Бенефіс супермена
З такої нагоди прийнято влаштовувати презентації. На вищезгадану преса та всі бажаючі зібралися минулого тижня в прокуреному літературному кафе з незручними стільцями книжкового супермаркету «Буква». Але сам захід був вельми цікавим, особливо несподівано проявив себе автор. Чарівний тележурналіст приємним баритоном співав пісні з репертуару Джо Дассена, акомпануючи собі на роялі.
Книгу приємно взяти до рук. Глянсовий бордовий томик у твердій палітурці, оформлений у вигляді своєрідного щоденника, виглядає стильно. Сторінки і розділи пронумеровані нібито від руки, чорно-білі ілюстрації конкретні, як відеоряд новин. Авторський настрій передають і епіграфи до розділів і цитати із серйозних джерел, переважно — про київського князя Святослава. (Приємно, що одну із вставних цитат взято з газети «День»).
Іронічні спостереження колеги Юрія Макарова Ольги Герасим’юк — мовляв, передбачала, що цим закінчиться. Перед появою рукопису помітила підозріло-розсіяний погляд Макарова. Але жартівливо погрожує, що його книгу читати не має наміру. Адже зрозуміло, хто послугував прообразом головного героя і не хочеться знати, що «під костюмом» у товариша по службі.
А Юрію Макарову нічого приховувати від народу. У повісті він мріє про такий собі суперідеал, де базовою моделлю послугував він сам, — «якби я був не я, а вищий, сильніший, розкутіший». Герой молодший за Макарова на 10 років і навіть бігає вранці. Йде заради коханої жінки на подвиги, б’ється, як Жан- Клод Ван Дамм із виразом обличчя Клінта Іствуда, і розмірковує, як комп’ютер.
Таке втілення підліткових мрій. А мені, коли прочитала «Культурний шар», здається, що реальний Макаров — особистість більш багатопланова, навіть без якостей супербійця. Підозрюю, що ерудицію, тремтливість і нормальні людські реакції (інакше — благородство) він списав із себе самого, не прикрашаючи.
Загадково посміхаючись, багатосторонньо талановитий автор заявляє, що розраховує на жіночу аудиторію. Не переконана, що нова книга — вже такий «зразок масової літератури», як написано в анотації до книги. Інтелігентність упорядників видавництва «Факт» не дозволила написати «Бестселер №1». Але незабаром до трьох тисяч україномовних читачів додадуться російськомовні любителі детектива. І, швидше за все, не пожалкують.
