Батьки й діти: українська націонал-демократія в координатах поколінь
В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус є визначальними, ключовими постатями української історії 60—90-х років ХХ століття. Без цих людей, без незламної стійкості їхнього духу Україна не стала б незалежною — принаймні так «безкровно» та «легко» — бо постання суверенної української державності було колосальною мірою прискорено й полегшено жертовною відданістю В'ячеслава Максимовича та Василя Семеновича своєму народові.
Трагічний плин часу невпинний — і Чорновола, й Стуса давно немає серед нас. Гостями «Дня» учора були сини двох великих Українців — народний депутат Тарас Чорновіл та вчений-філолог, науковий співробітник Інституту літератури Дмитро Стус. Дуже цікаво (і важливо!), що цих двох людей, по суті, познайомила саме наша газета, і якраз учора — бо, за власним визнанням, до цього моменту Тарас В'ячеславович та Дмитро Васильович практично ще не спілкувались. А обговорити — як їм, так і разом з ними читачам та журналістам «Дня» — воістину було що.
Чи були шістдесятники єдиною, внутрішньо монолітною силою? Які головні «больові точки», що позначили шлях української націонал- демократії у 90-ті роки минулого століття? Якою є межа конформізму в політиці та коли й чому «суб'єкти політичного процесу», котрі йменують себе націонал-демократами, переступили цю межу? В чому основні проблеми української національної еліти (або тих, хто оголошує себе такою)? Коли буде подоланий популізм українських політиків загалом та націонал-демократів зокрема? Відповіді на ці та багато інших «незручних» запитань читайте в одному з найближчих номерів «Дня».
