тема Голодомору-геноциду відійшла на задній план. Тодішній режим взагалі уникав слова «геноцид» і обмежувався формальним вшануванням пам'яті померлих, причому, окремо від громадськості. Хоча ще у 2006 році Верховна Рада на законодавчому рівні класифікували Голодомор як геноцид. Таким його визнали і парламенти десятків країн світу. Більше того, в Україні у 2010-му відбувся суд, який визнав винними у злочині геноциді сім вищих керівників СРСР та УСРР – Йосипа Сталіна, Лазара Кагановича, Павла Постишева, В'ячеслава Молотова, Станіслава Косіора, Менделя Хатаєвича, Власа Чубара. За даними слідства – загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб, а також 6 мільйонів 122 тисячі осіб становлять втрати у частині ненароджених.

І от сьогодні тема Голодомору-геноциду і вшанування вбитих голодом людей знову повернули на державний рівень. Вперше за п’ять років влада і громадськість провели пам’ятні заходи разом – під гаслом: «Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у ‘33-му – непереможні сьогодні!». Національні пам’ятні заходи відбулися 22 листопада традиційно біля музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні». Вшанування завершилося хвилиною мовчання та запаленням свічок. Тисячі людей різного віку прийшли, щоб віддати данину пам’яті вбитим більшовицькою владою українцям.  

«У 1930-1932 рр. в Україні пройшло більше 5000 повстань. Українські селянські повстання 1930-1932 років поставили під загрозу реалізацію планів Сталіна. Режим боявся, що український спротив призведе до його падіння: адже у першому півріччі 1932 року 56% протестних виступів у СРСР припадали на Україну. Тому диктатор завдав страшного удару у відповідь, яким став штучно організований голод», - йдеться на сайті Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору. 

Крім столиці, пам’ятні заходи також пройшли по всій Україні (за винятком окупованого Криму) та у 32 країнах світу, де є українська діаспора. На вшануванні біля Меморіалу у Києві були присутні Президент Петро Порошенко, Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, міський голова Києва Віталій Кличко, представники Громадського комітету вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 рр., зокрема академік Ігор Юхновський, свідок Голодомору Іван Нікітенко, Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, керівники дипломатичних представництв, ієрархи українських церков та релігійних організацій.

Виступ Президента був сильним. Наведемо деякі основні цитати: 

«Саме як геноцид Голодомор, нарешті, закарбувався в нашій історичній пам’яті. Згідно найсвіжіших соціологічних досліджень, три чверті українців твердо переконані, що Голодомор був саме геноцидом українського народу, а кількість тих, хто не визнає геноциду, дуже швидко зменшується.

Для чого був потрібен геноцид? Відповідь очевидна. Польський експерт з кримінального законодавства Рафал Лемкін казав: «Українець, попри залежність від Москви, відмовлявся від колективізації, приймаючи радше депортацію, або навіть смерть… Саме селяни були хранителями традицій національного духу України. І зброя, яку застосовували проти них, є, мабуть найстрашнішою, – виморювання голодом».

Як влучно визначив Джеймс Мейс, ще один видатний дослідник Голодомору, Сталін прагнув «вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, український дух, українську культуру і українську історію, знищити Україну як таку».

Сьогодні, вже маючи за плечима досвід Вітчизняної війни 2014-о року за нашу незалежність, з ворогом, який вдерся на нашу землю, ми інакше дивимося і на події 32–33 років. То теж була так само справжня – і так само неоголошена! – війна проти України.

Війна в 32–33 роках велася за всіма імперськими правилами колоніальних операцій, з використанням проти неозброєних селян як компартійних спецзагонів, так і внутрішніх військ. УРСР було заблоковано спецвійськами ОГПУ, а населення голодуючих районів нещадно винищувалось голодом.

Схоже, духовні нащадки Сталіна-Кагановича-Постишева не розчинилися в мороці історії. Вони правлять кривавий бал на тимчасово захоплених землях так званих «ЛНР» і «ДНР». Вони повторюють там злочинний експеримент часів Голодомору, позбавляючи мирних людей продуктів харчування.

Україна була найбільшою з європейських країн, котрі не здобули незалежності в період між двома світовими війнами або втратили її. Голодомор як геноцид вкарбувався у генетичний код нації, став часткою нашої історичної свідомості.

Я вірю, що ми здатні вивчити уроки історії. Хай не сподіваються знову підкорити Україну – ми стали сильними, ми стали мудрими, і ми дамо відсіч» (повна версія). 

КОМЕНТАРІ

«В 21 СТ. МИ ЗМУШЕНІ ПЕРЕКОНУВАТИ ЗВІРІВ ЗІ ЗБРОЄЮ ВІДПУСТИТИ ВОЛОНТЕРІВ ТА МЕДИКІВ. В ЦЬОМУ Є ОЗНАКИ ГЕНОЦИДУ»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, голова Служби безпеки України:

- День пам’яті жертв Голодоморів дуже важливий для всього людства – щоб воно розуміло як знищували українців тільки через те, що вони прагнули звільнитись від ярма більшовизму. Важливий для людства він і тому, що злочин злочинів проти людяності – геноцид – вчинили саме над українцями, попри всі канони, правила і Віру Христову. Тому треба прийти, відчути та дізнатись – куди ділись наші батьки. Особисто я – східняк, а у багатьох східняків немає родичів 30-х рр. Наприклад, я не можу знайти інформації та людей, які б могли розказати про місце життя та смерть моїх діда та прадіда. І дуже важливо те, що робить газета «День», ваш головний редактор – ви несете передову думку, особливо про сучасне розуміння злочину геноциду. Так як про все це сказала Лариса Івшина – краще не скажеш, тому кожному українцю треба вчитатися в її слова. 

Зараз на Донбасі проводиться мародерство, знищення, залякування, тероризування населення. Саме це є ознаками нових злочинів проти людяності. Більше того, недопущення їжі, продуктів харчування, медиків. Там є люди, які хворіють так само як ми, але де лікарі та медикаменти? Ми як влада поки що не можемо доставити їх, адже нам в цьому заважають – в людей стріляють, піддають тортурам та вбивають. Волонтери, які приїхали допомогти людям, - за що терористи тримають їх в ямах? В 21 столітті ми змушені переконувати звірів зі зброєю відпустити волонтерів та медиків, які приїхали надати допомогу звичайним людям. В цьому є ознаки геноциду. 

«ТЕ, ЩО СЬОГОДНІ ВІДБУВАЄТЬСЯ НА ДОНБАСІ – Є ПРЯМИМ НАСЛІДКОМ ТОГО, ЩО СТАЛОСЯ В 1932-33 РР.»

Юрій БІРЮКОВ, радник Президента України, волонтер: 

- Я не можу говорити за всіх українців, але особисто для мене цей День є надзвичайно важливим. Мій дід помер в часи Голодомору. І те, що сьогодні відбувається на Донбасі – в так званих «ДНР-ЛНР» є прямим наслідком того, що сталося в 1932-33 роках. Після загибелі українців на цій землі, частина людей була переселена з території Росії. В результаті, зараз ми маємо колишніх жителів Росії, які так і не усвідомили, що вони живуть в Україні. 

Нам важливо відзначати цей день, адже це наша пам'ять. Це так само, як ми намагаємося не забувати про наших хлопців, які зараз загинули на сході. Ті люди, які померли під час Голодомору є нашими співвітчизниками. І українська нація об’єднується довкола цієї пам’яті. 

«ЛЮДИ УСВІДОМЛЮЮТЬ, ЩО ЦЕ БУВ ЦІЛЕСПРЯМОВАНИЙ ГЕНОЦИД УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

Євген НИЩУК, міністр культури України: 

- Вшанування жертв Голодомору є дуже важливим, адже це є однією з найтрагічніших сторінок в історії України та людства. Це одна з найпринизливіших, найбільш нелюдских та мученицьких смертей, яка може бути для людини – коли вона пухне та гине, адже не може з’їсти і зернини. Тим більше, на землі український, яка завжди була багатою. 

Якщо ти пам’ятаєш своє минуле з його трагічними сторінками, то ти, усвідомивши їх, будеш сильнішим і у тебе буде майбутнє. З кожним роком ті матеріали, які були засекреченими та замовчувалися, відкриваються. І вони засвідчують вражаючу нелюдськість по відношенню до мільйонів людей. Ми довідуємося про все більшу кількість українців, які загинули від голоду, який охопив всю Україну – схід, Наддніпрянщину, південь, центр… І зараз люди з великою шаною йдуть до пам’ятника жертвам Голодомору, приводять своїх дітей, адже вони повинні знати свою історію. Те, що зараз серед громадян зростає усвідомлення важливості цієї дати та визнання Голодомору – геноцидом, - великою мірою є наслідком того, що ми відкриваємо українцям історичні факти – знаходимо свідків цих подій, розкриваємо архівні матеріали. В результаті люди усвідомлюють, що це був цілеспрямований геноцид українського народу. І сьогодні вшанування жертв Голодомору вперше з часів Віктора Ющенка відбувається спільно з державними структурами. 

«ТЕМА ГОЛОДОМОРУ ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ В ОДНУ З НАЙБІЛЬШ ОБ’ЄДНУЮЧИХ ДЛЯ УКРАЇНЦІВ»

Володимир В’ЯТРОВИЧ, голова Українського інституту національної пам’яті: 

- Цього року це відзначення відбувається в особливий час, коли в Україні продовжується боротьба за її територіальну цілісність, соборність та незалежність. Частину територій Донбасу контролюють терористи, які не приховують своєї захопленості радянським минулим. Люди провалюються в цей страшний час, доходячи до якихось розправ, репресій і навіть голоду. Це важкий, але дуже повчальний урок історії, - може статися так, коли люди готові віддати свою свободу. А ті, хто забирає свободу, завтра можуть забрати хліб. Про це говорить 1933-й і 2014-й рік. 

Злочини проти людяності відбуваються зараз на Донбасі, коли українців знищують лише за те, що вони українці. Але остаточну юридичну оцінку цим подіям можна буде дати тільки після того, як вони закінчаться, ми зможемо зібрати всі матеріали і фахово оцінити їх. 

Зараз українці відкривають для себе одну з найбільш трагічних сторінок історії. Це свідчить, що тема Голодомору перетворюється в одну з найбільш об’єднуючих для українців. Масштабна робота науковців та ЗМІ, присвячена Голодомору, дає свої результати. І українці цікавляться своїм минулим та готові до розуміння цього минулого. Я переконаний, що така ж консолідація та спільне бачення минулого може бути довкола Другої світової та інших питань, які поки що розділяють українців. 

«СЬОГОДНІ ВЛАДА ПОКАЗАЛА, ЩО ВОНА ЙДЕ РАЗОМ З НАРОДОМ»

Ігор КУЛИК, начальник Галузевого державного архіву Служби безпеки України: 

- По змісту дуже важливо, що вшанування пам’яті жертв Голодомору сьогодні відбувається по всіх областях та куточках України. Значення цієї події збільшується і багато заходів відбувається у дипломатичних чи консульських установах за кордоном – це понад 20 держав. 

Цього року вперше за декілька років об’єдналися представники громадськості та Президент України. Влада показала, що вона йде разом з народом, вона розуміє його потреби та підтримує його. Вона об’єдналася з народом в погляді на історію і в тому, що ця подія може дати можливість переусвідомити себе та укріпити національну єдність.

Між подіями 1933 року та подіями 2014 року можна ставити знак «дорівнює». Це організовують ті люди, які залишились вірними радянській ідеології, які вірять в «тверду руку», дешеву ковбасу та готові віддати свободу заради якоїсь «безпеки». Свободу віддали, а безпеку також втратили. В 1933 році морили штучним голодом. Зараз же відбувається аналогічна ситуація, коли допомога, яка надходить, розкрадається, не доїжджає до місця призначення. В результаті, прості мешканці сіл та міст на окупованій частині Донбасу також страждають від голоду – це елемент голодомору. Окрім того, «великий терор» 1936-1938 рр., коли людей забирали посеред вулиці, знищували, зараз знову повторюється на Донбасі. Ми бачимо кричущі порушення прав та свобод людини і громадянина. 

Держава, з одного боку, має підвищувати та допомагати в розумінні патріотизму – працювати в гуманітарній сфері. З іншого боку, сьогоднішня ситуація допомагає зрозуміти, що говорити про власну історію, розвиток та особисту незалежність ти можеш тоді, коли ти маєш незалежну демократичну державу, яка має в своїй основі європейські цінності. Коли ми нарешті все ж остаточно здобудемо цю державність, відвоюємо нашу територію, це вплине на те, що у народу з’явиться усвідомлення власної держави та підніметься рівень патріотизму.  

«ЖОДЕН СВІДОМИЙ ГРОМАДЯНИН, ОСОБИСТІСТЬ, ХРИСТИЯНИН НЕ МОЖЕ ЗАЛИШИТИСЬ БАЙДУЖИМ ДО ЦІЄЇ ТРАГЕДІЇ»

Отець Борис (ТАБАЧЕК), настоятель Володимирського Собору, УПЦ КП:

- Історія надає нам уроки, і ми маємо їх гарно вивчати та не повторювати помилок. Помилки в нашій історії є дуже трагічними – близько 10 млн. мирного населення померло в 1932-1933 рр. І жоден свідомий громадянин, особистість, християнин не може залишитись байдужим до цієї трагедії. До неї призвів атеїзм, який тоді пропагувався та був державною релігією. Бездуховність тодішніх керівників привела до такого масового звірства, наруги над мирним населенням. Постраждали не тільки дорослі, а й діти, старі і немічні. Це подвійна відповідальність, засудити такі дії мало. 

70 років до цього відбувалася дехристиянізація суспільства, стверджувалося, що людина – така сама істота як комаха, яку можна вбити. Але на це повинні бути не лише муки совісті, а й почуття вини. Та більш ніж за 20 років існування Незалежної України духовний рівень піднімається, церква займає відповідне чільне місце, адже вона є фундаментом духовності, свідомості та совісті народу. І ми сподіваємось, що вже новий уряд зробить певні кроки до християнізації нашої свідомості. Без сумніву, треба зберігати пам'ять, і дуже добре, що для цього організовано відповідні заходи та влаштовано місця вшанування. Але необхідно підіймати народну духовність та свідомість. 

І те, що сьогодні відбувається на сході щодо українців, можна назвати геноцидом, звірством, хамством – як наслідок бездуховності, потурання. Люди там не відчувають вини, не висловлюють поваги до інших, як творінь Божих. Коли якась нація, генерація чи ідеологічна група вважає себе вищими та досконалішими за інших, вона намагається довести це іншим. А коли в неї це не виходить, вона бере в руки автомати та знищує тих, хто не згоден з нею. 

У християнському вченні є таїнство каяття – людина усвідомлює свій гріх, стає на більш високий моральний рівень, коли звинувачує себе у відповідних діях, словах та вчинках. Вона засуджує себе та просить Бога пробачити її. Все це відбувається через підняття самосвідомості людини. І Христос прийшов не знищувати грішників, а рятувати. Його мета – щоб всі грішники через переконання, покаяння та християнську віру стали праведниками. Християни завжди показували свої чесноти, духовну святість і подвиги, тому багато нехристиян, дивлячись на них, приймали їх віру. 

«НИНІШНІЙ КОНФЛІКТ НА ДОНБАСІ – ЦЕ ВІДГОЛОСОК ГОЛОДОМОРУ»

Галина СОРОЧКА, українська білоруска, пенсіонерка: 

– Сьогодні день смутку українського народу і ми так само вирішили приєднатися і віддати данину пам’яті безневинно загиблим людям, жертвам червоного терору. Вважаю, що ми повинні пам’ятати своє минуле, оскільки люди, які цього не роблять, не мають майбутнього. Українці ж – дуже достойна нація, яка повинна мати майбутнє. В Білорусі сьогодні складно проводити якісь акції пам’яті, хоча ми також сильно постраждали від тоталітарного радянського режиму. Ми підтримуємо українську націю ще з часів Майдану й плануємо й надалі це робити. Певною мірою я згодна з думкою про те, що нинішній конфлікт на Донбасі – це відголосок Голодомору. Адже на місце загиблих, у порожні хати були завезені люди з глибинки, багато росіян, зі своїм менталітетом. Вони пустили тут коріння, народили дітей. Зрозуміло, що ці люди ставляться до України дещо інакше, ніж етнічні українці, яким любов до Батьківщини була закладена генетично, з молоком матері. Але хочу нагадати про те, що на Донбасі залишається й значна кількість українських патріотів, які стали заручниками ситуації. Сьогодні вони зазнають репресій й фактично є жертвами геноциду, який здійснюється уже в наші часи! Уряд та Президент повинні пам’ятати про них. Це – люди України і їх не можна залишати на самоті з бандитами. 

«ВІДНОВЛЮЮЧИ ІСТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ, МИ ЗАКЛАДАЄМО ПІДВАЛИНИ КРАЩОЇ ДЕРЖАВИ»

Ірина МІНЯЙЛО, соціолог:

– Для українського суспільства дуже важливо осмислити Голодомор, зрозуміти чому, хто і як його організував. Моїй дочці лише сім років і сьогодні я намагаюся розповідати їй про цю трагедію таким чином, щоб мої слова вона згадала за 10-20 років. Нині пояснити їй все неможливо, але закладати зернята пам’яті потрібно. Сподіваюсь, те що я розповідаю дочці сьогодні, колись спонукатиме її до самостійного осмислення. З пам’яттю можна працювати на кількох рівнях – індивідуальному, на рівні сім’ї і на рівні суспільства в цілому. Такі травми потребують терапії. Мені здається, що робота, яка проводиться сьогодні в інформаційному просторі, щоб допомогти людям згадати своє минуле й прийняти його – важлива. Але як і у випадку вирішення багатьох інших завдань, які стоять сьогодні перед нами, ініціатива виходить чомусь не від держави, а від самої громади. Можливо, насправді, роль держави тут і не головна – вважаю, що цим повинні займатися ми самі як люди, на міжіндивідуальному рівні. Відновлюючи історичну пам’ять, ми, зокрема, й закладаємо підвалини кращої держави, яка буде більшою мірою задовольняти суспільні потреби. Вважаю, що ті моменти історії, які не були належними чином осмислені нами, приречені повторюватись. Саме тому я переконана, що між Голодомором і тим, що відбувається на Донбасі, є безпосередній зв’язок. Війна на сході – це наслідок не вивчених уроків минулого. Бажання російськомовних міст на Донбасі відмежуватися від українського села, яке живе зовсім поруч – дуже симптоматичне та трагічне.

«ЯКЩО МИ ЗАРАЗ ПРОГРАЄМО ВІЙНУ З МОСКВОЮ, ІСТОРІЯ МОЖЕ ПОВТОРИТИСЯ»

Микола КОХАНІВСЬКИЙ, командир батальйону «ОУН»: 

– Взагалі-то я не дуже люблю сумні дати – надто багато їх в українській історії. Цей день для мене – це також і річниця Помаранчевої революції, Податкового майдану, Революції гідності тощо. Водночас я мушу вшанувати своїх рідних, які загинули під час Голодомору, тому щороку приходжу до меморіалу. В 1933 році від голоду помер мій дядько, який був ще немовлям. Голодомор – це велика трагедія й ми повинні про неї пам’ятати. Пам’ятати не для того, щоб страждати, а щоб робити відповідні висновки. Якщо ми зараз програємо війну з Москвою, історія може повторитися. Сьогоднішня акція для мене – це також і мотивація до подальшої боротьби за українську соборну самостійну державу. Голодомор був організований штучно й саме проти українства. Зокрема, дуже багато людей загинуло на Донбасі. На їх місце прийшли люди інших національностей, переважно – російський люмпен. Можливо, якщо б не було Голодомору, Україна не зіткнулася б з тими викликами, з якими вона зіткнулася сьогодні. Але нині ми повинні виходити з того, що маємо – триває війна й ми зобов’язані її виграти. Якщо ми не виграємо цей бій зараз, в окопах опиняться наші діти. Як і 50, 100 років тому сама по собі Москва не зупиниться – це можемо зробити лише ми.