Анатолій КРЖЕВIН: «У мене все ще попереду!»

18 червня виповнюється 70 років заслуженому тренерові України, генеральному директору ЗАТ «Наука — Спорт» Анатолію Кржевіну, який виховав більше двадцяти чемпіонів України та Європи з тенісу. А скільки людей завдячують йому здоров’ям, то й не перелічити. «З яким настроєм зустрічаєте ювілей?» — таким було перше запитання кореспондента «Дня» до іменинника.

— В мене бракує часу розмірковувати про роки, адже треба думати про те, яку найбільшу користь я можу принести киянам. А ще завжди згадую свій перший ювілей, коли святкував 50-річчя. Ось на цьому віці я й зупинився. Тому постійно маю чудовий настрій. Приходжу на роботу о сьомій ранку і, образно кажучи, заряджаю позитивною енергією всіх своїх підлеглих з тим, аби вони потім з усмішкою зустрічали відвідувачів. Уявляєте, щоб то було, якби шеф був злий! Взагалі я беру приклад із легендарного Президента Академії Наук України Бориса Патона, ентузіазму та працездатності котрого у його 80 років можуть позаздрити тридцятирічні. Тому, в мене все ще попереду!

— Зазвичай, коли людині виповнюється «кругла дата» вона починає аналізувати свої здобутки та будує плани на майбутнє. Поділіться своїми.

— Я зробив висновок: чим старшою стає людина, тим більше у неї з’являється планів. Наприклад, зараз разом з такими ж ентузіастами (до речі, всі вони жінки) розмірковуємо над зведенням нового комплексу, де надаватимуться послуги, яких немає ніде у столиці. Ставимо таке завдання, щоб у нас навіть сімдесятирічні після занять відчували себе на сорок. Адже головне — це здоров’я. Хочемо розширити льодову арену, побудувати боулінг — клуб. Втім, усіх секретів не розкриватиму. Ось зробимо, тоді кияни й побачать. А щодо здобутків, то про них свідчать спортивні досягнення моїх вихованців, серед яких понад 20 чемпіонів Європи, України, а ще — тисячі людей, котрі відвідують наш комплекс. До речі, були випадки коли «круті» пропонували мільйон доларів, аби я їм поступився землею, на якій він розташований. Але навіщо мені мільйон, коли не буде улюбленої роботи? Я тут директор вже 22 роки і коли прийшов, то на цьому місті був смітник. А спочатку думав попрацювати з місяць.

— З ваших слів я зрозуміла, що заняття спортом ще не втратили актуальності й відвідувачів вам не бракує.

— Щодня до нас приходять 500-600 осіб, з них 300- 400 дітей. Маємо 2 басейни, 2 тренажерні зали, тенісні корти, льодовий каток (на якому, до речі, катаються й влітку). Що цікаво, діти у нас плавають, починаючи з трьохмісячного віку. Зараз, наприклад, тренується група вагітних жінок, а потім через кілька місяців після пологів вони, як правило, повертаються до нас із своїми крихітними дітками. Приходять на тренування й відомі в Україні високопосадовці. А ще хочу похвалитися колективом, в якому 80 відсотків співробітників працюють зі мною вже понад 25 років.

— Ювілей з ними відзначатимете?

— Всі свої дні народження я завжди святкую з колективом, а потім вдома — із сім’єю та найближчими друзями. Цього року на ювілей до мене приїдуть колишні вихованці та друзі з різних куточків світу. Тому зберемося у невеличкому ресторані.

— Ваша дружина також спортсменка?

— Вона — заслужений економіст України і до спорту не має жодного відношення. Разом ми прожили 42 роки і всім, чого досягнув, завдячую їй. Вона не лише красива жінка, але й мудра. А ще — дуже інтелігентна. За всі роки я не чув від неї жодного поганого слова. Маємо доньку Ірину, котра допомагає мені в роботі, а також власного юриста — зятя Михайла і 15-річного поліглота внука Владислава (на іспиті з англійської мови він єдиний в класі отримав найвищу оцінку, а тепер збирається вивчати японську). Взагалі, сім’я у мене в житті на першому місці, після неї — робота та друзі.

— Поділіться секретом сімейного щастя.

— Запорукою міцної сім’ї є жінка. З цим мені пощастило. Зізнаюся: постійно хочеться обняти свою дружину, яку в моєму житті вважаю єдиною.

— І насамкінець, як професіонал, охарактеризуйте стан українського тенісу.

— У радянські часи Україна виховала чимало відомих тенісистів. Але розпад СРСР призвів і до розпаду у спорті. Зараз ситуація потроху змінюється завдяки меценатам, котрі почали вкладати гроші у спорт. Стосовно тенісу, то його розвиток підтримують спонсори в Донецьку, Харкові, деяких інших містах, але, на жаль, не в Києві. Однак, найстрашніше те, що сьогодні немає якісної фізичної підготовки у школах та інститутах. Хоча, сподіваюся, що все-таки ситуація зміниться і кращі традиції по ставленню держави до спорту у нас відновляться.

— Дякую за розмову. Щастя, здоров’я, енергії та ентузіазму на довгі роки.