Бенефіс Валерії Заклунної став сенсацією... Політичною
3 жовтня в театрі Російської драми давали спектакль "Осінні скрипки" Іллі Сургучова - на честь 30-річчя сценічної діяльності народної артистки України Валерії Заклунної.
Після останнього поклону блискучої бенефіціантки та її партнерів у виставі на сцену почали виносити розкішні кошики й букети квітів від Президента країни, прем'єр-міністра, голови Конституційного суду... "Живцем" у цей час змінювали один одного вітаючи актрису Євген Кушнарьов (від імені, знову-таки, Президента), Володимир Горбулін, Євгеній Матвєєв (який, спеціально прилетів із Москви), Юрій Кравченко, Петро Симоненко та інші ясновельможні особи. Проте, до певного моменту те, що відбувалося, сприймалося як належне. Чуткам, що має приїхати Президент не вірилося: біля входу до театру не було металошукачів - неодмінного атрибуту високих відвідин.
Одначе до кінця церемонії в ложі для VIP таки з'явилися Леонід Кучма та Валерій Пустовойтенко, вони "виправдалися" перед винуватицею урочистості за запізнення вже в банкетній залі. А це вже була сенсація. Таку увагу політичного бомонду до акторського бенефісу навряд чи згадають навіть театральні старожили. Що не кажи, а є особлива приємність - з погляду обивателя - у виборах, які насуваються. Наближають вони владу до народу - а може, навіть до його потреб. Того й гляди, приміром, після президентського перебування в театрі й ремонт його фасаду буде, нарешті, закінчено.
На фуршеті Леонід Данилович був у доброму гуморі, подарував актрисі після власного тосту президентський поцілунок. Утім, на бенефісі було на кого й на що подивитися й окрім політиків. Відмінно з незвичною для себе роллю конферансьє впорався Михайло Резникович: несподівано рухливий, урочистий - у міру, й навіть дещо іронічний. А втім, і підігравати було кому: спічі Євгенія Матвєєва, Лева Перфілова, Миколи Оляліна й того ж таки Володимира Горбуліна були розіграні за законами вищого акторського пілотажу. Привітала актрису й наша газета, разом із колегами із "Зеркала недели ".
Навряд чи відчули себе обділеними й ті з давніх шанувальників Валерії Заклунної, яким вдалося проникнути в театр крізь нашестя високопоставлених осіб. Якраз вони, не сковані ніякою політичною кон'юнктурою, гадаємо, найбільшою мірою змогли оцінити витончену невимушеність і природність, з якою Валерія Гаврилівна дарувала їм (насамперед!) свій талант.
