«Без знання минулого важко скласти перспективу нації»

Є люди, які як вибрали в юності шлях, так все життя і йдуть по ньому, присвячують себе одній великій справі. До таких належить Петро Петрович КОНОНЕНКО, доктор філологічних наук, професор, заслужений працівник освіти України, відмінник народної освіти. Ювіляр все своє життя присвятив дослідженню історії, культури та традицій України. Його науковий та творчий доробок — унікальний: Петро Петрович є автором понад 300 монографічних видань, програм, підручників та посібників для середньої та вищої школи, а також автором понад 600 статей, оглядів та рецензій. Він поет, прозаїк, драматург, критик і літературознавець, автор «Вибраного» у 3-х томах та вибраних творів «Голоси в пустелі». Твори іменинника виходили англійською, болгарською, грузинською, іспанською, німецькою, польською, російською, хорватською, словацькою, молдовською та іншими мовами.

Сьогодні Петро Петрович продовжує займатися як науковою, так і громадською роботами: він є президентом Міжнародної асоціації «Україна і світове українство», головним редактором журналу «Українознавство», головою Вченої ради Українського університету (Москва), членом Президії Української Ради Миру, Президії Всеукраїнського Конгресу інтелігенції, та ще багато чого іншого є в послужному списку ювіляра. Напередодні ювілею «День» зателефонував до Петра Петровича, щоби привітати його з ювілеєм на запитати про те, чим він сьогодні живе і що планує робити.

— Петре Петровичу, розкажіть, будь ласка, чим наразі живе ваш інститут, чи зараз займаєтеся?

— У нас уже вийшов перший методологічний том, а тепер готується багатотомне видання «Український етнос у світовому часопросторі» і, як продовження, — «Українці у світовій цивілізації і культурі». Справа в тому, що досі українці у всій повноті історичного часопростору своєї істрії не вивчали. Окремо досліджували археологи, окремо — культурологи, окремо лінгвісти й так далі всі науки. Але таким чином відповісти на питання, що таке Україна, неможливо. Це будуть окремі грані. Цілісного портрету, цілісної панорами еволюції українського народу і української нації, культури, держави, мови — досягти неможливо... Головне — які уроки ми можемо взяти з перейденого етапу. Без знання минулого важко зрозуміти проблеми сучасні. Тим більше зрозуміти, яку ми складемо перспективу, котра би нам давала можливість будувати свою націю, державу, мову культуру, міжнародну політику... Тож перший том — від найдавніших часів до XIV століття — вже написаний. У нас відбулася зустріч із Віктором Андрієвичем і Катериною Михайлівною Ющенками. Домовилися, що ми готуємо науковий варіант цієї програми, а вони включають свою підтримку у виданні. Ці книжки будуть потрібними кожній сім’ї, усій державі... Також вони будуть корисними і людям з інших держав. Зауважимо, що український етнос — це харизматичний етнос, який посідає простір від Австрії до Японії. Ми є частиною всесвітньої спільноти, ми реально впливали на хід розвитку цивілізації і так само активно маємо впливати на те, що відбувається сьогодні й що буде завтра.

— Який внесок у дослідження українознавства роблять ваші зарубіжні партнери?

— У нас працюють понад 20 докторів наук українських , разом з ними — біля 20 докторів наук зарубіжних. Також в Національному науково-дослідному інституті українознавства працюють понад 40 кандидатів наук, наукових співробітників. У нас укладені угоди із центрами українознавства в Австралії, Аргентині, Бразилії. Канаді, США, Великій Британії, Росії, Франції, Німеччині — практично на всіх континентах Землі, тому що дослідити все повністю ми не можемо. Тут потрібні великі фінансові й людські ресурси. Сьогодні Кембріджський університет оголосив, що в ньому діє інституція, яка може задовольнити потреби представників 50 напрямків українознавства, зокрема розвивається відділ української мови. Це дуже знаменна подія — адже якщо британці щось роблять, то роблять фундаментально. Так само — Українська школа в Парижі, Український Вільний університет у Мюнхені, так само — створення Інституту українознавства в Тбілісі. Можна перелічувати багато центрів, бібліотек та університетів, з якими ми співпрацюємо, у тому числі й у Росії. Йдеться про те, що ми повинні перестати вважати себе чимось додатковим до когось і маємо усвідомлювати, що наша історія — одна з найдавніших.